Вісім років тому Оксана Колеснікова з Житомира зустріла любов в більш ніж 10-ти тисячах кілометрах від дому. Українка ризикнула і разом з двома дітьми емігрувала до Бразилії.
Про те, як вона перетворила спеціальність в прибуткове хобі, вивчила складну мову за кілька місяців і чому все-таки сумує за Украіною в її історії.
Історія переїзду
Моя бразильська історія почалася в 2009 році, коли подруга вмовила зареєструватися в шлюбному агентстві з іноземцями. На мою думку знайомство через інтернет було безнадійною і навіть в якійсь мірі ганебною справою. Мені здавалося, що по той бік монітора обов’язково сидить якийсь збoченець або недалека людина, якій просто нема чого робити в житті. Але, не дивлячись на це, я все-таки послухалася подругу і послідувала її пораді.
В цей же час на іншому кінці Землі відбувалася схожа ситуація. Самотній чоловік (Ніл – ім’я мого чоловіка) спілкувався в компанії друзів на тему одруження і сім’ї. За випадковою випадковості в колі друзів була присутня людина з України, яка стверджувала, що українки – найкращі дружини в світі! І знайти українську дружину можна в інтернеті.
По поверненню додому з дружній компанії, Ніл – затятий противник знайомств по інтернету, але вражений твердженнями друзів, цілеспрямовано зареєструвався на сайті знайомств. І тут на перших сторінках сайту з’являється моя фотографія, а наступні сторінки вже залишаються без уваги.
А я на пошту отримую повідомлення, що мною цікавиться один чоловік з Бразилії. Вигаданий “збoченець” виявився вченим метеорологічних наук, вихованою і скромною людиною, готовою зробити мене щасливою.
Так сталося наше знайомство і нарoдилася наша історія кохання. Через два місяці спілкування ми вирішили зустрітися в реальності. По роботі він не міг прилетіти в Україну, тому я полетіла “на розвідку” до Бразилії.
У нас з самого початку з’явилася довіра, і я практично не боялася такого далекої і незвичайної подорожі. Реальна зустріч з людиною підтвердила правильність вибору і прийняття рішення на все подальше життя.
Через пару місяці я зі своїми двома дітьми прилетіла знову до Бразилії для того, щоб залишитися жити. Зі сторони це все виглядало божевіллям. Відстань! Різні культури! Мова! Усе! Повністю все. Це був великий ризик. А як відомо, хто не ризикує, той не п’є шампанське! І ми ризикнули.
Перші враження
По прибуттю до Бразилії відразу вражає своєю красою природа. Дуже багато зелені, величезні квітучі яскравими фарбами дерева! Відразу напишу, що Бразилія дуже масштабна країна. Це все прекрасно бачать на карті світу.
Виходячи зі своїх розмірів, вона дуже різна, як природним ландшафтом, фінансовим становищем, способом життя, вимовою мови, кухнею, так і звичаями, традиціями населення. Я можу говорити тільки про те місце, де я опинилася, або ті, де я встигла побувати. А занесло мене не в столицю, і навіть не в середнє за розмірами місто, а в селище міського типу всього лише на 30 тисяч населення.
Про клімат: в Бразилії дуже жарко! Особливо це відчувається у листопад-лютий. Ці місяці є розпалом бразильського літа. Температура може досягати 45 градусів. На вулиці протягом дня перебувати неможливо. Тільки до 9 ранку і після 20-ї години вечора. Весь інший час тільки під кондиціонером.
Травень-вересень самі стерпні по погоді місяці. Температура коливається 20-27 градусів. Але вночі може опускатися до 5. Будинки тут без опалення і в зимовий період буває холодно і не комфортно. Ходимо одягнені, як капуста, а на вулицю виходимо грітися.
Наступне, до чого я ніяк не звикну – це безліч комах. У мене паніка від виду цих повзучих і літаючих. Особливо моє життя отрyюють тут таргани. Величезні, довжиною 5-7 см! Є, звичайно, способи трyїти їх, але вони не дуже ефективні. Таргани тут еволюціонували настільки, що навчилися літати і шипіти!
З плюсів те, що цілий рік можна їсти багато фруктів і овочів. Не треба нічого консервувати. Теплу погоду теж можна розглядати як перевагу, яка сприяє великий економії в одязі та взутті. А ще тут дуже смачне м’ясо! У Бразилії розводять спеціальні породи корів і шашлик “шураско” з них виходить відмінний!
Житло
Насамперед потрібно звернути увагу на район, подалі від нетрів. Найбезпечніше і природно найдорожче житло – це так званий “Кондомініум”. Тобто закриті території під охороною. Хоча, відверто кажучи, ніяка охорона не допомагає і є багато випадків пограбувань.
При оренді заключається контракт на певний час і ціну. Перших шість років життя ми орендували апартаменти на чотири кімнати в не дуже хорошому районі за 650 реалів на місяць.
Крім цих грошей ми оплачували комунальні послуги (електрика, вода, телефон, інтернет) в цілому виходило 1000 реалів. Років зо три тому курс реала до американського долара був стабільним 1 долар = 2 реала. Після Бразилію наздогнала світова криза і долар виріс до 3,3 реалів, продовжуючи бути нестабільним.
Робота
На даний момент в Бразилії фінансова криза, а значить і з працевлаштуванням також складнощі. Постійні непорозуміння з владою, імпічмент президента і т.д, позначається на економіці країни. Мінімальна зарплата з 2018 року становитиме 960 реалів. Середня з/п 3-5 тисяч.
Провідні професії: медики, фінансові працівники, адвокати, інженери. Емігрантам тут влаштуватися нелегко. Нелегально працюючих теж немає. На мій погляд, Бразилія не є країною, де можна заробити купу грошей, особливо емігрантові. Це може статися тільки, якщо ти геній і тебе запросили працювати в якусь відому компанію.
