— Останні гроші віддали за квартиру, — зітхнула Світлана. — А ще ж Денисові підгузки купити треба. Залишилося пів пачки, до зарплати точно не вистачить.
— Я ввечері піду підроблю в таксі, — насупившись, відповів Артур. — Хоч якісь копійки зароблю.
— Ти й так працюєш весь час, — похитала головою Світлана. — Не знаю, може, й мені якийсь підробіток знайти?..
— Та який підробіток, Світлано! — буркнув чоловік. — У нас дитині всього пів року! Твоє головне завдання зараз — бути мамою. А фінансова сторона, то моя відповідальність.
— А як же гроші? Їх же не вистачає…
Артур задумався. Пів року тому, коли з’явився їхній син, його скоротили на роботі. Ринок праці був переповнений, а його спеціальність — популярна, тож охочих працювати за ту ж ставку вистачало. Але гроші десь треба було брати, тож довелося влаштуватися на нижчу посаду — і, відповідно, на меншу зарплату.
Звісно, Артур продовжував шукати кращу роботу, але поки безрезультатно. А Світлана тепер була в декреті, тож грошей у сім’ї стало в рази менше. Якби не оренда квартири, то їм би ще якось вистачало. Але власного житла не було, тож доводилося крутитися.
Артур не відмовлявся від жодної підробітки. І в таксі не раз виходив працювати. І все одно грошей ледве-ледве вистачало. Бо з дитиною ніколи не знаєш, що знадобиться завтра. Ось цього місяця Денис уперше захворів — довелося ходити по лікарях, купувати ліки. Ще й орендодавець підняв плату, мовляв, усе дорожчає. Вони й так сильно економили на всьому. Але, постійно щось траплялося. То холодильник зламається, то машина не завелася.
— Може, поки поживемо у мами? — запропонував Артур. — Доки я не знайду кращої роботи.
Світлана тяжко зітхнула. Зі свекрухою у неї були нормальні стосунки, але та здавалася їй нещирою, ніби все робила напоказ. Ще й не подобалося Світлані, що свекруха доньку любила більше, ніж сина. Це було видно в усьому. Наприклад, коли в доньки з’явилася дитина, свекруха подарувала велику суму грошей — мовляв, на малюка.
А коли у Світлани й Артура з’явився Денис, свекруха купила лише ліжечко — одне з найдешевших. Ні, вони були вдячні й за це, але різниця у ставленні відчувалася всюди. І Світлані було трохи прикро за чоловіка.
Та все ж Артур, мабуть, мав рацію. Не час перебирати. Та й у свекрухи квартира велика — трикімнатна. Проблем, здавалося б, виникнути не мало. І це ж не назавжди, заспокоювала себе Світлана. Вона щиро сподівалася, що чоловік незабаром знайде кращу роботу. А може, їй вдасться знайти щось віддалене. Звісно, працювати з немовлям непросто, але іншого виходу особливо й не було.
Залишилося тільки запитати у свекрухи. Може, вона й не погодиться. Адже давно живе сама й, цілком імовірно, не захоче селити під свій дах сина з сім’єю. Тим паче з маленькою дитиною.
Увечері Артур зателефонував мамі. Пояснив ситуацію, уточнив, що це ненадовго.
— Та звісно, приїжджайте! Що ти питаєш? Це ж і твій дім! Та й я з Дениском допоможу няньчитися.
За пару тижнів Світлана, Артур і їхній маленький синочок переїхали до Любові Сергіївни. Вона виділила їм спальню, яка колись була Артуровою. І, здавалося, Любов Сергіївна й справді не була проти їхнього переїзду.
— Почувайтеся як вдома, — сказала вона. — І, Світланочко, якщо знадобиться якась допомога з Дениском, одразу мені кажи.
Світлана подякувала свекрусі, навіть відчувши певну ніяковість. Може, вона й даремно на неї нарікала? Адже жінка прийняла їх тепло, ще й допомогу запропонувала. А допомога справді не завадила б, особливо якщо Світлана все-таки вирішить шукати роботу.
Спершу все складалося добре. Ні, щоб прямо рвалася допомагати, свекруха не рвалася, але й у їхні справи не лізла. Артур оплачував комунальні послуги, аби хоч якось віддячити матері за притулок. Та й продукти купував здебільшого він.
Жити стало значно легше. На місяць вони економили близько дванадцяти тисяч гривень, а то й більше — для молодої сім’ї ця сума була відчутною.
Невдовзі Світлана знайшла підробіток. Хай і невеликий, і грошей платили не так багато, але все ж краще, ніж нічого. Працювати з немовлям було непросто, та вона давала собі раду.
