— З якого дива я маю тобі допомагати, сестричко? Ти й так у мене вже все відібрала! Навіть чоловіка.
— Я не розумію, що з нами відбувається. Здається, Денис з кожним днем віддаляється, — Христина розмішувала каву, задумливо дивлячись кудись повз подругу. — Ми живемо під одним дахом, але ніби у різних світах.
Марина, її давня подруга, уважно слухала, підперши підборіддя рукою. Вони сиділи у затишному кафе неподалік бізнес-центру, де працювала Христина.
— Може, це просто втома? Ти ж сама казала, що він зараз завалений роботою.
— Ні, справа не в цьому, — Христина заперечливо похитала головою. — Щось змінилося. Раніше, яким би завантаженим не був день, Денис завжди знаходив для нас час. Ми спілкувалися, ділилися всім. А тепер? Повертається пізно, постійно в телефоні, відповідає через силу — коротко, сухо.
Вона відкинула пасмо волосся, яке вибилося з ідеального пучка стриманої зачіски, що підкреслювала її витончені риси. У свої тридцять два Христина виглядала бездоганно: стильний костюм, стриманий макіяж, упевнений погляд. Та цього разу в її очах читалася розгубленість.
— Я намагалася з ним поговорити, але він лише відмахується. Каже, мовляв, усе нормально, просто втомився.
Марина задумливо постукала пальцями по столу.
— Знаєш, іноді потрібен свіжий погляд. Може, порадишся з кимось із близьких?
— З ким, наприклад? З Оксаною? — Христина криво всміхнулася. — Моя сестричка — остання людина, до якої я звернуся по пораду щодо сімейного життя.
— Чому? Вона ж тобі рідна.
— От саме тому. Ти ж знаєш Оксану. Все її життя — це спроба довести, що вона не гірша за мене, — зітхнула Христина. — Кожен мій успіх для неї — як виклик. Я вступила на економічний — і вона подала документи туди ж, хоча завжди мріяла про психологію. Я почала кар’єру в маркетингу — вона влаштувалась у конкуренцію. А коли я познайомилася з Денисом, Оксана раптом згадала, що їй теж подобаються успішні фінансові аналітики.
— Але ж Денис обрав тебе, — зауважила Марина.
— Так. І от уже п’ять років ми одружені. Але, знаючи Оксану, впевнена — вона й досі вважає це своєю поразкою.
Христина глянула на годинник і скривилась:
— Мені час повертатись. Через п’ятнадцять хвилин нарада.
— Зачекай, — Марина обережно торкнулася її руки. — І що ти плануєш робити з Денисом?
— Не знаю, — Христина прикусила губу. — Схоже, час поговорити серйозно. Досить ходити колами.
Повернувшись до офісу, Христина спробувала зануритися в роботу, але думки про Дениса не відпускали. Після наради вона зважилася й набрала його номер.
— Денис, — почала вона, коли він відповів. — Нам потрібно поговорити. Що як я приготую вечерю, і ми все спокійно обговоримо?
— Сьогодні? — почувся голос у слухавці. — У мене зустріч із клієнтом увечері. Може, завтра?
— Завтра я буду на Подолі на презентації. Послухай, це справді важливо.
— Добре, — після паузи погодився Денис. — Я постараюся звільнитися до восьмої.
Христина поклала слухавку й замислилася. Чоловік знову уникав розмови. Щось точно було не так.
Раптом телефон знову задзвонив. На екрані висвітився напис: «Оксана».
— Оксано? — здивовано мовила Христина, відповідаючи на дзвінок.
— Привіт, сестричко! — голос жінки звучав підозріло життєрадісно. — Як ти? Сто років не бачились!
— Три тижні, якщо бути точною, — сухо поправила Христина. — Щось трапилося?
— Обов’язково щось має статись, аби я зателефонувала рідній сестрі? — у голосі Оксани прозвучала образа. — Просто хотіла дізнатись, як ти. Як Денис?
— Все нормально, — машинально відповіла Христина.
— Справді? Не схоже за твоїм голосом, — Оксана зробила паузу. — Слухай, може, зустрінемось? Посидимо, побалакаємо по-сестринськи?
Христина вже хотіла відмовити, але раптом передумала. Може, Марина має рацію — їй справді потрібен інший погляд. Так, Оксана — не найкращий порадник, але вона знає Дениса, буває в них у гостях.
— Гаразд, — нарешті погодилась Христина. — Приходь до нас на вечерю. Я приготую. Денис буде до восьмої.
— Чудово! — Оксана не приховувала радості. — Я принесу якийсь напій. До вечора!
Поклавши слухавку, Христина ніяк не могла позбутись дивного неспокою. Щось у тоні сестри її насторожило. Оксана здавалася занадто зацікавленою, надто… задоволеною?
Христина струснула головою, намагаючись прогнати неприємні думки. Зрештою, що може статись за один вечір? Можливо, Оксана справді хоче допомогти, а не зашкодити.
