Власна квартира в 23 роки. Без іпотек, кредитів і допомоги родичів. Хто про таке й не мріє? Ось і Наташа мріяла і її мрія здійснилася: досить забезпечений Валентин, якому дівчина присвятила 5 років свого життя, зробив їй на прощання дорогий подарунок: двокімнатну квартиру. Наташа, закінчивши інститут і гнітючі для неї стосунки, пішла працювати за фахом – вчителем алгебри і геометрії.
Батьки дівчини знали про щедрий подарунок, який отримала дочка. Не схвалили, але змирилися. Щоб не псувати дочкі репутацію, була придумана легенда про далеку бездітну родичку, яка залишила заповіт на Наталю.
У 28 років Наташа познайомилася з Аркадієм, а шлях до РАЦСу тривав два з половиною роки. Батьки жениха і нареченої були щасливі: нарешті-то дві самотності зважилися створити сім’ю. На горизонті замаячила перспектива стати бабусями-дідусями. Одне питання не давало спокою батькам Аркадія: де молоді будуть жити в подальшому?
На території жінки? Непорядок: це чоловік повинен дружину в будинок привести, а не до неї прийти і ремонтувати, душу вкладаючи, чуже майно. Ось якби нерухомість була спільною, тоді інша розмова: і Аркадій при власності, і Наталя, раптом що, від нього так просто не відбудеться.
– Чоловік почав розмови вести, що непогано було б квартиру мою продати, грошей додати і купити трикімнатну квартиру. Я відмовилася. Навіщо? У мене простора двушка, місця вистачало. І все одно: своє – воно і є своє, – міркує Наталія. Аркадій вмовляння не припинив.
За порадою мами, він взявся за пошуки документів, щоб оцінити вартість квартири подружжя, отриманої, як він думав, у спадок від далекої родички. Документи були знайдені. Тільки замість будь-яких згадок про заповіт, там була дарча від якогось Валентина Д. У Аркадія з’явилися питання.
– Я чесно чоловікові розповіла, що квартира – подарунок забезпеченого залицяльника на прощання. Аркаша зрадів: «Так це чудово! Віддай йому назад квартиру, візьмемо іпотеку, будемо жити, як нормальні люди!»
Знайдена чоловіком інформація була відразу передана батькам. Вони тут же веліли Аркадію збирати речі і повертатися в рідну домівку з неправедно нажитого майна вертихвістки-дружини.
– Та яка різниця, звідки у мене житло? Це було 8 років тому! Мені зараз 31, Аркаші – 34. Якщо брати квартиру в іпотеку, то ми працювати будемо на неї до пенсії! Що за маячня? – обурюється Наталя.
Аркадій твердить, як заведений: «Повертай квартиру колишньому залицяльникові, ми беремо іпотеку!» Батьки чоловіка навіть виділили кошти на початковий внесок. Повертатися до дружини Аркадій відмовляється: йому було огидно знаходитися в її квартирі, знаючи, чим його дружина на неї заробила.
– Я йому пригрозила: не повернеться – подам на розлучення. Інший мужик радів би, що дружина при нерухомості. Звідки – питання десяте. А цей уперся: ні і все, поки назад не повернеш. Так навіть якби я і захотіла повернути, де я цього Валентина шукати буду? Ми зустрічалися тут, в цій квартирі, його реальної адреси я не знаю. Так навіть якщо знайду? Що далі? Я повинна його порадувати: на-ка, Валентине, забирай назад свій подарунок. Так це має виглядати? Привіт з минулого? – дивується Наталя.
Батьки Наталі переживають за шлюб дочки. Батьки Аркадія, навпаки, радіють: їхній син, як порядний чоловік, сам забезпечить житлом свою сім’ю, благородно закривши очі на минуле подружжя.
– Взяти ці гроші і купити ще одну квартиру в іпотеку, не чіпаючи мою двушку? Я запропонувала. Аркаша сказав, що так буде неправильно. Чим довше весь цей фарс триває, тим більше я переконуюся: розлучення не уникнути. Нехай Аркаша знайде дівчину з кришталево-чистим минулим і горбатиться на власну квартиру до пенсії. Я так не хочу, – закінчила свою розповідь Наталя.
Фото ілюстративне з вільних джерел
