Шикарне шовкове плаття кольору слонової кістки, вишите вручну, стелилося навколо Марини, відбиваючись з усіх ракурсів у дзеркалах відомого салону дизайнерських весільних нарядів. Вона стояла неймовірно щаслива на постаменті, почуваючи себе в центрі запаморочливого всесвіту. В ці миті не існувало ні батьківського бізнесу, ні складних угод. Була тільки вона і її несамовита, всепоглинаюча любов до Кирила, її романтичного красеня.
— Таточку, ти подивись, який шикардос, — не могла стримати емоцій донька крупного бізнес-магната Віктора Павловича Ушатова.
— Ти сама розкіш, Мариночко, — голос бізнес-магната трохи тремтів, ставши раптом глибоким і низьким.
Батько, акула бізнесу, зараз виглядав просто як чоловік, який не міг стримати скупих сліз від хвилювання і гордощів за свою чарівну доньку. Марина побачила це і відчула, як тепла хвиля любові накриває її.
— Ну, значить, тобі все подобається, доцю, — уточнив він, хоча, дивлячись на Марину, це було й так зрозуміло, потім розпорядився: — Оплачуємо.
Консультантка тут же зрушила з місця, проводжаючи важливого клієнта до каси. Віктор Павлович, підписуючи чек, сказав:
— Донечко, завтра дуже важливий день. Я бачу, ти сяєш, і це прекрасно.
Він віддав чек касиру.
— Але завжди пам’ятай, там, де великі гроші правлять світом, завжди багато фальші. І часто гарний пакувальний папір приховує гнилу начинку. Не дозволяй почуттям відключати голову. Кажу як батько, який у тобі душі не чаїть.
Це пролунало щиро, як сердечна порада. Марина відчула легкий укол тривоги, але тут же кокетливо відмахулася від нього і пішла з консультанткою в сусіднє приміщення переодягатися.
— Ну, тату, я все розумію, але це ж Кирило, — відповіла вона з примірочної. — Не хвилюйся так, я з ним у безпеці.
Коли Марина переодягнулася і вийшла, Віктор Павлович подивився уважно на доньку і, забравши запаковане плаття, попрямував до виходу.
— Я додому. Ти зі мною?
Марина легко поцілувала батька в щоку, ставши на вшпиньки і кокетливо піднявши одну ніжку.
— Ні, таточку, ми домовилися з Кирилом зустрітися. Я ненадовго.
Виходячи з дверей, Марина помітила, що батько насупився, сідаючи у свою машину і щось говорячи водію. “Знову якась важлива угода”, — подумала дівчина. У Марини ж були свої плани. Вона горіла від нетерпіння побачити Кирила. Радість повернула їй колишню легкість. Вона підійшла до свого улюбленого білого кросовера. Щось чужорідне було затиснуто під двірником. Маленький складений квадратик папірець. Марина витягла папірець, здивовано. Перша думка, що прийшла в голову: штраф.
“Запитай свого Казанову, скільки ще наречених у його списку.”
Марина прочитала, і слова вибухнули в її мозку. Дівчина швидко оглянулася. Поруч нікого не було. Якийсь шок, неприємний і гострий, змусив її впасти в ступор. Потім її наповнило праведним обуренням. Підлість заздрісників, яка-небудь колишня пасія Кирила, вирішила затьмарити її щастя. Не бути цьому. Нехай позаздрять всі тому, яка вони з ним пара. Красива і романтична пара. А вже завтра, ах, завтра вони одружаться.
З цими думками Марина завела потужний двигун свого автомобіля і поїхала в пентхауз Кирила. Їй потрібно було побачити його усміхнене обличчя, щоб розвіяти дурне навіювання.
За півгодини Марина піднялася на терасу пентхаузу Кирила з захопливим видом на місто. Її наречений, прекрасний, елегантний і такий впевнений у собі, щось розповідав їй, попиваючи коктейль з оливкою. Марина слухала, але слова із записки ніяк не йшли з голови.
— Ти виглядаєш трохи відстороненою, кахана, — на словах Кирила вона відволіклася від думок.
— Просто втомилася, — Марина відповіла з м’якою ніжністю.
Кирило поставив на піднос келих, і, коли служниця потяглася за ним, легким, ледве помітним рухом торкнувся її руки.
— Дякую, красуне моя, — трохи знизивши голос, промовив Кирило, і дівчина миттю почервоніла і, опустивши очі, майже бігом сховалася за дверима.
