Інна з Катериною дружили ще зі школи. З часом їхня дружба тільки ставала міцнішою. Інна була в гостях у подруги й поверталася до своєї орендованої квартири. Дорога займала майже годину, з двома пересадками.
Сидячи в автобусі, Інна замислилася. Вона згадала, як приїхала зі свого провінційного містечка й вступила на бюджет до інституту. Тоді вона була така щаслива. Навчання давалося не легко, але дівчина дуже старалася. У неї були плани на майбутнє: знайти гарну, добре оплачувану роботу, а потім — через рік-півтора — вийти заміж.
Їй хотілося, щоб чоловік був мужнім і, звісно ж, дуже її любив. І щоб вона його теж. Потім — квартира у новобудові з великими панорамними вікнами, що виходять на озеро. Двоє дітей: син і донька. У своїх мріях Інна бачила, як вони всією родиною їдуть на море, купаються в аквапарку, а вечорами разом дивляться фільми чи гуляють набережною.
Та вранці на неї чекала звичайна буденність. Вона любила мріяти, але всі ці її мрії справдилися — тільки не у неї, а в її найкращої подруги Катерини.
Катя теж вступила до того самого інституту, закінчила його з червоним дипломом. Ще під час практики її помітили й запросили працювати у відому фірму. Інна могла лише радіти за подругу, проте радість чомусь не приходила. Через рік Катерина вийшла заміж за Єгора — красивого, розумного й успішного хлопця. Він був заступником директора великої компанії.
Катерина і Єгор купили трикімнатну квартиру, щоправда, в іпотеку, виховують двох дітей: шестирічного сина, як дві краплі води схожого на батька, і півторарічну Машу. А Інна цілими днями так і працювала у компанії, отримувала мізерну зарплату, якої ледве вистачало на оренду та скромну їжу.
У свої 27 років вона познайомилася з хлопцем, і через пів року вони одружилися. Але через сім місяців розлучилися. У відпустку Інна їздила лише до батьків, а море бачила тільки уві сні та на світлинах, які показувала їй подруга Катерина.
Батьки Єгора — заможні люди, вони мають великий будинок в Одесі біля моря. Катерина з дітьми проводила там усе літо. У Інни жодних змін у житті не відбувалося. Через пів року їй виповниться тридцять один, а вона й досі самотня.
Інна віддала б багато, щоб бути на місті своєї подруги, адже так жити було її мрією. Особливо важко їй ставало, коли жінка їздила до Катерини в гості.
Одного дня, після візиту до подруги, їй стало ще важче. Катерина сиділа в декреті з донькою.
— Катю, коли ти плануєш виходити на роботу? — запитала Інна.
— Навіть не знаю, що тобі сказати, — усміхнулася подруга. — Єгор умовляє мене на третю дитину.
— Третю? А чи не забагато? — перепитала Інна.
— Знаєш, я йому теж це сказала. Мені б хотілося повернутися на роботу, я скучила за колективом. Але свекруха теж наполягає, щоб я погодилася. Вона через півтора року виходить на пенсію й обіцяла тоді сидіти з малюком.
«Ну треба ж, — подумала Інна, — яка ж у Каті золота свекруха, Олена Володимирівна!»
А от Інні зі свекрухою не пощастило. Якось ще на початку стосунки не склалися. Її чоловік у сварці підтримав матір і пара розлучилася. Щоправда, Інна чекала на дитину. «Тепер я буду матір’ю-одиначкою», — подумала вона.
У суботу вона знову прийшла в гості до Катерини й розповіла їй про свою ситуацію.
— Інно, ти не переймайся, — сказала Катя. — Ми з Єгором тебе не залишимо. У нас збереглася колиска, візочок, купа дитячого одягу — усе віддам тобі.
— Дякую, Катю, — відповіла подруга, але відчула, як усередині все закипає від обурення, і нічого не могла з цим зробити.
Катерина помітила, що обличчя подруги змінилося, й запитала:
— Інно, ти погано себе почуваєш? Може, водички принести?
