Здорового кремезного хлопчика назвали Вадимом. Віра Анатоліївна з пологового сама несла онука на руках. Марина слізно просила дати їй потримати дитину, але свекруха була непохитна. — Ти ще слабка — упустиш! — твердо говорила свекруха.
Не минуло й місяця… як син привів додому нову дружину. Віра Анатоліївна з подивом дивилася на струнку жінку, яка сама затягувала коробки у квартиру. Олександр сяяв від радості.
— Мамо, дивись, кого я знайшов, — прошепотів він тихенько.
Віра Анатоліївна стиснула губи. Марина кардинально відрізнялася від Алли. Попередня пасія сина була тендітною, ніжною квіточкою.
— У мене там ще шафа й піаніно лишилися, я поклику вантажників? — запитала Марина.
Сашко розплився у посмішці:
— Так.
Марина пішла, а Сашко відвів маму на диван і подав склянку води:
— Пробач, що не попередив. Марина — дивовижна!
— І де ти її знайшов?
— Пам’ятаєш, ми з хлопцями їздили на змагання? — зітхнув Олександр. — Перед грою пішли у спортзал. Там її й зустрів. Така тренерка — очей не відвести! Ледве не пропустив матч через неї. А вона каже: «Сашу, давай, щоб одне одному не заважати, я в тебе житиму». Я відповів: а, давай! Пожартував, чесно.
— А Марина не жартувала.
— Точно. Це точно любов, мамо. Справжня.
Віра Анатоліївна зітхнувши відкинулася на спинку дивана й ковтнула води. Досі вона ще не відійшла від Аллочки, а тут знову, нове диво. Алла прожила в цій квартирі три роки, перш ніж остаточно втомила чоловіка та свекруху. Спочатку вона намагалася здаватися ввічливою й взірцевою, але за півроку розслабилася й почала заявляти права на особистий простір.
Коли Аллочка готувала, Віра Анатоліївна тремтіла від страху. Кілька разів невістка палила сковорідки. За неї ламалися крани, і прорвало трубу. Тридцять три нещастя! Найбільше дратувала робота Алли. Вона робила манікюр на дому! За першої невістки квартира Ковалів перетворилася на прохідний двір. Так ще й не дозволялося Вірі Анатоліївні виходити з кімнати. Алла пояснювала, що працювати вдома дуже зручно. Одні плюси. Багато вільного часу. Мовляв, можна чай попити чи книжку почитати, а орендувати місце в салоні занадто дорого. Загалом, наполягала.
Після великої сварки у Віри Анатоліївни не витримало серце. Кинула тоді, що не буде розмовляти з сином, поки не розлучиться з Аллочкою. І знову це терпіти?
— Віро Анатоліївно, рада з вами познайомитися! — спортсменка простягнула руку. — Не хвилюйтеся. У мене характер простий. Ми з вами швидко подружимося.
— Сподіваюся. Коли ви плануєте весілля?
— Мамо, ми хотіли подати заяву найближчим часмо, — сказав Сашко.
— Але… — хотіла заперечити свекруха.
— Ми все обговорили, — усміхнулася Марина. — Весілля буде у спортивному стилі. Я вже фішку придумала: усі гості вдягнуть кросівки. Навіть під сукні. Правда, чудово?
— Мабуть, — Віра почала обмахувати обличчя руками, наче віялом.
Скромністю Марина не відрізнялася. Навпаки, ентузіазм спортсменки зашкалював. На підготовку до весілля часу багато не витрачали. Потім молоді одразу поїхали у весільну подорож. Віра Анатоліївна трохи розслабилася. Нові родичі на подарунки не поскупилися — треба було лише трохи оновити кімнату після Алли.
Сашко й Марина повернулися за місяць.
— На морі добре, а вдома краще, — Сашко виглядав задоволеним і щасливим.
Марина додала:
— Віро Анатоліївно, а у нас дитина буде.
Приголомшена свекруха заблимала очима. Занадто швидко! У голову лізли всякі негарні думки.
— Марино, а ти впевнена? Це Сашкова дитина?
— Ну, звісно. У мене більше нікого немає.
— Ви дізналися ще до весілля?
— Так. Ви нас пробачаєте?
Жінка знизала плечима. Вона все ще не знала, як ставитися до Марини. Розрахункова й холодна? Це маска? Раптом буде другою Аллою? Віра вирішила не спускати очей з новоявленої дружини сина. Сашко має бути щасливим! А мама докладе до цього зусиль!
Господарювати Марині Віра Анатоліївна не дала одразу. До плити близько не підпустила. Невістка намагалася переконати свекруху, що вміє готувати й Сашко любить її лазанью, але жінка була непохитною. Якщо Марина заходила у ванну, у Віри Анатоліївни починалася тиха паніка.
Якось молода дружина вперше зайнялася пранням. Віра Анатоліївна з вереском кинулася до пральної машини:
— Ні, стій! Зламаєш!
— Я вмію! — образившись випалила невістка. — Завантажу речі й натисну кнопку, от і «справа».
