Задумливу українську красуню зі щасливими, але сумними очима помітив солідний чоловік, який стояв осторонь від усіх: Поїхала до Туреччини за коханим

Анна змалку росла у щасливій родині. Мати працювала вчителькою, батько крутився у фінансовій сфері. Безтурботне дитинство, яскрава юність, щасливий шлюб та народження донечки. Після декретної відпустки знову вийшла на роботу. Тепер їй довірили керувати банківським відділенням.

Відповідальна, завжди зосереджена, при цьому привітна і мила молода жінка, яку любили й поважали. Донечка росла, добре вчилася. Тому й вирішили, що здобуватиме освіту у Польщі. Тим паче, що сім’я була з достатком.

Анiн чоловік – Сергій, був військовим, але патріотично налаштованим українцем. З початком подій на Майдані він відразу став на сторону людей. З перших днів поїхав у Київ, щоб підтримати побратимів і… залишився там назавжди. Снайперська куля забрала його життя, скосивши на Інституцькій.

Його усміхнені й щирі очі й досі дивляться на перехожих з фотографії із чорною стрічкою біля Хреста, встановленого на честь Небесної сотні. Горе зламало Аню. Вона перестала ходити на роботу, спілкуватися з людьми, не відповідала на телефонні дзвінки. Лише чекала доньку Вітусю з Польщі, яка приїжджала раз на місяць та була розрадою для матері.

По закінченню навчання Віта отримала диплом професійного косметолога. У Польщі доля звела дівчину з її майбутнім чоловіком, який кілька років чекав, коли дівчина закінчить навчання, та запропонував одружитися. Передвесільні клопоти оживили Аню. Ніби знову дістала крила: допомагала молодятам у всьому, радила, тішилася.

У день весілля з гарною зачіскою у новій сукні щаслива мати благословляла молодят на довге й щасливе життя. Крізь сльози посміхнулася, згадала своє весілля з покiйним Сергієм. Ніс її на руках, а вона обіймала руками наче крилами. Захищала майже двадцять років, та не вберегла.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegram та Instagram

Задумливу українську красуню зі щасливими, але сумними очима помітив солідний чоловік, який стояв осторонь від усіх. Він приїхав на весілля з далекої Туреччини, щоб привітати сина сестри, яка після навчання залишилася в Україні.

Беркер Догукан, так звали турецького дядька нареченого, був високим, спортивної статури, смаглявий з темними очима та хвилястим волоссям, в якому де-не-де нитками сріблилась сивина. Імпозантний турок притягував зацікавлені погляди багатьох жінок: і молодих, і старших.

Чемно відмовляв їм, мовляв не танцює, а сам тихцем спостерігав за Анною. Йому сподобалася мати нареченої тим, що не метушилася, не кокетувала з чоловіками, а була сповнена тихого щастя. Була красивою у своєму мікровсесвіті. Того дня навіть не наважився підійти. А наступного вже мав відлітати на батьківщину.

Весільним подарунком від нього стала подорож для молодят у Туреччину.

Наступного дня Беркер довго не вставав з ліжка, не хотів повертатися, відчував, що тут залишається йому щось незбагненно дороге й рідне. Не йняв віри, що це українська жінка. Адже мав за своє життя їх багато, а зараз хотів одну: бачити, торкатися, слухати, обіймати, захищати, кохати.

Не полетів, набрався мужності запитати про неї в племінника, попросив телефон. Коли почув її голос, аж затремтів, здалося – говорила музикою. Коли на ранок після весілля пролунав дзвінок і Аня почула незнайомий голос, то захвилювалася.

Чи все гаразд з молодятами, вони ж сьогодні відлітають у Туреччину в весільну подорож? Проте заспокоїлася, коли почула приємний чоловічий голос, а коли Беркер назвав себе, згадала і його самого. Він сподобався Ані, але ж бачила, як увесь вечір навколо турка крутилися і дівчата, і молодиці.

Куди їй, вдові, та ще й не така молода. Тому трохи здивувалася дзвінкові, а коли він запросив на каву, то й розгубилася.