Раніше Марині це здавалося частиною його шарму, впевненого і зухвалого, який безвідмовно діяв на всіх жінок. Але тепер її розум говорив інше. Він завтра одружиться з нею в будинку її батьків, але продовжує фліртувати зі служницею. Він що, не усвідомлює важливості кроку? — Резонувала її думка. Марина уважніше подивилася на нього. Кирило розповідав про свої грандіозні проекти, неусвідомлено згадуючи, як йому допоможе підтримка її батька, щоб нарешті розвернутися. Марина дивилася на його красиве обличчя, але бачила лише цей дивний жадібний блиск в очах. Він не дивився на неї. “Він амбітний, але це ж добре”, — намагалася виправдати його Марина.
— Маринко, ти мене не слухаєш? — раптом кокетливо дорікнув Кирило.
— Ні, слухаю, — дівчина притулилася до молодого чоловіка. — Я просто думаю про завтрашній день. А знаєш, я приготувала для тебе сюрприз.
— Який? — його очі загорілися цікавістю.
— Романтичний, — таємничо усміхнулася Марина. — Я сама його зробила. Завтра на церемонії тебе чекає дещо несподіване.
Кирило засміявся, обіймаючи її, але їй раптом стало чогось моторошно.
Повернувшись додому, у свій величезний особняк, Марина дістала анонімну записку і перечитала наново. Жіноче чуття штовхало її до дії, вимагаючи негайної ясності. Їй менше за все хотілося залучати у свої дрібні сварки батька, вічно зайнятого і обтяженого непомірною владою. Зараз був тільки ранній вечір, і в їх величезному особняку царювала ділова метушня останніх приготувань. Дівчина легко збігла по сходах на цокольний поверх, де розташовувалися службові приміщення.
— Де Павло Андрійович? — запитала вона одного з охоронців, який, побачивши доньку господаря, миттям витягнувся.
— У диспетчерській, — ввічливо відповів той.
Марина пройшла в невелику нашпиговану моніторами кімнату. За столом сидів Павло Андрійович, старий друг батька, якого Марина знала з дитинства. Він був не просто начальником служби безпеки, а добрим дядьком, який завжди її оберігав.
— Дядь Паш, — її голос затремтів.
Павло Андрійович миттям відклав папери і обернувся.
— Мариночко, щось трапилося? — запитав він, уважно дивлячись.
Дівчина підійшла до столу і поклала перед ним зім’яту записку.
— Мені потрібна твоя порада, — прошепотіла вона. — Я не знаю, що це, але мені здається, мені здається, що я з’їжджаю з розуму.
Павло Андрійович розгорнув записку, прочитав і нахмурився. Він підняв на неї погляд, як завжди розуміючий і спокійний.
— Це все передвесільне хвилювання, але ти вчинила правильно, що прийшла до мене, — сказав він, ховаючи записку в кишеню. — Не хвилюйся, я все перевірю.
Марина полегшено усміхнулася начальнику таткової охорони і вийшла з приміщення. Вона знала, старий вояка завжди допоможе і не задасть зайвих питань.
Пізно ввечері її планшет видав тихий сигнал. Прийшов лист. Марина відкрила пошту. Лист був від дядька Паші. Всередині був короткий сухий текст і кілька прикріплених файлів у вигляді архівів. Донька бізнес-магната відкрила перший архів, і в неї запаиорочилася голова. Там були фотографії Кирила з якимись дівчатами. А ще скріншоти закритого чату, де Кирило і кілька ловеласів із заможних сімей хвалилися своїми любовними пригодами.
Марина, кривилася від огиди, стала гортати зображення, як раптом почала важко дихати. На екрані з’явилася переписка, де учасники таємного чату обговорювали її. Марина вдивлялася в рядки і не могла в це повірити. Кирило писав: “Моя Мариночка, золотий квиток. Тато сам мені його вручить на блюдечку”. Другий співбесідник: “А вона хоч палка чи чергова нудна занавіска?” Кирило: “Та, звичайна багата дурниця, але головний приз в моїй колекції. Мила, наївна лялька, яка ходить за мною по п’ятах і зазирає мені в рот. Мені треба лише посміхатися і нести їй романтичну дурницю”. Третій підхопив: “А колекція у тебе непогана, всім відомо. Чув, ти її й зараз продовжуєш поповнювати.”
Марину захитало, вона задихалася. Сльози полилися з очей. “Лялька, романтична дурниця”, — прохрипіла вона в пусту кімнату. “Багата дурниця! Ах ти! Брехун і мерзотник!” Її гордість, її любов, її довіра були розчавлені.
Марина довго плакала, перебираючи страшні докази, знову і знову переглядаючи кожне фото і перечитуючи кожен рядок, проклинаючи його тихим лютим шепотом. “Ні, весілля не скасовується”, — раптом сказала Марина, і її голос був непохитним. “Ти отримаєш свій приз, Кириле, але чи зможеш ти його втримати?” Вона взяла ноутбук і відкрила програму для відеомонтажу. У голові був тільки один план: єдиний шлях повернути собі гідність. Усвідомлення прийшло як холодне беззастережне рішення: “Її романтичний подарунок нареченому перетвориться на зброю”.
