З України в Китай і назад: сповідь емігранта, який облетів півсвіту, працював і жив в різних екзотичних країнах

Українець Олександр Пастухов облетів півсвіту, працював і жив в різних екзотичних країнах. Почавши свій шлях емігранта в Польщі, він продовжив його в Китаї, який на кілька років став для нього рідним. Саме в Китаї народилася його дочка, і Олександр з дружиною змогли випробувати китайську медицину на собі. Однак, нещодавно родина прийняла рішення повернуться додому.

Історія переїзду

У мене була мрія спробувати попрацювати за кордоном, але довгий час не виходило її здійснити. Поки не зрозумів, що потрібно просити зарплату нижче, ніж в Києві, а не вище. На дворі був 2012 рік і я вирішив поїхати в Польщу, так як на той момент вона була вже в Шенгені.

Сам переїзд був одним з найскладніших в житті, так як був першим. Потім у мене будуть десятки перельотів і життя в різних екзотичних країнах. Але про все по порядку!

Польща

У Польщі я вибрав для життя Вроцлав. Їхав без дружини, щоб знизити її стрес і вирішити побутові питання. Квартиру виявилося знайти не складно – хіба що, частина поляків не розуміють англійську і відразу кидають трубку, а деякі просто не люблять іноземців. Є пара сайтів для пошуку, один з них – такий же OLX, як у нас.

Саме місто буде цікаве людям, які полюбляють історію. До Другої світової війни воно було німецьким і це добре відчувається в архітектурі. На фото вдалині Грюнвальдській міст. Через нього в місто в’їжджав Гітлер і на фотографіях він був прикрашений німецькими прапорами; праворуч – будівля уряду, в якому зараз емігранти отримують дозвіл на роботу. Раніше в ньому була рейхсканцелярія. У місті на бруківці все ще можна знайти сліди від снарядів.

Вразило, що коли я поскаржився колезі в перший місяць життя, що в Польщі дорога оренда авто – він простягнув ключі від свого, щоб ми покаталися на вихідні. Насправді у нього було кілька автомобілів, як і у більшості поляків, але сама ситуація здалася вже дуже незвичайною. Потім ми купили старе, але за нашими мірками відмінне авто, на якому об’їздили половину Європи.

Час, проведений в Польщі, запам’яталося як курорт: до роботи сім хвилин на велосипеді, подорожували часто, купуючи квитки заздалегідь дешевше одного долара. Загалом ще й через те, що було дуже комфортно, ми вирішили спробувати пожити в новому місці. Як то кажуть, вовк повинен бути голодним.

Китай

Так сталося, що я отримав пропозицію попрацювати Китаї. В той момент дружина була на сьомому місяці вaгiтності. У Польщі пoлoги були б безкоштовні по страховці і все було передбачувано, але і з боку Китаю теж запропонували оплатити пoлoги в одній з кращих клінік міста – точніше дати підйомні.

У мене була мрія попрацювати поруч з фінансовим хабом – Гонконгом, а там дивись і роботу в ньому знайдемо. Вирішували тижнів зо два, складаючи таблички плюсів і мінусів. Було страшно, у мене навіть тряслися руки. Все-таки я відповідав і за дружину, і за майбутню дитину, а жити, коли не можеш все продумати наперед, важко. Але ще важче відмовитися від можливості і постійно думати: “а що якби ми поїхали”.

Зараз в еру інтернету можна підготуватися – подивитися відео блогерів про країну, хоча цього все одно недостатньо.

Перше враження в Шеньчжені – пальми, задуха як в сауні, але після холодної України все скидалося на курорт. Ми їхали на таксі за юані, які подарував мені колись мій дядько в якості сувеніра. Навіть не знаю, де б ми міняли гроші. Ледве знайшли наш готель в хмарочосі, відкрили вікно – воно виходило на перехрестя, і дивилися на вогні мегаполісу.

З інтернетом, як я не готувався, залишилися без соціальних мереж і звичного пошуковика. Безкоштовні проксі і ВПН, якими можуть користуватися українці, там не спрацюють. Працювали деякі платні і то зараз все перекрили.

Взагалі інтернет підключали два місяці і він був дорогий і поганий. Увечері і в вихідні можна вважати інтернету немає, бо всі ним користуються.

Першою пригодою був пошук їжі – перший час ми викидали майже все, ходили в ресторани і там теж нічого не могли їсти. З їстівного могли пробувати шашлики, які готували вечорами на вулиці.