Якби ж вона тільки знала, наскільки помиляється…
— Ти нічого дивного не помічала в поведінці Дениса? — запитала Христина, розливаючи напій по келихах.
Вечір не склався від самого початку. Денис зателефонував і сказав, що затримається ще на годину. Христина залишилася з сестрою наодинці. Оксана зручно вмостилася на дивані, мов удома.
— Дивного? — жінка зробила ковток вина. — Навіть не знаю, що ти маєш на увазі. На мене Денис завжди справляв цілком нормальне враження.
Христина пильно глянула на сестру. Оксана була молодша на три роки, але виглядала свіжішою й життєрадіснішою. Розпущене каштанове волосся, яскравий макіяж, відкрита усмішка — повна протилежність суворому образу сестри.
— Він став відстороненим, постійно затримується на роботі, — зітхнула Зристина. — Мені здається, щось між нами тріснуло.
— Можливо, йому просто бракує уваги? — припустила Оксана, нахилившись уперед. — Ти ж постійно зайнята своєю кар’єрою. Денис, мабуть, почувається самотнім.
У словах сестри прозвучав докір, і Христина відчула, як щось у ній стиснулося від роздратування.
— Я працюю не менше, ніж він, але завжди знаходила для нас час.
— Розумієш, чоловікам потрібна особлива увага, — загадково усміхнулася Оксана. — Вони, як діти — постійно потребують захоплення й турботи.
Вхідні двері грюкнули, і у вітальню зайшов Денис. Побачивши Оксану, він на мить застиг, а тоді усміхнувся:
— О, у нас гості?
— Я запросила Оксану на вечерю, — сказала Христина, підводячись йому назустріч. — Ми давно не бачилися.
Денис кивнув і звернувся до Оксани:
— Як справи? Виглядаєш просто чудово.
— Дякую, — жінка розцвіла. — Просто нова сукня.
Христина помітила, як погляд чоловіка затримався на сестрі трохи довше, ніж слід було б. Усередині ворухнулося неприємне передчуття.
Вечеря проходила у дивній атмосфері. Оксана жваво розповідала про нову роботу, поїздку на море, плани на майбутнє. Денис уважно слухав, ставив запитання, сміявся з її жартів.
Христина ж почувалася зайвою за власним столом.
— Пам’ятаєш, як ми в дитинстві мріяли про власний бізнес? — звернулась Оксана до сестри. — Ти хотіла відкрити рекламне агентство, а я — модний бутік.
— Пам’ятаю, — стримано відповіла Христина. — Тільки потім ти раптом вирішила, що теж хочеш у рекламу.
— Бо ти так захопливо про це розповідала! — Оксана повернулася до Дениса. — Христина завжди була для мене прикладом. Я так хотіла бути схожою на неї.
— Тому й вступила до того ж університету, обрала ту ж спеціальність, — Христина не втрималася від іронії.
— І що з того? Хіба погано рівнятися на старшу сестру? — Оксана надула губи. — Денисе, скажи їй!
— Думаю, це комплімент, — дипломатично зауважив Денис. — Христина справді варта наслідування.
Після вечері Денис запропонував провести Оксану до таксі, і вони вдвох вийшли з квартири. Христина залишилася прибирати зі столу, відчуваючи, як у серці наростає тривога.
За тиждень Оксана знову з’явилася в їхній оселі — нібито щоб повернути книгу, яку позичила у Дениса. Христина була на роботі, а сестра пробула у квартирі майже дві години. Про це Христина дізналася випадково — сусідка згадала, що бачила, як вона виходила з під’їзду.
— Оксана сьогодні заходила? — спитала Христина ввечері.
— А, так, — Денис навіть не відірвався від ноутбука. — Забрала ту книжку про інвестиції.
— І пробула тут дві години?
— Ми заговорилися, — знизав плечима він. — Їй цікава тема фінансів, хоче розібратися в інвестиціях.
Христина промовчала, але внутрішній голос наполегливо шепотів, що тут щось не так.
Візити Оксани почастішали. Вона з’являлася і затримувалася в їхній квартирі, вигадуючи будь-який привід. І завжди — коли Христина була на роботі.
Якось Христина повернулася додому раніше звичного — скасували важливу зустріч. У передпокої вона побачила знайоме взуття сестри. З вітальні долинали приглушені голоси та сміх.
Христина беззвучно пройшла коридором й зупинилася біля дверей. Те, що вона побачила, змусило її серце стиснутися: Денис і Оксана сиділи поруч на дивані, схилившись над альбомом з фотографіями. Плече Оксани торкалося плеча Дениса, а її рука лежала у нього на коліні.
— Ти тут такий смішний, — сміялася Оксана, вказуючи на фото. — Подивися, яке у тебе обличчя!
— Це тому, що твоя сестра змусила мене вдягти той безглуздий светр, — усміхнувся Денис, дивлячись на Оксану.
— Христина завжди була дивною, — знизила голос Оксана. — Вона не розуміє, що чоловікові потрібна свобода, простір для самовираження.
