Уже була глибока ніч, коли Юлі зателефонував батько.
– Матір у лікарню відвезли. Температура третій день. Переполошилася
Юля нашвидку зібралася і поїхала, попередивши чоловіка і наказавши відвести зранку сина до школи.
– Їду мінімум на тиждень, поки мати не випишуть, – сказала чоловікові вона, – не маленькі, впораєтеся.
Батьки Юлині в селі жили, 50 км, недовго їхати. Приїхала, відразу бігом в лікарню, а там у матері запалення виявили, зібралися в місто везти, там все-таки обласна лікарня є. Юля добро дала, разом з матір’ю в карету швидкої допомоги стрибнула і поїхали. А там в дорозі зв’язку мобільного немає, так і забула Юля чоловікові зателефонувати, відзвітувати.
У місті, «швидка» застрягла в заторі, коли раптом Юля з вікна побачила чоловіка, Андрія. Той ішов тротуаром з якоюсь дівчиною під-руку. Дівиця в руках квіти несе, красиві такі темно-червоні троянди. Біле шовковисте волосся, яскраво-червоні губи, стрілки – до самих скронь на очах намальовані. Ну чисто жінка-кішка.
Юля телефон дістала і давай чоловікові дзвонити. На її очах Андрій телефон свій з кишені штанів дістав і звичне «алло» відповів. На питання, де він, збрехав нахабно, що з роботи в сусідній ларьок побіг, за ватрушечкою. З повидлом.
Що це за ватрушечка, Юля вже побачила. Але плакати і пред’являти докази зраднику в телефон на очах у матері не стала. Мати хвора, хвилюватися буде, на те і мати, хоч вже і бабуся.
Юлину маму в лікарню благополучно забрали і Юля відразу-ж додому понеслася. У грудях камінь, в носі хлюпало, а в очах від сліз палило нещадно, але розкисати часу не було. Юля всі речі чоловіка по валізах чоловічим розклала, по-звичці підвертаючи акуратно рукавчики на сорочках і штани складаючи, строго по стрілках. А потім схаменулася, вивалила все назад і як попало закинула.
Всі речі не влізли, а валізи вже закінчилися. Так вона ногами давай весь вміст втоптувати, щоб, значить, утрамбувати. А потім, щоб замочки застебнути, ще й зверху сіла, бурмочучи про себе нечитабельні лайки, в повній мірі гулящих мужичків, що характеризують. І за двері в під’їзд всі речі і винесла. Нагулявшись чоловік з’явився додому як тільки Юля йому подзвонила і про приїзд свій повідомила.
– Юль? Ти чого приїхала? А валізи чому за дверима стоять? – обурився Андрій, очима безсоромними на неї поглядаючи.
– А бачила я вас. Тебе бачила і твою ватрушечку, – оголосила Юля, повернувшись до судженого задом і спокійно досмажуючи в сковорідці котлети, і бульйончик варила, курячий. Котлети – синові який повинен був зі школи повернутися; бульйончик курячий – для матері (в лікарню). Чоловік засоромлено замовк, потім щось про сина спільного бухтіть звично почав.
– Проживемо, виховаю, – заспокоїла його дружина.
– Дай хоч повечеряти перед тим, як піду, – раптом почав благати він, запах котлет відчувши.
– Обійдешся, – відбрила його дружина.
Вона потай зловтішався, що тепер більша частина котлет нарешті синові дістанеться, на вечерю, крім того, ще й завтра на обід залишиться. До них вона макарошки відварить і вуаля: всі члени сім’ї (в що стала на цілу одиницю менша), ситі при мінімальній кількості витрат.
А то коли чоловік-проглот вдома, котлети у них довго не лежать, всі вони в шлунку у чоловіка швидкоплинно опиняються. Пішов Андрюша. Хоч і видно було по очах, що без особливого бажання. На радощах Юля подруг покликала, гулянку влаштувала і канкан станцювала.
Коханка жила з мамою, в однокімнатній квартирі. Тому впустити до себе Андрійка вона не могла дозволити.
– Ми з мамою на одному дивані спимо, – заявила вона і Андрій зітхнув: – Краще б я з тобою на цьому дивані спав. Заздрю я твоїй мамі. За ручки зі своєю Наталочкою в під’їзді потримався і з валізами назад в свій автомобіль пішов. Ночувати вирішив в готелі, куди Наталочка свою і покликав.
Дивився він на свою сплячу красуню і зітхав. Витратив він сьогодні весь аванс на номер і на вечерю в ресторані. Тому як заснути, не поївши, та й понюхати запах смачних котлет, які дружина вдома смажила, він би все одно не зміг. Вранці він розбудив Наталочку раніше.
– Сорочку мені попрасуєш? Ця стерва мені все м’яте поклала. Коханка тільки потягнулася в-відповідь.
– У вчорашньому йди. Я з тобою не для цього.
– А для чого ти зі мною? – здивувався Андрій.
– Дурнику, – посміхнулася коханка, – для кохання.
Андрій зітхнув. Якось не до кохання йому стало: адже грошей немає. А без них і душа не співає.
У перший же свій «без чоловіка» вихідний, Юля до обіду ніжилася у ванній. Потім, не поспішаючи, вийшла і півгодини милувалася на свою нову стрижку в дзеркалі, переміряла нові речі, які встигла купити. Тепер стало їй якось легше. У квартирі чисто, ніхто не смітить. Квартира до речі, її, дошлюбна, була. Син – дорослий, самостійний. Та й сусід, неодружений Єгор, раптом звернув на неї свою увагу і став привітніший.
– Юлечко? Пробач дурня! – з квітами, неголений, з запахом оселедця, в пом’ятому піджаку, чоловік стояв за дверима і дивився з жалем на неї.
– Ні! – розсміялася від щастя Юля. – Не пробачу! Іди, куди ходив від мене потайки! Свободу тобі даю.
– Ну Юль? Кому ти потрібна, в свої 37? – про всяк випадок нагадав чоловік. Колишній чоловік. – Пропадешь без мене? Він дуже розраховував на те, що дружина візьме його назад. Тому що грошей у нього залишилося – три з половиною гривні і спав він вже майже тиждень в машині.
– Пропаду, – кивнула радісно головою Юля, зачинивши перед ним двері. Тоді Андрій задумав недобре діло. З’явившись під вечір додому, знову подзвонив в свої двері. Дружина відкрила. Красива така стала, в сукні новій і в сережках-висульках. Обличчя стало білим, як у гейші, на ньому шар такий, ніби вапна, а на щоках – дві рожевих плями. Стрілки на очах аж до самих скронь намалювала. Фарбуватися Юлька зовсім не вміє.
– Чого тобі? – невдоволено жадала вона. Замість тисячі слів, Андрій кинувся на неї немов ягуар в стрибку із засідки і втупившись в губи, притиснув її до підлоги. «Моя» – вважав він. – «побарахтається і здасться». Таке він в кіно бачив. Приборкання норовливої ніби-то?
Але з кухні, через двері, теж зовсім як в кіно, з’явився сусід нежданий, Єгор. Немов котеня нерозумне він за шкірку Андрюшку з Юлі зняв і за двері викинув, показово прямо під зад пнув.
– Юля тепер жінка вільна, – безсердечно повідомив він.
– Так, – підтвердила Юля, з-за його спини висунувшись. З квартири прям аж несло смаженими м’ясними котлетами, Андрюшиними улюбленими, які Юля раніше йому виключно лише у свята смажила. І зрозумів Андрій, що він безповоротно втратив. Шкода.