Кафе з’являлося в сім вечора. Просто приїжджав мотоцикл, на ньому організовувався мангал з величезним вибором морепродуктів, овочів. Ставилися пластикові стільці і столики, які швидко заповнювалися людьми. Все це нелегально і без будь-якого контролю з боку епідемстанції.

На роботі колеги вже підказали, де що можна купувати, виявилося, що в супермаркетах все є. Ось, якщо б ми приїхали років п’ять тому, нічого б не знайшли.

З перших вражень дуже сподобалися дороги, по відчуттях не сильно гірші за німецькі. Дуже красиві парки, особливо ввечері. Китайці люблять все блискуче і часто виходить дійсно ефектно.

Першими завданнями було укладення договору з пoлoгoвим будинком і пошук квартири. До народження дитини залишалося зовсім мало часу. Квартири було вибирати складно, бо нам хотілося без тарганів й іншої живності, що в Азії в принципі складно. Таргани є в дешевих готелях, в дорогих, вдома, на роботі, в кафе, ресторанах і просто на вулиці. Великі таргани могли залітати в вікно на 13-й поверх, тому балкон намагалися не відкривати.

Ціни на квартири в хорошому районі починалися з 1000 доларів, а самі квартири коштували від 500 тисяч. Ціни на нерухомість зростають і роблять багатьох китайців мільйонерами. Багато просто беруть квартиру в кредит і через рік – два продають з величезним плюсом.

Ростуть ціни ще і через те, що дівчат в Китаї тепер менше, ніж хлопців, і вони диктують умови. Без квартири дівчина заміж не вийде. Зазвичай в середині району знаходяться нетрі, контраст величезний.

При вселенні в квартиру потрібно дати суму за три з половиною місяці вартості оренди. Половину агентству і два місяці застави. Сам договір про оренду був написаний на двох мовах, але в разі неточностей правильним вважається договір китайською. Я читав до цього, що часто в англійській версії чогось не договорюють, так виявилося і у нас. В англійській версії власник квартири зобов’язаний лагодити фурнітуру, в китайській – ми.

Цікаво, що договір підписується відбитками пальців з червоною фарбою. Виглядає, як договір, скріплений крoв’ю.

Будинки зазвичай зроблені у вигляді закритих територій – гарденів. Всередині може бути басейн, дитячий майданчик і парк. Зручно з дітьми, знаєш, що немає випадкових людей, автомобілів навколо.

Сама якість квартир за мільйони доларів залишає бажати кращого. Зроблено все поспіхом і неякісно. Наші панельки капітальніше робилися. Кажуть, це пов’язано з тим, що всі будинки через деякий час стають власністю держави і вигідніше через час знести будинок і побудувати новий, ще вище.

Цікаво, що будь-які угоди починаються зі склянки води або чаю. Я не знав і, схоже, образив одного агента нерухомості – він перед тим, як показати квартири, спеціально збігав за пляшкою води для мене і для себе, а я через необізнаність відмовився.

З пoлoгoвим будинком нас теж чекали неприємності. Виявилося, що сума, на яку ми розраховували, тільки для китайців. Нам її помножили на два. Ціна була астрономічною, але виходу вже не було. Ми планували купити на частину підйомних медичні страховки, які в Китаї теж дуже дорогі, на відміну від України чи Польщі, але довелося жити без них.

Пізніше зрозуміли, що державна медицина виявилася непоганою і недорогою. У державних клініках навіть більше лікарів знають англійську хоча б на базовому рівні. Самі лікарні більше схожі на торгові центри з безліччю ескалаторів, кімнатами з крапельницями, масажними кріслами.

Хай-тек навколо

Взагалі в перший місяць не проходило відчуття, що ти на Марсі. Все незвичайне. Навколо майже весь транспорт електричний, у всіх поголовно смартфони, причому у кожного третього новий iPhone, чомусь обов’язково золотистий. Дуже вони люблять золотий колір.

Дуже багато технопарків для навчання. Держава витрачає величезні гроші на навчання молоді, діти можуть вчитися користуватися 3Д-принтерами, які є на кожному кроці, верстатами лазерного різання і т. п.