— А ти розумієш? — у голосі Дениса прозвучало щось нове, чого Христина ще ніколи не чула.
— Звісно, — Оксана підсунулася ближче. — Я завжди тебе розуміла, Денисе. Від самого початку.
Минув рік.
Христина сиділа у своєму офісі, переглядаючи квартальні звіти. За вікном мрячив осінній дощ, але всередині було тепло й затишно. За цей час багато чого змінилося — шлюб залишився в минулому, емоції вляглися, і вона змогла зібрати себе докупи.
Власне рекламне агентство «КристалМедіа», яке вона відкрила пів року тому, повільно, але впевнено набирало обертів. Тепер її дні були заповнені роботою, а не переживаннями. Вона не згадувала Дениса. І вже точно не думала про Оксану. Принаймні, старалася.
І ось тепер — несподіваний дзвінок.
— Христино, це я, — пролунав у слухавці знайомий, але давно забутий голос.
Оксана. Після року мовчання, жодного слова, жодної спроби поговорити — і раптом прохання: зустрітись.
Вечір. Годинник пробив вісім, коли у двері подзвонили. Христина відчинила — і побачила на порозі Оксану: без яскравого макіяжу, у простому одязі, помітно втомлену. Та, ніби й не помічаючи напруження в повітрі, почала розмову. Говорила про Дениса, про його майбутній день народження, про дорогий подарунок, який хоче йому зробити… і про гроші, яких їй не вистачає.
Христина мовчки слухала. Ще мить — і вона вже не могла стримувати емоцій.
Вона встала з крісла й повільно підійшла до вікна. Дощ стікав тонкими струмками по склу. Усередині все кипіло — образа, важкість, емоції. Вона довго тримала це в собі, але тепер більше не могла.
— Знаєш, Оксано, — сказала вона нарешті, не обертаючись, — сім’я — це не просто слово. Це не обґрунтування для зручності. Сім’я — це про довіру, про підтримку, про межі. І ти зруйнувала це все. Вдерлася у моє життя, забрала мого чоловіка, а тепер прийшла просити про допомогу, ніби нічого не сталося.
Оксана стояла мовчки, дивлячись у підлогу. Її очі були сумними, а голос — тихим і слабким:
— Я знала, що зіпсувала все. Але іноді життя ставить нас у такі ситуації, коли ти змушена просити. Денис… він змінився, і я сама ледве тримаюся на плаву. Мені справді потрібна допомога. І не тільки матеріальна.
Оксана довго мовчала, збираючись із силами, перш ніж продовжити:
— Життя після всього… виявилося не таким, як я собі уявляла. Денису довелося залишити свою роботу — компанія скорочувала штат.
Вона гірко посміхнулася:
— Та найгірше, що він навіть не захотів шукати нову. Мовляв, «потрібен час, щоб усе переосмислити». Але час йшов, а він залишався на місці. Я сама ледве справляюся з усім.
Христина відчула, як у її серці розпирає дивне поєднання співчуття й образи, проте продовжувала мовчати.
Оксана продовжила:
— А ще гірше, наши стосунки з ним погіршилися. Ми майже не розмовляємо, живемо, як чужі люди. Кожен раз як я намагаюсь з ним зблизитися, Денис згадує мені, що йому потрібен власний простір і можливість розвиватися. Він вимагає, щоб я взяла кредит у банку для його саморозвитку. Якщо ні, грозиться піти від мене. Що мені робити? Я б вже й сама давно пішла, але я при надії. Не хочу, щоб дитина росла без батька. Сподіваюся, він зміниться, як з’явиться наша дитина на світ.
Христина повільно повернулася, зустрічаючи погляд колишньої суперниці. Вона побачила втомлену людину, яка теж втратила дещо дороге. Стосунки з сестрою та надію на щасливу сім’ю.
— Я ж не хотіла, щоб усе вийшло саме так… — спробувала виправдатися Оксана, але голос її звучав слабко.
Христина повернулася до неї, погляд холодний і тверезий.
— Але так вийшло. І тепер ти пожинаєш плоди. Я не серджуся на тебе, чесно. Можливо, колись ми могли б поговорити по-іншому. Але зараз… Я не дам тобі жодної копійки.
Оксана різко підвелася:
— Тобі шкода? Для тебе це дріб’язок!
— Справа не в грошах, — Христина зробила крок ближче. — А у повазі. І в тому, що ти втратила право просити у мене що-небудь.
Повисла мовчанка. Оксана кілька секунд стояла на місці, потім відвела погляд і рушила до дверей.
— Я знала, що ти така, — кинула вона з порогу. — Черства.
Христина не відповіла. Вона лишень зачинила за нею двері і, видихнувши, притулилася до стіни. Ні, вона не черства. Вона просто навчилася себе захищати.
У квартирі знову запанувала тиша, така ж спокійна, як і нове життя Христини — без брехні, зрад і прохань, за якими ніколи не стояло щирості.
