За добру справу відповіли звинуваченнями в крадіжці. Вибачень я так і не почула

В молодості я дружила з одними хлопцями. Я не вірила в жіночу дружбу, так і пройшла по життю одна. Але ось помepли батьки, дочка стала жити своєю сім’єю, чоловік почав пити. А тут ще почалася перебудова. Дуже важко було вистояти в цей час однй, а я опинилася на самоті.

Саме тоді мені зустрілася жінка, якій я повірила. Звали її Наталя. Треба віддати їй належне, вона мені дуже допомагала в скрутні хвилини: підтримувала, підбадьорювала, навіть знайшла мені роботу, коли мене скоротили з посади. Я зі свого боку намагалася відповісти турботою і увагою, адже вона була теж зовсім одна. Мати її до того часу помepла, син служив в армії. Ми дуже близько зійшлися. Я стала її вважати майже що своєю сестрою – ми навіть їжею ділилися.

І ось одного разу Наталя зібралася провідати сина в армії, а вдома у неї залишалася собака – Чапа. Це було миле, веселе, добре створіння. Наташа їхала на десять днів і попросила мене доглянути за собакою. Взяти до себе Чапу я не могла, так як ми теж тримали собаку, а наш пес був дуже агpeсивним. Я розуміла, що людині треба допомогти, і, звичайно, погодилася.

Тоді ми з нею працювали на одному і тому ж місці в різні зміни. Вийшло так, що я заміняла Наташу і вдома і на роботі. Закінчивши роботу, я бігла до неї додому, годувала і вигулювала собаку і лише після цього йшла до себе. В обід і рано вранці – те ж саме.

Читайте також: Хочеш ворога -дай мудру пораду

При цьому мені потрібно було встигати і працювати, і вдома все робити, і зі своєю собакою займатися. Була осінь. Йшли зливові дощі і грози. А Чапа, як дитина, боялася грози. То чоловікові, то мені або моїй дочці не раз доводилося ночувати з Чапою.

Але ось Ната повернулася. Всі труднощі були позаду – так я думала. Але не тут-то було! На наступний день, замість подяки, я вислухала звинувачення в крадіжці її коштовностей. Наташа звинувачувала і мене, і чоловіка, і навіть дочку. Я клялася їй, що ми не брали її речей, але слухати вона не хотіла, а довести це ж неможливо. Зрештою, я дала Наташі слово, що відновлю всі зниклі прикраси і почала збирати гроші, хоча життя було таким, що мені майже нічого не вдавалося відірвати від сім’ї.

Колишніх відносин у нас, звичайно, вже не було. Так минув час, повернувся з армії її син. І в перший же вечір він прибіг до мене на роботу з вибаченнями. Виявилося, що всі зниклі коштовності були заховані в новій постільній білизні, яку Наташа берегла для сина і тут дістала постелити.

А від Наташі вибачень я так і не почула ні тоді, ні після, а коли я спробувала заговорити про це, вона відповіла мені, що вибачатися не вміє. Я не скажу, що ці її слова мене поранили більше, ніж несправедливі звинувачення в нечесності, але з тих пір якось так склалося, що подруг у мене більше не було.

Справді, якщо так зі мною вчинила та, яку я вважала рідною, то чого очікувати від інших? Може бути, жіноча дружба і є, але мені з цим не пощастило!

Лариса Чайкіна

Джерело