Поступово їхня ситуація почала поліпшуватися. Світлана й Артур вирішили трохи відкласти грошей. А ще чоловіка запросили на співбесіду, і він дуже сподівався, що незабаром зможе заробляти більше.
Жити зі свекрухою виявилося цілком терпимо. Так, інколи Любов Сергіївна дозволяла собі непрошені поради — про те, який прикорм краще давати Денискові, як його одягати на вулицю чи що приготувати на вечерю. Але Світлана сприймала це спокійно, бувши вдячною свекрусі за дах над головою.
Та одного дня все різко змінилося. Уранці, у вихідний, коли навіть Денис ще спав, Любов Сергіївна раптом увірвалася до їхньої кімнати.
— Мамо? Що сталося? — сонно запитав Артур.
— Катруся з чоловіком посварилася, збирається розлучатися.
Катя була сестрою Артура. Тією самою улюбленою донечкою.
— А цю розмову не можна відкласти? — потираючи очі, спитав Артур. — Денис уперше за тиждень довше спить. Давай, як прокинеться, ти нам усе розкажеш.
Світлана думала, що свекруха своїм голосом розбудить дитину, тому раз у раз зиркала у ліжечко.
— Не можна, — відрізала Любов Сергіївна. — Катруся з Антошкою їдуть до мене.
— І? — не зрозумів Артур.
— Вам доведеться з’їхати. Їм же треба десь жити. Вона ж не може залишитися зі своїм чоловіком.
Світлана прикипіла поглядом до свекрухи. Вона зараз серйозно? Ранок, восьма година, і вона просить звільнити квартиру?
— Мамо, але ж є ще одна кімната, — розгублено сказав Артур.
— Антону вже сім років! Катя не буде жити з сином в одній кімнаті, — холодно відрізала Любов Сергіївна.
— І що тепер? Ти нас просто візьмеш і виженеш?! — обурився Артур.
— Господи, ну, звісно, ні. Збирайтеся спокійно, я вас просто попередила!
— Мамо! Ти зараз серйозно?
Від гучних голосів Денис прокинувся.
— Ну от, розбудила сина, — буркнула свекруха. — Артуре, я ж вам допомогла, ви вже четвертий місяць у мене живете. І жодного слова вам не сказала! Тепер черга сестри пожити.
— А ми, по-твоєму, куди маємо піти?! У нас немає житла!
— Ну, знімете щось. Я ж знаю, що ви гроші відкладали. Вам вистачить. Ну, на крайній випадок, кілька ночей якось усі разом поживемо. Але, звісно, не хотілося б.
Артур зіскочив з ліжка й почав вдягатися.
Світлана запитально глянула на нього, і він кивнув у бік речей.
— Збирайся. Ми тут не залишимося!
— Артуре, ти невдячний! — обурилася Любов Сергіївна. — У мене квартира не гумова! Якби могла, усіх би розмістила!
— Ага, звісно. А якщо не можеш — то сина з сім’єю за двері, а улюбленій донечці одразу дві кімнати! — випалив чоловік.
— Ну знаєш… — обурилася свекруха. — Ось так і роби людям добро! А тобі потім ще й висловлять претензії.
Після цих слів вона грюкнула дверима й пішла, а Артур, зітхнувши, втомлено сів на ліжко.
— Мабуть, побігла донечці сніданок готувати, — гірко всміхнувся він. — Вона справді не розуміє, у чому проблема…
Світлані не хотілося сприймати, що терміново потрібно шукати нову квартиру. Але ще більше їй було образливо за чоловіка, який для власної матері завжди був другим після сестри.
Урешті-решт вони переїхали до батьків Світлани, бо знайти нормальну квартиру за один день було практично нереально. А залишатися там, де тебе більше не раді бачити, Артур не хотів.
Батьки Світлани жили у невеличкій двокімнатній квартирі, але одразу сказали, що приймуть їх із радістю. У тісноті, зате з теплом.
За пару тижнів Артур і Світлана знайшли квартиру. До того ж Артура взяли на нову роботу, тож, здавалося, з грошима питання було вирішено.
От тільки зі свекрухою розв’язати питання так і не вдалося. Вона щиро не розуміла, чому її син образився. Адже вона ж дозволила їм пожити! Ну так, вигнала, але ж «обставини змусили»!
Катя врешті помирилася з чоловіком, і Любов Сергіївна знову запропонувала Світлану й Артура повернутися до неї.
— Ну так, а якщо у Катрі знову щось піде не так, ти нас одразу виставиш із квартири. Ні, мамо, якось самі впораємося, — відповів Артур, за що тут же почув, що він «невдячний».