— Не пущу. Вона й так ледве працює після Алли. Остаточно зламаєш, хто купувати буде? Ви всі гроші на весілля витратили!
— Хто така Алла? — здивувалася Марина.
— Невістка моя, попередня.
— Сашко мені нічого про неї не розповідав…
— І правильно робив. Забудь. Краще візьми таз, налий води й пери руками, так безпечніше буде. І з господарським милом. Воно тканини не шкодить, — повчально сказала Віра Анатоліївна.
Вночі не вдавалося заснути. Марина з Сашком з’ясовували стосунки. Свекруху мучили сумління. Може, даремно не стрималася?
— Гаразд, Марино, я погарячила, — примирювально підняла руки свекруха за сніданком.
Марина сиділа з похмурим виразом обличчя.
— Справа не у вас. Сашко — лицемір. Про його одруження я не знала нічого.
— Це був невдалий досвід, дорога.
— Я хочу піти.
— Вони розлучилися. Ти — законна дружина Сашка. Заспокойся.
— Ні, Віро Анатоліївно! — невістка зітхнула. — Я не можу більше залишатися тут! Мені дуже некомфортно і погано.
Марина зблідла й упала в непритомність. Віра Анатоліївна схопилася, намагалася привести її до тями. Довелося телефонувати лікарю. Ввечері жінці стало краще. Марина слізно просила свекруху не розповідати Сашкові. Віра Анатоліївна знову відчула себе винною.
Серед молоді стали популярні «гендер-паті». Як пояснила Марина — це вечірки, на яких друзям повідомляють про стать дитини. Віра Анатоліївна, була не у захваті, але погодилася. Їй досі було ніяково запрошувати додому юрбу гостей.
— Не хвилюйтеся, мамо, я сама підготую все до свята й покликаю лише найкращих друзів, — запевнила Марина.
Віра Анатоліївна прикинула, скільки коштуватиме вечірка. Сашко явно не потягне, навіть якщо обійтися без спецефектів і аніматорів.
— Ну, вже ні, люба. Це мій майбутній онук чи онука. Я хочу сама порадувати вас!
— Мамо, якщо ви братимете участь разом зі мною, то заздалегідь дізнаєтеся стать дитини. Нецікаво буде, сенс свята загубиться! — заперечила Марина.
— Нічого. Я удаватиму, що не знала, і не зіпсую ваш настрій, — у словах Віри Анатоліївни пролунала образа.
— Я вважаю, ви маєте відпочити. Ви й так багато для нас з Сашком зробили. Прийняли мене, дозволили жити тут. Дозвольте мені зробити вам сюрприз.
— Гаразд! — здалася свекруха. Марина радісно підстрибнула й випадково зачепила ногою кут столу.
— Ай-й-й-й-й.
— Ти що? — злякалася Віра Анатоліївна. — Обережніше, ти ж дитину носиш.
— Час обклеїти всі кути. Точно. Ось у цьому ви мені можете допомогти! — розходилася невістка.
Віра почала шкодувати про спроби зблизитися з нею. Марина швидко зрозуміла — мама хвилюється за дитину. З того дня й почалося…
Жінка при надії постійно нила, умовляючи Віру Анатоліївну самій займатися господарством. При цьому, розвивала неймовірну швидкість у підготовці до вечірки та інших приємних занять. Віру Анатоліївну таке ставлення зачіпало. Марина буквально перетворила свекруху на покоївку. Почалися нові сварки. Особливо біля плити. Марина робила собі зранку зелені коктейлі. Якщо хотіла зробити щось поважніше, Віра Анатоліївна невтомно стежила за процесом. Перше й друге готувати все так само не дозволяла. Тоді Марина скаржилася на здоров’я, а свекруха приймалася варити за заявкою невістки.
— Мамо, мені погано. Ви мене доводите! — у розпачі кидала Марина.
Матері й самій ставало зле — серце часом не витримувало капризів.
Марина не стала скаржитися чоловікові на свекруху, попри «погані» стосунки. Олександр цілими днями пропадав на роботі й тренуваннях, приходив додому втомлений і лягав у ліжко до ранку.
Віра Анатоліївна пишалася сином:
— Не варто відволікати Сашка на дрібниці, адже він забезпечує нас.
Марина погоджувалася.
На «гендер-паті» прийшли десятки людей. Зі сторони сина була присутня команда. Дві господині з такою юрбою гостей не справлялися. Марина сильно втомилася, а в Віри Анатоліївни від хвилювання піднялася температура.
Сашко зустрічав гостей, розважав і частував. Виявилося, у молодих мав з’явитися син. Скільки було радощів і веселощів! Навіть Віра Анатоліївна щиро привітала невістку. З Аллою вона й мріяти про подібний момент не могла. Тільки от, Марина ставала ще капризнішою. Після вечірки життя кращим не стало. Віра Анатоліївна намагалася контролювати невістку, але щодня вислуховувати «те хочу, це не хочу» було нестерпним.
Мати вирішила поговорити з Сашком.
— Слухай, чому ти майже не буваєш вдома? Дружина твоя сумує.
— Мамо, я працюю! — відмахувався син. — Ти ж знаєш, якщо я виконаю місячний план раніше, то мені дадуть премію. Нам гроші зараз потрібні.
— Так, але Марина мене ні за що не вважає. Псується дівчисько. Я думаю, це через те, що їй не вистачає твоєї уваги. Сходіть на побачення, чи що…
— Ма-а-мо, я зайнятий! Ви самі могли б погуляти.
— Чому я маю вигулювати її як собачку?
— Мамо! — обурився Олександр. — Ви мені обидві набридли. Я будую кар’єру заради вас. Розбирайтеся самі.
— Добре. Може, коли з’явиться дитина, зарозумілість мине, — зітхнула Віра Анатоліївна.
Здорового кремезного хлопчика назвали Вадимом. Віра Анатоліївна з пологового сама несла онука на руках. Марина слізно просила дати їй потримати дитину, але свекруха була непохитна.
— Ти ще слабка — упустиш! — твердо говорила Віра Анатоліївна.
Марина сердито подивилася на свекруху.
— Чому ви знущаєтеся з мене?
— Маринко, мама про тебе піклується, — лагідно промовив Олександр. — Не починайте сваритися, будь ласка.
— Це не я починаю, а вона!
— Я не дозволяю, сама донесу! — гаркнула Віра Анатоліївна, коли Марина знову простягнула руки до немовляти.
— Мамо, годі сваритися. Скільки можна?
— Твоя дружина навіть пилу жодного разу не протерла, поки дитину носила, невже вона впорається з немовлям?
— Так, давай його сюди! — під дикий плач Сашко забрав сина й передав його дружині.
Віра Анатоліївна роздратовано видихнула:
— Ах, ось як ви зі мною. Гаразд!
І закрокувала вперед, гордо піднявши голову.
Вдома Марині теж дісталося. Віра Анатоліївна зайняла стійку позицію біля дитини, як колись біля пральної машини.
— Я навчу тебе міняти пелюшки! — заявила свекруха.
— Я вмію. Я стільки відео переглянула.
— Відео? Тобто, думка блогерів важливіша, ніж бабусі? — здивувалася Віра Анатоліївна й ухопилася за серце. — Ой, мені погано…
— Мамо, я чудово знаю цю гру. Годі, — рішуче сказала Марина. — Ідіть, сама впораюся.
— Ні! — Віра вихопила підгузок із рук невістки. — Жодних сучасних штук. Промили тобі мізки ці відео. Використовувати потрібно лише пелюшки з кількох шарів марлі, інакше нашкодиш малятові. І будеш кип’ятити, як я робила. Тоді я дозволю тобі доглядати за сином.
— Ви зовсім з’їхали з глузду, мамо? Віддайте, — Марина простягнула руку.
Свекруха подивилася на жінку. Від колишньої спортивної фігури нічого не лишилося. Марина погладшала й втратила красу. З тренерки перетворилася на злу мегеру. Як Сашко її терпить поруч?
— За дитиною потрібен нормальний догляд, а не дія на раз-два! — з цими словами свекруха викинула підгузок та інші пакунки у сміття.
— Я Сашкові розповім!
— Думаєш, він розбирається в цих питаннях?
— Так, мамо, годі! — Марина рішуче витерла руки об халат. — З мене досить. Ваш син мене фактично проміняв на свою роботу. За ці дев’ять місяців я отримала від нього один відсоток уваги, на тій вечірці.
— Він годував тебе й одягав. На що ти жила тут?
— Так, але матері своєї дитини треба приділяти хоч якусь увагу. Замість цього, я вислуховую від вас постійні претензії. От що! Мені набридло! Любові у мене до Сашка не лишилося, а вискочила я за нього заміж через квартиру. Потрібно було терміново переїхати.
— Ах, ти… — Віра замахнулася сковорідкою.
— Розслабтеся, мамо. Я йду. Поки не встигла прив’язатися до сина. Скажіть йому потім, що мене ніколи не існувало!
— Марино…
— Прощавайте, мамо.
Вадим заплакав, нагадуючи про себе, і Віра відволіклася. Коли закінчила з пелюшками, Марина встигла зібрати речі й піти.
— Дурниці, мамо, — сказав увечері Сашко. — Ми, правда, хотіли розлучитися. Вона не хотіла цю дитину, але я умовив лишити.
— Для мене?
— Так, ти ж хотіла онуків! Ми намагалися, зображали взірцеву родину заради тебе. А одружуватися я більше не хочу. Ти просто переживаєш моїх жінок, мамо. Мені їх шкода. Прости мені?
Віра Анатоліївна обняла Сашка. Який же він усе-таки ще малий.
— Гаразд. Ти добре вчинив. Я виховаю Вадика сама.
— Чудово. А я — працювати.
На тому й вирішили.
Марина більше не зв’язувалася з родиною Ковалів — зникла назавжди. Сашко знайшов собі нову подругу, але приводити до квартири не поспішав. Віра Анатоліївна підтримала його в плані переїзду. Тепер Вадим ріс лише з бабусею, зате в любові й турботі.
