— Якщо ви мене вирішили життям повчати, то в мене теж є що сказати. Пристойні люди попереджають про свої візити заздалегідь. — Ой, що б це змінило? Ти б навчилася заздалегідь готувати, прати, прибирати. Які в тебе нігті красиві. Може, хоч цими кігтями посуд поскібеш?
— Ах, бідолашна, отримала по заслугах. Ось як несподівано, — саркастично зітхнула Діна. — Гарно, що Паша згадав, хто в його сім’ї головний. Може, до тебе дійде, де твоє місце, чи попросити його повторити.
Відпрацювавши зміну, Діна вийшла з офісу та зітхнула. Після переїзду сина в Діни справ стало набагато менше. Раніше голова була забита побутовими справами, а тепер каструлі супу вистачало на тиждень. Усі серіали переглянуті, і навіть йога двічі на тиждень не додавала оптимізму. Зітхнувши ще раз, вона сіла на автобус і поїхала в гості.
Відчинивши двері своїм ключем, вона відразу ж відступила назад.
— Пашо, у тебе що там за диваном? — Вона витріщила очі.
Оглянувшись, жінка миттєво зрозуміла, що тут давно не мили підлогу й не витирали поверхні від жирних рук. Пройшовши на кухню, вона поморщилася. Весь стіл завалений брудним посудом, а в холодильнику в кількох каструлях утворилася своя цивілізація. Син же посміхався так, ніби не помічав усього цього безладу.
— Мам, привіт. Ти що, без попередження?
— Попередження? До рідного сина я ще й у чергу записуватися мушу?
Зі спальні вийшла Катя. Невістка. Коли Паша познайомився з нею пару років тому, Діна зробила все, щоб вони розійшлися. Коли Катя вперше з’явилася у них на порозі, вона машинально перехрестилася. Коси фіолетові. Якісь кільця стирчать із губ та носа. Коротка стрижка.
— Пашо, ти кого привів? Що це за красунька? Вії, як у коня, брови намальовані, а руки? Дівчино, ви з колонії.
— Мамо! — Паша миттєво заревів як бик. — Ти чудово знаєш, що зараз в моді все нестандартне.
— Я не розумію цього тренду. Виглядати, як пацієнти з психлікарні. Коли ви станете старшими, як ви будете виглядати?
Катя почервоніла та ринула геть із квартири. Паша помчався слідом, щось викрикуючи. Потім довго умовляв маму тримати язика за зубами. Вона старалася, як могла, але сварки спалахували постійно. Вона нічого не могла із собою вдіяти. Її виводила ця дівчина з надутими губами та вічно незадоволеним виразом обличчя. Ще й робота дивна. Сидить днями вдома, базікає, а заробляє більше, ніж вона, разів у десять.
Згодом і Паша став такий самий. Тьху, мерзота. Спочатку пофарбував волосся. Потім відмовився в селі допомагати, мовляв, краще купити картоплі. Довелося їй спину гнути. Привезла їм якось баночку огірків — так вони й брати відмовилися.
— Шкідливо.
Випорхнула дівчина в піжамі з маскою на обличчі та телефоном у руці. Час — шоста вечора. Вона ще в піжамі. Хоч би посоромилася в такому вигляді виходити до гостей. Хоч чого їй соромитися? У бруді ж не соромиться жити.
— Невістко, — звернулася мати.
Не відриваючись від екрану, буркнула щось та. Паша миттєво клацнув чайником і став діставати чашки. Діна сіла за стіл, відсунувши брудну тарілку. Господи, він у бараці та й то чистіший. Треба дезінфекцію зробити. Ще й щось підхопиш.
— Катюш, — вона натягнуто посміхнулася. — А що, це так прийнято, щоб вдома було, як у хліві?
Катя стиснула губи в тонку ниточку, потім кинула з-під тяжкого погляду на чоловіка й хмикнула.
— Якщо ви мене вирішили життям повчати, то в мене теж є що сказати. Пристойні люди попереджають про свої візити заздалегідь.
— Ой, що б це змінило? Ти б навчилася заздалегідь готувати, прати, прибирати. Які в тебе нігті красиві. Може, хоч цими кігтями посуд поскібеш?
Паша нервово засміявся, поклавши руку на спинку стільця дружини.
— Мамо, заспокойся. Катя дуже зайнята, у неї багато роботи. Хочеш їсти? Я борщ приготував. Такий, що пальчики оближеш.
— Та годі, у вас у холодильнику цвіль і сморід. Та й чому ти готував? У тебе все впорядку з головою?
Мати демонстративно струсила крихти на підлогу й хмикнула.
— Добре, що у вас дітей немає. Вони б у цьому свинарнику просто не вижили. Паша, поясни мені, з якої нагоди ти готуєш, а що робить твоя дружина. Катю, маска для обличчя зараз дуже недоречно виглядає. Може, вистачить займатися своєю зовнішністю?
Катя здригнулася, а потім подивилася на свекруху. Очі набрякли від ледве стримуваних сліз.
— Дітей у нас немає, тому що ваш син уже півроку не працює, шукає себе, а бруд — тому що я не встигаю. Я працюю на трьох роботах, щоб оплачувати іпотеку й утримувати нас двох.
