Ймовірно, багатьом відомо “прикольне перевтілення” як онлайн додаток, за допомогою якого можна так сказати приміряти собі будь-яку зачіску. Про ефективність цієї програми можна багато говорити, може бути, воно кому-небудь і допомагає, але моє перевтілення сталося на жаль не віртуально, а навіть навпаки – з яскраво вираженим ефектом про який я і хочу розповісти в цій розповіді.
Мені вже тридцять два. Я до сих пір не заміжня. Я працюю в архіві. Моя подруга Маринка говорить: так само, як ті всі архівні папки покриваються пилом, так пилом покривається і моє життя.
Маринка молодша за мене на два роки. Вона вже була тричі заміжня і за місяць планує повторити це в четвертий раз, хоча ще немає нареченого. Разом з черговою зміною чоловіка подруга вчетверте змінює роботу.
Читайте також: Спочатку виникла агресія. Чому я? За що мені таке в 18 років? Сповідь
Вона вже була секретаркою, бібліотекарем, екскурсоводом. І тепер ось Маринка вирішила стати перукарем. Вона закінчила якісь чергові курси і повинна захиститися: показати на іспиті свою модель зачіски. Ну і звичайно подруга запропонувала мені стати манекеном для тренування.
Я довго не погоджувалася, але треба знати Маринку – вона може і стіну переконати. Я, правда, так до кінця і не повірила, що мені варто змінити імідж але погодилася на прикольне перевтілення. Однак довірившись досвіду подруги, в понеділок відпросилася з роботи і попрямувала в салон краси, в якому повинен був проходити іспит на перукарів.
Напередодні ми з Маринкою детально обговорили мою нову зачіску. Спочатку вирішили обрізати довге доглянуте волосся.
Я з дитинства ніколи не підстригала їх, тому мої коси були до пояса. Маринка сказала, що тридцять два – як раз той час, щоб обрізати хоча б до плечей. Потім їй прийшла в голову думка перефарбувати мене.
Я від природи маю рудий колір волосся, проте рудої бестії з мене так і не вийшло. Тому подруга почала бити на те, що подобається чоловікам завжди – блонд. І Маринчині доводи відносно білого кольору волосся були дуже переконливі.
Що б там наші представники сильної статі не говорили про блондинок, а з натовпу виділяють саме їх. Ну або хоча б те, що всі колишні чоловіки брюнетки Маринки пішли до блондинок. Тому подруга зазвичай і нарікала на свій колір волосся. Ну і, з огляду на мій так само невдалий рудий, схоже, вона мала слушну думку.
Тому коли я прийшла в салон, то приблизно знала, якою маю вийти звідти. Однак, як завжди говорила Маринка, понеділок – не дуже вдалий день для кардинальних змін. І ця народна мудрість спрацювала на всі сто. Мою зачіску мали оцінювати, мабуть, маститі майстри перукарі. Дві жінки та чоловік з сережкою у вусі, русявим волоссям і чорною борідкою, явно фарбованою.
І, чи то Маринка перенервувала перед екзаменаторами, чи то вже так мало статися, щоб не образити подругу висловом про те, звідки у неї руки виросли. Виявилося, що Маринка повинна продемонструвати чоловічу зачіску.
Так розпрощалася я зі своєю довгою косою на раз. І мова не йшла навіть про довжину – по плечі. Подруга обшмативала мене «під хлопчика». Тут я вперше побачила, яка я капловуха. Мої вуха беззахисно стирчали над міліметровим «їжачком» на голові.
Звичайно, я була не готова до такого. Але після того, як мене пофарбували, я зрозуміла, що сама доля мені залишитися одиначкою. Замість шикарної блондинки, з дзеркала на мене дивилася зелена жаба. І чомусь на царівну вона зовсім не була схожа.
Я нагадувала собі шалену «неформалку». Залишилося тільки попробивали на обличчі якомога більше дірок для різних сережок і зробити купу татуювань, а на шию повісити нашийник з шипами. І все: закінчений образ – табу для чоловіків. Немов проковтнувши мову, я вийшла з салону, навіть не послухавши, що сказали Маринці екзаменатори за цей шедевр.
У першому ж кіоску я накупила собі морозива. Я йшла по набережній, їла солодощі і плакала. Ні, не плакала, а ревіла на все горло. Мені було так шкода і себе, і свої зіпсовані коси, і морозива, змішаного зі сльозами і від того солоного.
Так я пройшла майже всю набережну, поки не спіткнулася. Тут я розридалася ще більше. І раптом відчула, що хтось витирає мені сльози. Коли перед очима розвиднілося, перше, що я побачила: склеєні від морозива волосся. Тепер не тільки я безглуздий вигляд мала, але мені чомусь не стало легше від цього.
Виявилося, що я спіткнулася об чоловіка, який сидів на бордюрі і пuв пuво. Моє морозиво впало йому прямо на голову. Я присіла поруч. Незнайомець витирав мені сльози і мовчки слухав, як я йому скаржилася, яка я нещасна: і це волосся зелене, і ось кому потрібна така зелена царівна-жаба. А він просто погладив мене по голові і сказав: «Мені».
Потім ми купили мінералку і я мила голову своєму царевичу, який був, правда не Іваном, а Максимом. А потім до вечора гуляли по місту, каталися на пароплаві. Розглядали зірочки на небі: тепер, крім Великої Ведмедиці, я знаю ще й Малу, і Цефею, і Діву.
Ну а решта ще матиму достатньо часу, щоб вивчити. Адже Максим захоплюється астрономією. Я вперше в житті побачила, як над містом сходить сонце, як рожевіє далечінь. Мій царевич сказав закрити очі. Коли я їх відкрила, велика червона куля лежала на долоні у Максима. А потім ми цілувалися. Так пройшов непомітно час. За ці години моє життя змінилося повністю.
І ось через місяць у мене має бути весілля. І воно буде майже таким, як в казці. Тобто подвійним. Бо в той день не тільки я зустріла свою долю. Подруга теж знайшла собі чоловіка. Ним виявився той русявий екзаменатор з сережкою у вусі і фарбованої борідкою. Саме він привів моє волосся в порядок і зробив зачіску. А Марнка таки не здала іспит на перукаря і хоче піти на інші курси. Тільки на які саме, сказала, що вирішить після весілля.
Ірина Цібарова