Збиралася не як на побачення, хотіла виглядати звичайною, але всередині все завмирало. Сотні думок і запитань: чому він запросив? Який він? Що саме хоче почути чи побачити в мені? Чи готова я сама до нових стосунків, та й хіба це стосунки, він в Україні на один день/

Аромат кави та чаю витав над їхнім столиком, а вони сиділи і дивилися одне на одного. Взяв її за руку, теплу і ніжну в свою велику та міцну. Аня наче розчинилася, як грудочка цукру в гарячому напої. Заглянув в очі, самими губами промовив: «Ти моя», і вона почула його.

Потому була довга й тепла розмова. Беркер, закоханий у свою країну, багато розповідав про Туреччину, як там гарно, яскраво і тепло. Має свій невеличкий бізнес, не багатій, але живе в достатку. Вона розповідала лише про доньку, не хотіла торкатись минулого. Хоча воно мимоволі затягувалося димкою світлої пам’яті, адже було в її житті багато хорошого.

А Беркер заглядав їй в очі, лагідно називаючи її при цьому «Айсун». – Що таке «Айсун»? – пошепки питає Аня, ніяковіючи при цьому як дівчинка. – Прекрасна як місяць, – каже Беркер, цілуючи руку. – А ще: Акджан (біла душа), Бешгюль (пелюстки троянд), Гізем (таємниця)…

Розмовляють тихо-тихо, ніби торкаються душами. Розуміють одне одного з півслова, чують з півзвука. Закохані та відірвані від реальності, красива українка та справжній чоловік з Туреччини. Ніжність та загадковість, краса та сила.

Вже наступного дня Беркер запропонував одружитися, сам також був вдівцем. Давно, ще ненародженою загuнула його дитина та молода дружина під час теpакту. З того часу мав жінок лише для тiла, не для душі. А ще, знаючи туристів з країн колишнього СНД, ніколи не дивився на цих жінок. До того часу, поки не побачив Анну-Айсун.

Вона була інша: щира і гарна, проста і водночас загадкова. Коли питав себе, що знайшов у ній – відповідав відразу ж: знайшов свою половинку. Не міг вже без неї, як і не міг без батьківщини. – Чи погодиться Анна-Айсун поїхати у далеку для неї, рідну для мене країну? – питав себе чи не з першої миті знайомства.

Завтра повертаються діти, – радісно щебетала Аня, – як вони відпочили, як провели час, як там у екзотичній Туреччині. Вигукнула і потупила очі жінка, яка ніколи не подорожувала світом, хіба ото лиш доньку на навчання відвозили з чоловіком. А зараз хотіла в Туреччину, стільки знала, чула, але не бачилa.

– Анно, прошу тебе, будь ласка, будь моєю дружиною і поїдьмо в Туреччину. Все, що маю – буде твоїм, а найголовніше – моє серце, – з тремтінням в голосі та благальним поглядом звернувся до українки турок. – Ніколи не ображу, будеш коханою і завжди бажаною, будеш в мене єдиною, навіки, – запевнений Беркер.

Перед поїздкою пішла помолитися у церкву та на цвuнтар попрощатися з колишнім чоловіком, попросити прощення та благословення.

Читайте також: Марічка стояла в кутку класу і гірко плакала, бо Настя розповіла усім, що її батько пияк, і сказала нікому з нею не товаришувати. Та доля розтавила крапки

Через 2 роки… Андрійко-Айтюрк народився через два роки. Раділи його народженню українські бабуся з дідусем, та святкувала декілька днів народження хлопчика велика турецька родина. Проте найбільше тішився Беркер, дякував своїй дружині – Анні-Айсун за такого красивого і здорового синочка.

Тепер рід Догукан матиме достойне продовження! У ньому поєднані українська краса та щирість, турецький характер і мужність. Наперекір злим війнам, терактам та людям вони збудували своє щастя, таке неймовірне і довгоочікуване, справжнє.

Автор – Галина Луцька