Якщо ти креативна і працьовита людина, то можеш відкрити свій бізнес. Емігрантові можна зайнятися ресторанним або туристичним бізнесом, відкрити салон краси (тут мало хороших фахівців з манікюру та педикюру). При цьому обов’язкове знання мови. А краще кількох.
Я за фахом закрійник-модельєр верхнього жіночого одягу. Але кліматичні умови зробили тут мою спеціальність не актуальною. У моєму містечку народ одягається занадто просто. Але у мене є хобі, яке переросло в міні-бізнес. Я шию ляльок з тканини в стилі Тільда і продаю в онлайн-режимі.
Навчання
Освіта в Бразилії залишає бажати кращого. Складно повірити в те, що в цій країні до сих пір існують люди, діти, які жодного дня в своєму житті не були в школі.
Шкільна система схожа з нашою в тому плані, що можна закінчити 9 класів (неповне), або 11. Рівень навчання не показовий. Існують державні безкоштовні школи і платні приватні. Якщо є можливість оплатити навчання, краще вибирати платну школу.
Мої діти по приїзду пішли саме в таку. Всі предмети відразу португальською мовою. Для них це було невимовно складно. Особливо перший рік. Так, як дочка молодше (на той момент їй було 10 років), вона адаптувалася швидше і легше, ніж син (15 років). Паралельно ми відвідували курси португальської мови з вчителем, який знає тільки португальську мову. Спосіб спілкування між учителем і нами відбувався “на пальцях” і емоціях. Але навіть такий спосіб дав свої результати і вже через чотири місяці ми почали говорити португальською.
Таким чином діти успішно закінчили по 11 класів, на щастя, ні разу не залишившись на другий рік. Син закінчив в цьому році університет по фаху інженера-комп’ютерника. А дочка поступила на архітектуру.
Вузи в Бразилії також діляться на державні і приватні. Але в цьому випадку, на відміну від шкіл, більше цінуються державні вузи. Якість навчання досить висока, а головне, що не треба платити шалені гроші. Природно, ціна приватних закладів теж варіюється в залежності від курсу.
Наприклад, за курс медицини місячна плата може досягати восьми тисяч реалів, а курс інженерії 1500. Вступити відповідно в безкоштовний вуз дуже складно.
Щороку тут відбувається державний іспит “Енен”. Саме його потрібно здати, щоб вступити до вузу. Його можуть здавати люди будь-якого віку та соціального стану. Іспит складний. Все залежить від кількості балів, які зміг набрати. З цією кількістю вже можна розглядати в який з закладів є можливість вступити.
Медицина
За вісім років життя тут нам звичайно довелося звертатися за допомогою. Існують два види обслуговування. Це державні поліклініки, які в більшості випадків знаходяться в жалюгідному стані з низьким рівнем обслуговування. Приймають туди безкоштовно.
Другий варіант – приватні клініки, госпіталі. Обслуговування на високому рівні з новими технологіями. Якщо хочеш обслуговуватися в таких, необхідно мати медичну страховку або товстий гаманець. Страховка коштує не дешево і через це велика частина населення Бразилії просто не в змозі її мати.
Стоматологічні послуги в медстраховку не входять. Це окремі приватні клініки. Рівень послуг високий і при цьому не дешевий. Якщо тобі треба полікувати, наприклад, три зуба, то це справа розтягнеться на три тижні, щоб не трaвмyвати психіку. При лікуванні кожного зубчика розкажуть “казку” для розслаблення, сто раз запитають чи не боляче? І мені часто згадується часи суворого СРСР, коли шкільний лікар міг тобі за півгодини розколупати і запломбувати цих же три зуба і без крапельки анестезії!
Самі бразильці дуже доброзичливий народ! Відкриті, прості, емоційні, усміхнені! Правда серед молодого покоління ці якості не так яскраво виражені. А ось більш старше покоління мені дуже подобається. Схоже вони живуть і насолоджуються життям. Ніколи і нікуди не поспішають. В постійній розслабленості. Можливо тому вони дуже необов’язкові і не пунктуальні.
До емігрантів тут ставляться позитивно. Люблять цікавитися іншими культурами, а також запитувати про їх країні і гостинність. І обожнюють отримувати тільки схвальні думки.
У бразильців не заведені критика і гостинності їм не позичати. Вони обожнюють запрошувати до себе в гості. І не важливо скільки часу ви знайомі: тиждень, місяць або півгодини! Вас завжди приймають як близьких родичів з обов’язковими обіймами і поцілунками. До цього теж звикнути не можу. Занадто багато доводиться цілуватися. З сусідами відносини у нас на рівні ввічливого вітання, не більше.
Висновки
Якщо запитати мене, чи подобається мені в Бразилії, я відповім так, тільки не на всі 100%. Це дуже далеко від України, від батьків. Не бачитись так довго з рідними – дуже складно.
Ну, і якщо розглядати виключно країну, то я б вибрала для життя південь Бразилії, якби було можливо. Там клімат краще, не так жарко. Рівень життя вищий і більш безпечно.
Безпека в цілому в країні сильно кульгає. Грабунки і напади (часто з летальним результатом) відбуваються просто серед білого дня. Кумедно, але є деякі бразильці, які через страх, ніколи не відвідували Ріо-де-Жанейро.
Мені розповідали випадок, як бандит зірвав з дівчини ланцюжок, але через якихось пару хвилин повернувся до неї і жбурнув їй в обличчя річ з лайкою, що та його обдурила, повісивши на себе біжутерію.
Але як би там не було, я вдячна долі, що опи в цій країнінилася. Тому що саме Бразилія навчила мене толерантності, позбавила від стереотипності мислення, навчила поважати інші віри і традиції.
