Я все підрахував — ось прийду додому й скажу Ангеліні, що нам потрібно почати вести роздільний бюджет. Вона, звісно, почне заперечувати, але я буду непохитним. Це ж треба — ми з нею три роки разом, а жодного разу не були у відпустці на морі! Он Пашка з Оленою щороку відпочивають в Одесі, Мишко зі своєю Катериною цього року у Карпати відправилися, а Микола з Наталкою п’ять років поспіль у тій самій господині у Затоці кімнату знімають. А ми що, гірші? Та нічим! Просто моя Ангеліна не вміє економити гроші: у неї все йде на продукти та вбрання. Досить! Я візьму ситуацію під контроль, і вже цього року ми з нею обов’язково поїдемо відпочивати, — вирішив Андрій, підходячи до під’їзду будинку, де останнім часом мешкав разом із дівчиною.
— Ангеле мій, добрий вечір! — вигукнув він, заходячи у квартиру.
— Добрий вечір, любий, заходь, переодягайся. Будемо вечеряти, — у тон йому відповіла Ангеліна.
— Ангеле мій, я б із задоволенням повечеряв, але спершу хочу з тобою поговорити. Дуже серйозна розмова.
— Серйозна розмова чи чергову нісенітницю вигадаєш? — поцікавилася Ангеліна.
— Дуже серйозна, Ангеле мій, і відкладати її не можна.
— Якщо вже все так серйозно, то спершу треба повечеряти, а потім розмовляти. Хіба ти так не вважаєш? — заперечила дружина.
— Мені кортить усе тобі розповісти! І шматок все одно не полізе, поки ти зі мною не погодишся.
— А от мені, навпаки, здається, що їжа застрягне після твоєї серйозної бесіди. Тому я краще спершу поїм, а потім вислухаю тебе.
— Значить, ти так ставиш питання? Ну гаразд, Ангеліно. Повечеряймо, але потім я все одно скажу тобі все, що хотів, і ти будеш змушена погодитися з моєю пропозицією.
— Гаразд, любий, після вечері поговоримо.
— А що сьогодні на вечерю, Ангеліно? — поцікавився чоловік.
— Картопляне пюре з котлетою та овочевий салат, усе як ти любиш.
— Без салату можна було й обійтися. Їсти свіжі овочі взимку — марнотратство.
— Згодна з тобою, Андрійку. Саме тому я й просила тебе на вихідних з’їздити до батьків і привезти з села мариновані огірки та помідори. Та й грибочки твоя мама обіцяла.
— Я не міг до них з’їздити. Ти ж пам’ятаєш, ми з хлопцями у бар ходили.
— Пам’ятаю, звісно. Але я ж сама машину водити не вмію. Тому й купила у супермаркеті свіжі огірки й помідори та зробила нам з тобою салат. Не хочеш — не їж.
— Можу не їсти салат? То ти мені пропонуєш пусте пюре?
— Можу дати цибулю, ти ж її місяць тому привіз, вона ще не закінчилася.
— Пюре з цибулею? Оце так! Гіршої страви й вигадати не можна! — образився чоловік.
— Не можна, то й не можна. То ти будеш їсти чи ні? Якщо ні — йди подивися телевізор, а я, щойно повечеряю, прийду до тебе, і ти розповіси все, що там у тебе трапилося, — жартома відповіла жінка.
— Ні, Ангеліно! Я з роботи прийшов голодний. Тож нагодуй мене як слід, а потім я все й розповім.
— Так-то краще. Йди до столу, я на тебе чекаю.
Повечерявши, Андрій зібрався йти до вітальні, щоб спокійно розповісти Ангеліні про те, що з завтрашнього дня у них буде роздільний бюджет.
— А куди це ти зібрався, любий? Хто посуд митиме? Знову я? — запитала дружина.
— А чому знову я? Кожного вечора одне й те саме!
— Та невже? Можемо помінятися. Ти свої сорочки випрасуєш, — запропонувала жінка.
— Ну давай, розповідай, я тебе слухаю, — погодилася з Андрієм Ангеліна, поставила на кухні прасувальну дошку, увімкнула праску, принесла сорочки та взялася їх прасувати.
— Отже, Ангеле мій, я хочу тобі сказати, що давно мрію відпочити на морі.
— Я теж про це мрію, але грошей на такий відпочинок у нас немає, — відповіла дружина.
— А чому так виходить, Ангеліно?
— Скажи мені, любий, чому так виходить? — спитала вона, а потім додала. — Тому що ти мало заробляєш?
— Ні, Ангеле мій, справа не в цьому, а в тому, що ти не вмієш економно жити.
— Ти хочеш звинуватити мене в марнотратстві? — не зрозуміла жінка.
— Не зовсім так, але дуже близько до істини.
— І що ж я зайвого купила? Дозволь поцікавитися, — вона поцікавилася.
— Ось хоча б ці овочі сьогодні — можна було обійтися без них? Це ще не все. Нещодавно ти купила мені комплект футболок, чим тобі мої не вгодили? — запитав чоловік, сподіваючись знайти те, на чому можна було б зекономити.
— Так, купила, бо на твої без сліз дивитися було неможливо, — сказала дружина.
— Та хто на них дивиться, Ангеле мій? Ми ж удвох у квартирі. Можна було б і не звертати уваги на такі дрібниці. А вже цим літом ми з тобою змогли б поїхати на море.
— Три роки я відпочиваю в селі у батьків. Я теж хочу щось змінити, — погодилася жінка.
— Чому три роки? — не зрозумів чоловік.
— Там я три останні роки, а раніше їздила до Львова, і в Одесі не раз була.
— Значить, раніше ти економніше жила, Ангеліно, а як тільки зі мною зійшлася — одразу розслабилася, — знайшов чим докорити дружині чоловік.
Вона виключила праску, а чоловік продовжив:
— Нам з тобою потрібно вести роздільний бюджет. Я буду витрачатися лише на себе, а ти — на себе. І я впевнений, що до літа зможу накопичити потрібну нам для відпочинку суму.
— Роздільний бюджет? І ти зможеш накопичити? Тобто мені не треба відкладати гроші? — перепитала жінка.
— Звісно. А ти й не вмієш, тож вся надія на мене.
— Навіть так… Ну, гаразд, у будь-якому разі нічого не втрачаю. Спробуймо. З завтрашнього дня ми починаємо харчуватися окремо, — зраділа жінка.
— Не зрозумів, чому ми будемо їсти окремо? Ти ж можеш приготувати їжу і для мене. Тобі що, все одно суп варити на одного чи на двох? — уточнив чоловік.
Ангеліна на мить завмерла. Та швидко взяла себе в руки й продовжила, ігноруючи останнє зауваження Андрія.
— Отже, завтра на вечерю у мене буде салат з капусти й котлета, — зауважила дружина.
— Ти ж знаєш, я капусту не люблю, — обурився Андрій.
— Обід я варити не буду, мені він не потрібен, — жінка удавала, ніби його не чує.
— Тобі не потрібен, а мені потрібен. Так що звариш мені суп.
— А снідати я тепер буду вівсянкою — це недорого.
— Це не сніданок, а непорозуміння! Після такого я буду голодний до обіду. І який з мене працівник буде? — запитав чоловік.
— Та при чому тут ти? Я про себе кажу: із завтрашнього дня у нас роздільний бюджет, а значить і роздільний стіл. Тож продукти, що я купуватиму, не чіпай.
— Але Ангеле мій, а як я буду економити? — запитав чоловік.
— Не знаю і знати не хочу. До речі, порошок для прання купи собі завтра.
— Навіщо? У нас закінчився? — запитав чоловік.
— Уяви собі — закінчився.
— Ну, куплю. Для себе. А ти собі окремо придбай, — уточнив чоловік.
— Навіщо? Ти свої речі прати будеш, і мої заодно у машину закинеш? — з усмішкою відказала дружина.
— Ні, твої речі прати я не буду. Роздільний бюджет у нас з завтрашнього дня, — не зрозумів чоловік.
— До речі, для миття посуду собі засіб купи й постав окремо, — нагадала жінка.
— І для посуду теж? — уточнив чоловік, а потім додав. — Не поділишся?
— Не поділюся, і економити на собі я не дозволю, — твердо сказала дружина, а потім додала. — Завтра потрібно платити за квартиру, і раз у нас роздільний бюджет, то ти мені половину комуналки віддай сьогодні ж.
— А ось і ні, це твоя квартира. Тож за неї й плати сама. Я тут ні до чого, — поставив межі чоловік.
— Тобто ти зібрався жити задарма? — уточнила дружина.
— Люба моя, я тут не прописаний, тож яка з мене комуналка? Всі рахунки приходять на твоє ім’я, — уточнив чоловік.
— Зрозуміло. Тоді з завтрашнього дня ти платитимеш мені за кімнату, — відповіла дружина.
— Яку кімнату? Ангеле мій, я ж не збирався знімати у тебе кімнату! Не збирався?
— А що ж ти збирався? — запитала жінка.
Чоловік задумався. На мить здалося, що діалог між ними припинився. Після короткої паузи, все продовжилося.
— Накопичу гроші, поїдемо у відпустку, — мріяв чоловік. — Не доведеться на тебе витрачатися…
— А ти не думав, чому коли я почала жити з тобою, як три роки відпочиваю на дачі у твоїх батьків?
— Ні, звісно. Я тут ні до чого. Я ж кажу: ти економно жити не вмієш. Але це не проблема — я все візьму у свої руки, — запевнив чоловік.
— Любий мій, ти візьмеш валізу й складеш у неї свої речі. На збори я даю тобі годину! — спокійно сказала Ангеліна.
Андрій не зрозумів:
— Тобто ти вже накопичила на відпустку? Так чому ж мовчала, Ангеле мій?
— Тому що з завтрашнього дня ми починаємо вести роздільний бюджет: я — у своїй квартирі, а ти — у батьків. Ну або знімеш собі щось окреме, — відповіла жінка.
— Та як же це? Ангеле мій, я ж усе розрахував, а ти мені всі плани псуєш.
— Я їх просто коригую, Андрію, зовсім трохи. Збирай речі та йди з моєї квартири!
— Ангеле мій, я погоджуюся, щоб бюджет у нас залишався спільним, — змінив думку чоловік.
— А я не погоджуюся. Час пішов, — сказала Ангеліна і вийшла з кухні.
Влітку Ангеліна поїхала на Світязь, як давно хотіла. Їй там дуже сподобалося. Наступного року вона ще кудись поїде, адже роздільний бюджет виявився справою прекрасною, особливо якщо той, хто його поділив, більше поруч не живе.
Андрій знову відпочивав у батьків у селі, бо вся його зарплата йшла на оплату оренди квартири та на те, щоб якось харчуватися. Після відпустки він вирішив залишитися жити з батьками. Діставався на роботу автомобілем, проте витрачав на пальне грошей менше, ніж на орендовану квартиру. Чоловік сподівався, що завдяки тому, що тепер у нього спільний бюджет з мамою він усе ж зможе наступну відпустку провести на морі.