Марина сиділа за великим письмовим столом. Комп’ютерний екран освітлював її бліде обличчя. Її романтичний ролик був знищений нещадним рухом руки. Тепер вона працювала з файлами, надісланими дядьком Павлом. Марина гарячково поринула в роботу з всепоглинаючою лютью.
Час розтягнувся і змазався. Вона то плакала сльозами приниження, то вибухала різкими спалахами нестримного істеричного сміху над власним горем. Її пальці самі по собі вирізали, монтували, вставляли. Нею рухало озвіріння, єдине, що залишилося від її любові. Вона створювала жорстокий ударний відеоряд, який повинен був спалити її біль разом з його репутацією.
Вона просиділа за комп’ютером всю ніч, повністю втративши відчуття себе і часу. Коли сили залишили її, вона безвольно впала на ліжко, нічого не пам’ятаючи.
На світанку Марину делікатно розбудила одна з служниць. Марина сіла у ліжку. Тіло нило від втоми, але розум був на диво ясним і чистим. Флешка з готовим файлом лежала на столі. Вона встала, прийняла душ, змиваючи рештки безсонної лютої ночі. Сліз більше не було. Настав спокій, який був страшніший за будь-який крик.
Вона спустилася вниз, де вже царювала передсвяткова метушня. Організатор весілля, розумна жінка у діловому костюмі, контролювала розстановку квітів. Марина підійшла до неї і вручила флешку.
— Це той самий романтичний подарунок, про який я говорила. Пам’ятаєте? Увімкніть за моєю командою.
Голос Марини був дивно рівним і спокійним, без жодного натяку на пережите потрясіння.
Після цього наречена піднялася до себе. Там її вже чекали перукарі та візажисти. Вона знову надягла маску щасливої нареченої. Вона дозволяла наносити макіяж, укладати волосся, а сама думала тільки про те, як нещадно спрацює її план.
Коли настав час одягання, їй принесли те саме плаття кольору слонової кістки. Вона подивилася у дзеркало. Під усією цією красою, під макіяжем і модною стильною зачіскою, ховалася вже не та наївна дуринда.
Двері відчинилися, і увійшов її батько. Він був у смокінгу, строгий і величний.
— Ти готова, доцю? — запитав.
— Так, тату. — Марина усміхнулася йому своєю сліпучою усмішкою. — Я готова.
Він простягнув їй руку. Вона взяла її, відчуваючи, як холодна рішучість спалює рештки страху. Вони вийшли з покоїв, спрямовуючись до церемоніального залу. Оркестр грав урочистий марш. Марина з батьком простували центральною доріжкою. Вона трималася бездоганно. Горда постава, промениста усмішка, ясний погляд. Її маленькі племіннички в смішних костюмчиках тягнули за нею шлейф її весільної сукні. Вона дивилася на Кирила і нутром відчувала його зухвалу впевненість. У розкішному залі серед гостей сиділи його батьки та різні родичі. Віктор Павлович передав її руку Кирилу.
— Не ображай мою доньку, — неголосно сказав магнат.
— Звісно, тату, — відповів Кирило зі своєю найфальшивішою посмішкою.
Церемоніймейстер почав говорити заготовлену промову про любов, але Марина її не слухала. Вона дивилася на Кирила, як ходором скачуть його щелепи, як він зухвало посміхається словам ведучого. Він не дивився на неї. Нарешті настав вирішальний урочистий момент.
— Чи готовий ти, Кириле, дати клятву любові та вірності Марині?
— Так, — не роздумуючи, промовив Кирило.
— А ви, Марино, чи готові дати клятву любові та вірності Кирилу?
— Перш ніж відповісти, я б хотіла згадати нашу з Кирилом історію, — промовила вона і раптом простягла руку до церемоніймейстера, взяла в нього мікрофон, потім подивилася прямо в ошалілі очі нареченого. Обернувшись, вона кивнула жінці-організатору. — Це мій обіцяний подарунок тобі, Кирюш. Одкровення, — промовила вона в мікрофон, і її голос рознісся по залу.
Усі гості завмерли в здивуванні від раптового порушення ходу церемонії. Світло згасло. На величезному екрані над аркою спалахнув перший кадр. “Ці миті не забути”, — напис і на екрані тепло й безтурботно сміялися Марина і Кирило, тримаючи якісь екзотичні напої на фоні пальм. Гості полегшено видихнули і влаштувалися зручніше. Нареченій заусміхався, але через 3 секунди картинка різко змінилася, і в очі вдарила гірка правда. Марина тримала ситуацію під контролем, але, дивлячись на екран, вона зі смиренням згадала минулу ніч. Коли на екрані виник список дівчат із впливових сімей і під ним цинічний рядок, “Колекція наречених в очікуванні нового головного призу”, хтось у залі зойкнув. Марина яскраво пригадала, як тремтіли її руки, коли вона вирізала цю цитату, як рвала на шматки свою колишню віру.