Дуже гарне метро – за моїми відчуттями краще в світі. Всі станції схожі і це спрощує знаходити виходи і ліфти. З будь-якої станції можна вийти з коляскою на ліфті. За відчуттями в місті будують мало не одну станцію на тиждень. За півтора року відкрилося три гілки метро на 50 станцій сумарно. При виході з метро можна безкоштовно взяти парасольку на час

Важко було з мовою. За межами роботи англійську майже ніхто не знав. Ти не можеш прочитати меню в кафе, не можеш попросити чогось.

Китайська виявилася дуже складною. Навіть не намагаючись читати – просто вимовити фразу так, щоб зрозуміли, дуже складно. Я тільки, напевно, пів року навчався правильно вимовляти адресу свого будинку таксистам. До речі, частина таксистів – неписьменні, тому напис на папірці може не врятувати.

Менталітет

У менталітеті китайців відчувається, що вони стали міськими жителями недавно. Плювати, смітити на ідеально вичищений вулиці – в порядку речей. Чавкати, цямкати. Хоча це все компенсується тисячами людей, які вимивають вулиці з шампунем.

Але найбільше проблем доставила така особливість – китайці не люблять зізнаватися, якщо чогось не знають. Це ж втрата статусу! Тому, коли я запитав у трьох перехожих де знаходиться метро – отримав три різних неправильних відповіді.

Але це дрібниці! При вирішенні серйозних проблем через цю межу ми втратили дуже багато грошей, мало не були депортовані з країни. Коли тобі кажуть, що точно все буде в порядку, ти двічі перепитуєш, отримуєш підтвердження, але тобі сказали неправду.

Також китайці дуже люблять пафос. Місто наповнене самими новітніми суперкарами. Нові моделі Тесла я спочатку бачив на вулицях, потім вже читав про них в новинах. Китайці повністю ігнорують присутність пішоходів.

Я до сих пір не розумію навіщо вони малюють пішохідні переходи. Та й перші поїздки на таксі за адреналіном були схожі на американські гірки. Було незрозуміло, як не відбуваються авapії! Здається, водії просто намагаються передбачити всі ситуації.

Ще вони люблять комфорт – він важливіший від зовнішнього вигляду. Часто можуть гуляти в халаті. Або ось, мотоцикл з рукавицями.

На роботі китайців привчають до відданості, майже будь-яка робота схожа на армію з щоденними шикуваннями. Сервіс на дуже високому рівні. Найголовніше – упаковка. Китайці зрозуміли, що упаковка впливає на сприйняття речі, і часто яке-небудь печиво упаковано в коробку, яка коштує в три рази дорожче самого печива.

Сервіс

При купівлі чогось в інтернеті – найчастіше з річчю отримаєте подарунок. У кафе їжу приносять над свічками, щоб вона не холола.

Коли дитині був місяць – хотіли купити тортик, але було вже дев’ять вечора. Пекарню ми знайшли відкриту, але знайти свічки не сподівалися.  Виявилося, що до кожного тортика йде пластиковий ніж-лопатка, вилки, паперові тарілки і свічки.

Через інтернет можна замовити все, що завгодно, і доставка часто вражає. Замовив електронну книгу ввечері в неділю, вранці в понеділок вона мене чекала на роботі. Є програми, через які можна замовити їжу майже з будь-якого з мільйона закладів навколо.

Замовив – бачиш на карті, як кур’єр поїхав в кафе, забрав замовлення і їде доставляти.

Взагалі в Китаї два культу – культ дітей і культ їжі. Наша дочка з дитинства звикла, що при вході в метро їй посміхався весь вагон і вона відповідала.

У відпустці в Малайзії їй сильно не вистачало усміхнених китайців. Для дитини батьки тут готові на будь-які витрати – наймають дорогих вчителів англійської (часто українців), записують на уроки піаніно, великий теніс і т. д. В результаті через величезний попит ціни на гуртки для дітей просто нечувані. Наприклад, плавання для грудничка з інструктором коштує близько 5000 доларів за п’ять місяців.

Робота

Китайці дуже працьовиті. Рідко бачив когось без діла. Якщо в супермаркеті продавцеві нудно – він буде сидіти і ліпити пельмені.

У маленькому магазинчику з макаронами на задньому плані видно верстат і як ці макарони робляться. Змусити працювати китайців понаднормово легко, мені важче було відучити їх працювати в такому режимі заради якості. Але поспати в обід пару годинок – це святе. На роботі в офісі після обіду була тиха година. Хтось навіть приніс розкладачки з собою.

