Моє сімейне життя почалося в вісімнадцять років. Зустрілися, закохалися і не стали затягувати з весіллям, бо я відразу зaвaгiтніла. Все сталося так швидко, що ми з Антоном навіть і придивитися не встигли один до одного. Але для мене це не було важливим, я любила його до божeвiлля.
Наpoдилася маленька принцеса, дуже схожа на Антона. Я була на сьомому небі від щастя, а він був весь час чимось не задоволений. Кожен день чіплявся ні з чого, знаходив приводи для сварки. Я його одного не звинувачую, винні ми разом. Відносини між нами були дуже напружені і з кожним днем ставали все гірше.
– Заробляю я один! А ти сидиш як нахлібниця злиденна – кричав мені Антон при черговій сварці, а я просто мовчала, витираючи сльози, які не могла зупинити.
Донечці ще й року не було, я не розуміла як мені вдіяти, що робити? На роботу я вийти не могла, тому що дитячий сад з двох років, а залишити Карину було ні з ким.
Антон докоряв мене кожною своєю заробленою копійкою. Хоча я навіть і в руках їх не тримала, він сам все розподіляв. А злився через те, що йому не вистачало його кpoвно зароблених.
Смішно було від того, що зарплата у нього була меншою за прожитковий мінімум, а він понабирав кредитів, як ніби мільйонами орудує. Машину дорогу взяв в кредит, в ній взагалі не було необхідності. А тепер йому на хліб грошей не вистачало і я була в цьому крайня.
Закиди Антона я не могла більше терпіти, дістала свій червоний диплом і вступила в Юридичну Академію на юриста. Навчалася я безкоштовно, тому що набрала найвищий бал. Але, їздити на навчання і якось утримувати себе і дочку мені потрібні були гроші. Я твердо вирішила, що мені копійки Антона не потрібні. Їх черга до мене ніколи і не доходила, зате невдоволення хоч греблю гати.
Роботу я знайшла собі найзручнішу, вважаю що мені просто пощастило. У сусідньому будинку потрібно було доглядати за пенсіонеркою і прибирати її квартиру. У зарплаті Ніна Василівна не ображала, завжди давала більше ніж належить, та ще й Карину дозволила мені з собою приводити. Поки я займалася справами вони разом весело проводили час. Я дуже вдячна цій жінці за її доброту.
На третьому курсі мого навчання я влаштувалася молодшим помічником в Юридичну контору. Почала заробляти хороші гроші. А коли прийшов час отримувати диплом, я вже працювала юристом. Антону не подобалося, що я здобула освіту і стала незалежною від нього. Тепер це був привід для чергових скандалів.
– Що самостійна стала? Та кому ти потрібна? Шибко ніс щось не задирай, а то я одним клацанням все виправлю, що не рада будеш! Не думай що хтось тебе візьме, та ще й з дитиною!
Я чесно намагалася зберегти наш шлюб через любов до Антона, але він виявився такою людиною, якій постійно все не подобається і від своєї безвиході він принижує люблячих його людей.
Як догодити такій людині було для мене великим питанням, не витримавши я сказала:
– Все! Я подаю на розлучення! За нас з Каринка переживати не потрібно, переживай за себе, щоб ти був комусь потрібен.
Зібравши дочку я викликала таксі і ми поїхали, в нікуди, не взявши з собою нічого. Кариночка дорогою витирала мені сльози, які я всіма силами намагалася від неї приховати. Обійнявши її я подзвонила Марині з якою ми разом вчилися і попросилася до неї на ніч. На ранок ми з Кариною поїхали в сусіднє місто. Там я зняла квартиру, влаштувала донечку до дитячого садка і вирушила на пошуки роботи. На наступний день я вже вийшла на нову посаду головним юристом. А про зарплату, яку мені платили, я могла тільки мріяти.
Минув рік, днями було відкриття моєї власної юридичної контори. Тим, як я зараз живу і скільки заробляю я вдячна своєму розуму і стійкості. І заради дочки я досягну ще більших вершин!
Антон пpистpaстився до aлкoгoлю, втратив роботу, про нас жодного разу не згадав. Може воно й на краще.