Замерехтіли наступні кадри Кирила в обіймах з іншими дівчатами, викладені ним для хвастощів у секретному чаті для таких самих приятелів-негідників, раптом зупинилися на знімку, де його рука фанатично обіймала доньку відомого бізнес-магната. Унизу горів недвусмислений підпис: “Захомутаю цю ляльку, одружуся, а далі — пряма дорога до тата в раду директорів”.
Марина дивилася на своє зображення і згадала свій істеричний сміх, коли зводила цей звук з його самовдоволеним обличчям. Вона відчувала, як зараз її нічна лють остаточно спалює рештки жалю. Ролик, повний уїдливих цитат і доказів корисливих намірів, різко обірвався.
В залі стояла мертва тиша. Світло спалахнуло, і всі погляди звернулися на Кирила. Той стояв блідий, як полотно. Його коліна дрібно тремтіли. Марина підняла мікрофон.
— Моя відповідь, — промовила вона ясно і голосно, дивлячись прямо на нього. — Ні.
Вона повернулася до гостей.
— Я відмовляюсь бути товаром. Моя гідність не продається. Весілля скасовується.
Усі мовчали. В оглушливій тиші роздалися гучні розмірені оплески. Віктор Павлович Ушатов, магнат, власник бізнес-імперії, встав зі свого місця. Його обличчя було суворим, але в очах танцював вогник гордості. Він аплодував своїй доньці.
Гості були шоковані публічним розкриттям молодого негідника. Багато хто перезирався ошелешено, хтось закрив обличчя руками від сорому. Деякі батьки раптом усвідомили, що їх власні діти могли стати жертвами цього безпринципного коханця-колекціонера.
Віктор Павлович владним жестом вказав начальнику безпеки на невдаху нареченого.
— Виведіть негідника.
Охорона підхопила під руки Кирила і поволокла із залу. Той не чинив опору, лише заціпеніло поводив очима. Мати і батько Кирила піднялися зі своїх місць. Жінка закрила обличчя руками від сорому. Чоловік, блідий і згорблений, повільно підійшов до Ушатова.
— Вікторе Павловичу, — сказав він низьким придушеним голосом. — Нам соромно за нашого нащадка. Він не гідний руки вашої доньки.
Потім вони смиренно пішли за сином. За ними мовчки і понуривши голови, потяглися решта гостей зі сторони нареченого.
Віктор Павлович оглянув ошелешених гостей, які залишилися і сказав:
— Сьогодні моя донька довела, що більше не дівчинка, і я вважаю, що прийшов час, коли вона готова поринути в світ акул бізнесу, — оголосив він. — Я пишаюся тобою, Марино.
Зал вибухнув оплесками, щирими, сповненими поваги.
— На знак дня дорослішання моєї доньки запрошую всіх на фуршет, — оголосив батько. — Столи накриті, панове. Відзначимо тріумф гідності.
Гості поступово, відходячи від шоку, стали вставати, заговорили і охоче попрямували до столів, що ломилися від різноманітних закусок. Обговорення того, що сталося, тут же стало найгарячішою стравою цього дня.
Ввечері, коли останні машини покинули особняк, у кабінеті Ушатова зібралися троє. Він сам, Марина і незмінний мовчазний начальник безпеки. Віктор Павлович сидів на чолі столу.
— Ти впоралася з блиском, — радів він.
Марина сиділа навпроти і усміхалася.
— Тату, ти що, все знав? — прищурилася вона.
Той подивився на Павла Андрійовича, який ледве насмішливо хмикнув.
— Звісно, донечко, я знав, що цей тип — гнила людина. А як, на твою думку, Павло так швидко розкрив для тебе інформацію про нього? Все було готово. Ми вже кілька місяців спостерігали за ним, але ти мала сама відчути запах гнилини від цієї людини, навчитися розпізнавати подібних, а головне — вміти захищати свою честь. — Батько подивився на Марину серйозно. — Колись мене не буде поруч, і я не зможу тебе захистити. Я мушу бути впевнений, що ти впораєшся без моєї опіки, убережеш себе, сім’ю і бізнес.
Марина мовчала, усвідомлюючи широту батьківського жесту. Він дав їй можливість самій пройти через жерло гіркоти і розчарування, щоб викувати з них власний тріумф. Вона відчула, як сьогодні стала сильнішою і впевненішою у своїх силах. Батько підвівся і підійшов до неї. Марина зіскочила і поривчасто припала до його широкої груди.