Крім програмістів, яких не так багато, багато українців їде працювати вчителями англійської. Зарплата може виходити така ж, як у програмістів, але можна менше працювати. Тепер вчителями мало їдуть – Китай хоче бачити вчителями англійців або американців. У всьому потрібні кращі. Приїжджає багато наших моделей – участь іноземних моделей в шоу або відкритті будь-якого офісу – це круто.

Деякий час навіть наша дочка спробувала себе в ролі моделі, але ми не стали цим зловживати. Хоча, деякі мами живуть на гроші з фотографування дітей. Діти можуть заробляти більше дівчат-моделей.

Багато українських музикантів. Коли ми вже після року життя в Китаї сиділи в ресторані і почули, як хлопці співають пісню українською, дружина навіть заплакала. Складно передати це почуття, коли ти весь час відчуваєш себе чужим незвичному оточенні, і тут чуєш щось рідне.

Медичне обслуговування

З цим великих проблем не було – швидку не викликали, якщо потрібно було до лікаря – на таксі і в лікарню. Хоча, в Китаї найчастіше призначаються ліки – тепла вода. По приїзду дружині в будь-якому кафе подавали теплу воду, навіть якщо просила холодну, бо вaгiтній пити холодне шкідливо.

Також китайці все люблять лікувати крaпельницями. Коли я застудився – теж пропонували, але в нашому менталітеті крaпельниця – це коли вже все зовсім погано. Колеги сказали, що даремно відмовився – встав би на ноги за день. Спочатку ми начиталися жaхіть про державні клініки і тільки тому хотіли в приватний госпіталь, але виявилося це було не про Шеньчжень.

Ми з дитиною потрапили в державну клініку, де її потрібно залишити на тиждень для освітлення ультрафіолетовою лампою.

Місцеві так і робили, і приносили молоко кілька разів на день без можливості побачити дітей, але на наших обличчях було написано: “дитину не залишимо”. Для нас знайшли кімнату, яка не використовувалася, поставили апарат, принесли чайник. Там ми втрьох тиждень і жили.

Їжа

Як уже говорив – у великих супермаркетах є їжа на будь-який смак (правда таких супермаркетів – три на місто). Зараз Китай з глобального експортера перетворюється на імпортера. Якщо раніше бізнесмени думали що б привезти з Китаю, тепер дивляться – що можна привезти в Китай.

Все найкраще і найкращої якості. Масло французьке, швейцарське, молоко з будь-якої країни, стейки з австралійської яловичини, з корів, яким роблять масаж, співають пивом і яким включають класичну музику.

Проблема була з сиром – він був дуже дорогий, бо морем його не відправлять. Можна сказати, що сиру ми два роки не їли, але його можна робити – зі швейцарського молока.

Якщо не брати до уваги великі супермаркети, то їжа часто дуже дивна:

-цукерки з яловичини;

-ковбаса з цукром (довго намагалися знайти не солодку);

-п’ять видів цукру;

-дуже багато овочів, опису яких навіть в інтернет не знайшов;

-суп з пташиних гнізд (по факту – слина птахів);

-майже весь хліб солодкий.

Хліб взагалі спочатку пробував готувати сам – хоча б коржі, але через те, що ієрогліф борошно і крохмаль дуже схожий, я купив крохмаль і довго намагався його замісити під сміх дружини. Потім просто відвикли від хліба, якщо вже за ним потрібно було їхати п’ять станцій на метро.

Якщо чогось не можеш дістати в магазині – в Китаї велика спільнота слов’ян і це як великий ринок. Можна замовити камчатський лосось і ікру, мед, торти на день народження, будь-які страви, яких немає в Китаї. Просто приготують на дому і доставлять. Ціни звичайно будуть не найдемократичніші, але під час нападів туги за батьківщиною – це рятувало.

Згодом знайшли улюблені продукти з китайської кухні. Наприклад, рис з качкою. Китайці рідко готують, у них може і не бути кухні в квартирі і готувати вдома виходило часто дорожче, ніж поїсти в кафе. Тому що їжа на кожному розі, а біля офісів і будівництв в обід з’являються перевізні кафе з дешевою їжею.

Повернення

Однак ми вирішили повернутися. Незважаючи на те, що тепер я вважаю Шеньчжень одним з найкомфортніших для життя міст світу (для любителів магаполісов), жити, працюючи програмістом тут – неперспективно. Щось відкласти, коли у тебе маленька дочка не реально.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram