Син привіз до неї некрасиву дружину, але вона полюбила її всім сердцем.
Усе село тільки й шепочеться про те, яку непримітну дружину привіз її син. Жінок судили в магазині, ледь Марія Гаврилівна зайшла за хлібом, але вже наступного дня всі дивилися на неї з подивом.
Марія Гаврилівна в паніці бігала по кухні, не знала, за що перше взятися. Хотілося встигнути все, а часу майже не залишалося. Скільки справ потрібно було закінчити до завтрашнього дня. Зупинившись на хвилинку, вона присіла, перевела дух і витягла з кишені мобільник. Перечитавши ще раз повідомлення від сина, жінка зітхнула і подзвонила подрузі, що живе неподалік.
— Тихонівно, рятуй.
— Що трапилося, Маш? Спину прихопило чи знову коліна болять?
— Краще б коліна, їй-богу. Син їде з молодою дружиною.
На тому кінці проводу повисла тиша, а потім Марію засипали питаннями.
— Мішка одружився, чи що? А чого ж ти мовчала?
— Та я й сама тільки недавно дізналася. Зараз їдуть додому разом. Треба стіл накрити, прийняти невістку, як належить, а я нічого не встигаю. Допомагай.
За півгодини подруга вже була в неї. Вчотири руки робота пішла швидше, і коли син з дружиною прибули, їх очікував розкішний за сільськими мірками прийом. Стіл був повний частувань, дім сяв чистотою. Кімната Михайла була готова до приїзду молодих. Там пахло свіжістю, затишком і легким ароматом лаванди, якою Гаврилівна переклала речі в шафі.
Вона піднялася догори, щоб привести себе до ладу. Поки сина не було, жінка не надто піклувалася про свій вигляд. Але зараз, коли він віз невістку, хотілося показати себе з найкращого боку. Волосся уклала в акуратний пучок, зняла фартух і наділа свою найкращу сукню, трохи побризкала її парфумами, які подарував колись нині покійний чоловік і які вона берегла для особливих випадків. Замість зручних капців наділа акуратні туфлі на низьких підборах.
Дивлячись у дзеркало, вона признала собі, що вбралася не для невістки, а для сина. Кілька років вона його майже не бачила. Після того, як він поїхав у місто за кращим життям, він майже не з’являвся. Мріяв стати великим начальником, хотів багато заробляти, бути успішним. Навіть вчитися пішов не в райцентр, як інші, а поїхав у велике місто. Важка розлука була, але там хоч на свята чи канікули приїжджав. А як поїхав на роботу, так зовсім забув про матір.
Добре, якби подзвонив хоч раз на тиждень. А іноді цього Маша не могла дочекатися. Вона не злилася, розуміла — зайнятий синок, часу немає. Але тугу так просто не прогнати, не викинути з серця. Вона роз’їдала її зсередини, змушувала ночами плакати в подушку і переглядати старі фотоальбоми.
Там її Мішенька був таким маленьким, таким беззахисним. Тоді для нього вона була центром всесвіту, ні на крок від матері не відходив, вічно тиснувся біля її ніг, ніби вона могла без нього зникнути. А тепер от виріс — зовсім давно вже не дитина, а цілком дорослий чоловік. І от уже дружину привозить у дім. Мати все випитувала в нього, яка вона, а він тільки відмовчувався.
— Приїдемо, сама все побачиш. Тобі сподобається. Я її люблю. Хіба це не головне?
— Головне, синочку, звісно, головне. Але мені, як матері, все цікаво. Ви весілля не грали. Так хоч розкажи про неї трохи.
Весілля у сина й справді не було. З молодою дружиною просто сходили до РАЦСу і тихо розписалися. Ні матері, ні друзів, ні родичів нареченої з ними не було. Чому так, Маша не знала, але дуже хотіла дізнатися і умовити їх відсвяткувати тут, у селі таку подію.
І ось нарешті скрипнули гальма автомобіля. Маша хотіла побігти назустріч, але стримала себе — вже не в тому віці, щоб бігати, — так що встала на ґанку, склала руки і дивилася туди, за тин, де вже виднівся син. Ось він відчинив хвіртку, увійшов, зовсім змінився, подивився на матір, усміхнувся і відчинив ворота, щоб загнати машину в двір. Вона стояла, чекала, ніби приклеєна до місця.
Машина зупинилася, затих мотор. Міша вийшов, відчинив двері для пасажира. Гаврилівна дивилася в усі очі. З машини вийшла зовсім молоденька жінка невисокого зросту, вдягнена скромно, в руках невелика сумочка, волосся зібране в простий хвостик. Михайло взяв дружину за руку, підвів її до матері, обняв, поцілував, потім сказав:
— Знайомся, мам, це моя Христина.
Жінка подивилася прямо на невістку і ледве стримала розчароване зітхання. Невістка їй не сподобалася. Лице просте, все в веснянках, очі маленькі, тьмяні й невиразні, сама худенька, як тростинка, а волосся, хоч і в хвостику, стирчить в усі боки неслухняними пружинками.
— Дуже приємно познайомитися, Христиночко. Заходьте в дім, а то на столі все холоне. Міш, не тримай дружину на порозі. Ідіть, а я зараз, миттю. Зелень забула нарвати.
Пішовши в город, Маша кілька хвилин стояла, заспокоюючись. Стало соромно за свою реакцію. З лиця води не пити. Ще бабуся говорила. Головне, щоб людина була хороша, — подумала вона і, зірвавши трохи петрушки та цибулі, повернулася в дім.
Увійшла і замилувалася. Син піклувався про дружину, ніби вона кришталева: і стілець їй підсунув, і їжі в тарілку поклав, і серветкою ноги прикрив. Відразу видно, що любить.
Тільки Маша сіла за стіл, як раптом постукали у двері. Тихонівна власною персоною, мабуть, не витримала, вирішила подивитися.
— Ой, а в тебе гості? Пробач, не знала. А я прийшла запитати, молоко тобі треба? — хмикнула жінка і підморгнула подрузі.
— Треба. Ввечері сама зайду. Іди вже.
Вечеря пройшла добре. На всі питання Маші відповіли. Цікавість задовільнили, душевно посиділи. І невістка вже не здавалася їй такою некрасивою, як спочатку. Тиха, покірлива, ввічлива і сина любить. Очі он як сяють, коли на нього дивиться.
А наступного дня Марія Гаврилівна й зовсім змінила свою думку про дружину сина. Вона ще не встигла прокинутися, як Христина вже стояла на кухні.
— Мамо, можна я буду так вас називати? Давайте сьогодні я приготую сніданок.
— Ну, готуй, якщо хочеш.
Вона приготувала щось неймовірно смачне, при цьому встигнувши перемити весь посуд, навести ідеальний порядок і навіть вимити холодильник. Після їжі знову мила тарілки, підмела підлогу й запропонувала допомогти ще чимось по господарству.
— Дитинко, та ти що, відпочивай. Я сама.
Христина похитала головою.
— Навіщо самій, якщо ми приїхали? Тепер ваша черга відпочивати.
До вечора город був чистий від бур’янів. Дрова складені біля лазні. Сама лазня побілена, а син навіть дах на сараї полагодив під чутким керівництвом своєї мініатюрної дружини. Маша була так вражена, що тільки ввечері згадала, що забула спекти хліб, як хотіла. Довелося вдягтися і піти в магазин, поки діти пішли в лазню.
Увійшла. А там, як завжди, повно народу, і всі обговорюють про них. І, звичайно ж, як це зазвичай буває в селі, всі тут же накинулися на Марію. Зла Клавдія, яку ніхто не любив за гострий язик, хитрo прищурилася і запитала:
— Гаврилівно, усі в селі тільки й говорить, що твій син якусь страшну дружину привіз. Говорять, що мавпа краща. Це правда чи брешуть?
Жінки загули, ховаючи посмішки в кулачках. Марія Гаврилівна фиркнула.
— А ти, Клавдіє, давно в дзеркало дивилася, себе бачила? Скоро зовсім від злости почорнієш. А моя невістка — красуня й розумниця, зовсім не така, як твоя колючка. Вона мене мамою називає й усе вміє. Краще не знайти. І не треба. От так.
Жінки притихли, і тільки Клавдія не вгамовувалася.
— Брешеш ти все. Страшна вона й безтолкова.
— По собі судиш, — хмикнула Маша і, купивши хліба, пішла додому.
Ні синові, ні невістці вона, звичайно ж, нічого не сказала, та й сама постаралася викинути цю ситуацію з голови. Нехай говорять, що хочуть, усім рота не заткнеш. Їй Христина подобається.
А наступного дня сталося те, що змусило усіх пліткарок у селі замовкнути. Марія Гаврилівна, скориставшись гарною погодою, вийшла перед домом траву видерти. Невістка в домі на кухні, син у сараї щось лагодить. Ніщо не віщувало лиха, коли раптом повз Машу промчав велосипед. Сусідський хлопчак котився з гірки, не дивлячись по сторонах. Жінка вже хотіла відвернутися, коли раптом заскреготіли гальма, і машина, що вилетіла з-за повороту, різко загальмувала, піднявши стовп пилу.
Велосипед лежав під колесами, а хлопчик осторонь стогнав від болю. Кинувши ганчірку, Маша кинулася до дитини. З сусідніх дворів теж вибігали люди. І ось коли вона майже добігла, її зупинив гучний голос.
— Мамо, не чіпайте його, не можна. Викликайте швидку.
До них мчала Христина, вся в борошні, знімаючи на ходу фартух із аптечкою. Порівнявшись із свекрухою, вона попросила:
— Розійдіться, будь ласка, дайте подивитися. Я лікар. Мамо, допоможіть!
Гаврилівна рішуче взяла в руки аптечку і подавала те, що просила невістка. А та, опустившись прямо в дорожній пил, оглядала дитину. Акуратно обмацувала його, міряла пульс, обробляла видимі рани. Селяни завмерли, оторопівши від подиву, і погляди неперервно слідували за кожним рухом цієї молодої жінки.
Підвівшись, вона окинула поглядом зібравшихся.
— Де батьки хлопчика? — запитала вона.
— На роботі, — відповів чийсь голос.
Христина кивнула, заспокоюючи натовп.
— З дитиною все добре, всього лиш забій.
У цю мить хтось закричав, що водієві погано, і Машина невістка знову взялася допомагати, впевнено повертаючи його до тями. Прибула швидка допомога забрала хлопчика і водія. Христина повернулася в дім. Маші ще потрібно було прибрати велосипед і повідомити про те, що сталося, батькам хлопчика.
Раптом хтось торкнувся її плеча. Обернувшись, вона побачила тих самих жінок з магазину на чолі з Клавдією.
— Що тобі треба? — запитала Маша.
— Вибачитися, — тихо відповіла Клавдія, опустивши погляд. — Гарна в тебе невістка, і серце в неї добре.
Маша усміхнулася.
— Я це й без тебе знала, але дякую.
Вона розвернулася і пішла додому, стримуючи задоволену посмішку.
Незабаром син з невісткою поїхали. Прощатися було сумно, але Христина пообіцяла:
— Більше Міша вас надовго не залишить. Я за цим простежу. Тепер що-вихідні ми будемо у вас.
Витерши сльозу, Маша кивнула.
— Спасибі, дочко.
Невістка стримала слово. З того часу щовихідних в домі Маші панувала атмосфера свята. Спочатку приїжджав син з дружиною, потім підтягнулися свати, а потім і онуків стали привозити. І з того часу ніхто ні разу не сказав поганого слова про її Христину. Всі пам’ятали, як вона допомогла чужій дитині і як щиро називала Гаврилівну мамою.