Свекруха сумно зітхнула. До зустрічі з Катею її син працював і непогано заробляв. Але дівчина змусила його піти з роботи й піти вчитися в IT-сфері. У нього нічого не виходило. Він нервував. А дружина ще більше підливала масла у вогонь. Мовляв, хотів би — все б вийшло, а тепер ще й докоряє.
Повернувшись до реальності, Діна постукала нігтями по столу.
— І що? Ти ж його підбила звільнитися. Усе, тобі грошей було мало, ніяк не наїсися. І взагалі, ти живеш тут, у його квартирі, якщо не забула.
— Так я ж і плачу цю чортову іпотеку! Ви й сім’я, і твоя обов’язок, як жінки, створювати чудові умови для навчання Паші. Він що, по-твому, тепер вантажником має влаштуватися? Тільки щоб тобі грошей на твій манікюр вистачало.
— Та хоч ким! — у розпачі вигукнула дівчина.
Діна від обурення мало не задихнулася.
— Хоч ким! Він до тебе інженером на виробництві був, з перспективою кар’єрного росту! Пір’я закрий. Розбазікалася тут з невеликою зарплатою… Квартира? Та на перший внесок я йому грошей дала.
— Чому я все маю? Срач тут, — не вгавала невістка. — Тому що ваш син нічого по дому не робить!
— А ти на що? Ти дружина, якщо не забула?
— Та йдіть ви!
Катя схопилася й вискочила з кухні. Діна перевела погляд на сина. Той стояв, понурившись. Виводила до нервової дрожі його м’яка поведінка. Що це таке? Його дружина тут істерику влаштовує, а він стоїть, як щеня.
— Пашо… — мати відхлипнула напій, який зварив син, поморщилася. — Давай ми поговоримо.
— Про що?
— Дорослий чоловік не дозволяє своїй дружині хамити його матері, — різко відсікла Діна. — Не миє посуд і не варить борщ. Це не твій обов’язок. Ти чоловік чи баба?
Паша зітхнув, потім підійшов і сів навпроти неї.
— Мамо, ну годі. Катя багато працює, якщо що…
— Я це розумію, але ти мій син. Ти не дівчинка, а чоловік, і я тебе вирощувала не для того, щоб ти їй речі прав. Може, почнеш уже характер проявляти. Ганьба, борщ він зварив. Твій батько б у домовині перевернувся. Знайшов собі на шию ярмо й радієш. Жінка має знати своє місце, твою матір шанувати, тебе поважати. У домі має все блищати.
Паша у відповідь лише промовчав, ще нижче опустивши голову. Діна не мовчала, висловила йому все, що думала про його сімейне життя. Не для того вона його ростила, щоб усілякі Каті на його шиї каталися. Переконавшись, що син усе зрозумів, спокійно поїхала додому.
Діну розбудив телефонний дзвінок. Ледве відкривши очі, вона глянула на час. Друга година ночі. Дзвонила Катя.
— Це ви йому нарадили? Ви… — Голос Каті тремтів від ледве стримуваного обурення.
— Ти про що? Годинник бачила?
Діна ще не прокинулася, але вже була готова до суперечки. Хоч у глибині душі чудово розуміла, про що йдеться, але удавала, що не в курсі.
— Нащо ви лізете в наші стосунки? Ви хоч знаєте, що Паша зробив? Він образив мене, серйозно.
— І що? Що розкудахталася? Значить, по ділу.
Діна сіла на ліжку й позіхнула. Потім ще раз позіхнула й знову почала говорити:
— Катю, люба, якби ти хоч раз помила підступ у цих ваших стосунках, я б, може, й промовчала. Значить, дійшли до нього мої слова. Але ти ж свиня. Признайся хоч самій собі в цьому. Після цього що сталося, може, ти хоч посуд помила?
Катя раптом з якимось ошелешеним розгубленням запитала:
— Так це ви його навчили? Він уперше так себе зі мною поводив.
— Ах, бідолашка, отримала по заслугах. Ось як несподівано, — саркастично зітхнула Діна. — Добре, що Паша згадав, хто в його сім’ї головний. Може, до тебе дійде, де твоє місце, чи попросити його повторити? Зате хоч ти зрозумієш, що більше паразитувати не можна.
— Я паразитую?! Та я все тягну!
— Не накидуй на себе пір’я. Я в ваші стосунки не лізу. Кажу, як бачу.
Почувся якийсь шум на тлі. Потім Катя закричала:
— Я подаю на розлучення!
— Не забудь звільнити квартиру.
Діна поклала трубку, підійшла до вікна, розсунула штори й подивилася на вогні нічного міста. Як добре, що вона врятувала сина від кігтів пані. На весіллі було видно, що толку не буде, але вона промовчала, дала шанс, мабуть, дарма. Розлучення… значить, нарешті вона позбавиться цієї домосідки.
Але, хто тепер буде прати, готувати, прибирати? Паша? Та він навіть омлет нормально не обсмажить. Ще й іпотека. Хто її тепер платитиме? Синок поки що не працює. Вона що, має знову вкалувати, як кобила, щоб він не залишився на вулиці? Та ладно, прорвуться. Просто треба більше не доводити справи до РАЦСу. Треба терміново шукати йому нову дівчину — адекватну, а не цих “ділових”, які вдома сидять і нічого не роблять. А бажаючих мовчки працювати на симпатичного хлопця роками — у всі часи вистачить.