Увечері, засинаючи, в Інни промайнула думка: «Це ж несправедливо! Катя живе, як сир у маслі катається. Вона ж не знає, що таке розлучення, образа. Вона навіть не уявляє, що відчуває жінка, коли від неї йде чоловік».
У голові Інни визрів план. Вона вирішила чекати слушного моменту. Наступного дня Інна зателефонувала Каті, щоб дізнатися, як у тієї справи.
— Приходь до мене у вівторок, — запросила Катя. — Єгор поїде у відрядження.
Робота чоловіка передбачала часті від’їзди — то на кілька днів, то на два тижні.
Увечері вівторка Інна прийшла до Каті.
— Заходь, я зараз тебе пирогом пригощу, — усміхнулася подруга й одразу поставила чайник.
Але Інна прийшла не за пирогом. Вона чекала цього моменту.
— Знаєш, Катю, — почала вона, — я не потребую твоєї допомоги. А от тобі самій треба буде допомога. Ти навіть не здогадуєшся, що батько мого майбутнього малюка — твій чоловік, Єгор.
Катя застигла на місці. Не могла вимовити ні слова. Інна спокійно підвелася, рушила до виходу, а у коридорі обернулася:
— О, мало не забула. Передай це своєму дорогоцінному чоловікові. Він забув у мене цю футболку востаннє, коли приходив.
Інна подала футболку Єгора й, із відчуттям тріумфу, вийшла. Вона ніби смакувала перемогу: тепер і Катерина знатиме, що таке зрада.
Катя стояла вражена, стискаючи знайому річ у руках. Це справді була футболка чоловіка — вона пам’ятала, як Єгор шукав її, перевернувши свою шафу й кошик із брудними речами. Тоді він так і не знайшов її, пішов обурений.
Три дні по тому Єгор повернувся з відрядження. Зайшов у кімнату — а футболка висить на спинці стільця.
— О, нарешті! Як добре, що ти її знайшла, Катю, — зрадів він.
— Це не я, — спокійно відповіла дружина. — Це Інна принесла. Сказала, що не встигла випрати.
— Інна? — здивувався Єгор. — А з якого дива моя футболка могла бути в неї?
— Вона сказала, що ти забув її у неї… коли був востаннє. І що вона чекає від тебе дитину, — ледь чутно вимовила Катерина.
Після того візиту Інни Катя ходила по квартирі, мов тінь. Не могла ні спати, ні їсти, лише механічно доглядала дітей. Вона навіть не телефонувала батькам — сил говорити не було. У голові крутилася одна думка: «Розлучення».
— Зачекай, Катю, щось тут не те! — вигукнув Єгор. — Яка Інна? Яка дитина?
— Не треба мені нічого казати, — тихо відповіла дружина. — Вона все розповіла. І навіть доказ принесла — твою футболку.
— Катю, я ніколи не мав із нею нічого! — відрізав Єгор. — Я терпів її присутність у нашому домі тільки заради тебе!
— І навіщо ж тоді їй казати неправду? — спитала Катерина.
— Не знаю, — відповів Єгор, — але дізнаюся. І тоді вона за все відповість.
У цей момент задзвонив телефон — мати Єгора.
— Мамо, я не можу зараз говорити, — коротко кинув він і поклав слухавку.
За десять хвилин свекруха зателефонувала Каті.
— Доню, що у вас сталося? Єгор не захотів зі мною говорити, я ніколи такого не бачила!
— Ми розлучаємося, — сказала Катя. — Попрошу свого тата приїхати й забрати мене з дітьми. Я не хочу більше бути під одним дахом із Єгором.
Чоловік вихопив телефон:
— Мамо, привіт. Нікуди ніхто не поїде. Не варто дітей возити туди-сюди. Я піду і все з’ясую. Ми самі розберемося.
За сорок п’ять хвилин приїхали мама Каті та свекруха.
— Катю, люба, — почала Олена Володимирівна. — Я не збираюся виправдовувати Єгора, якщо це правда. Ми з батьком будемо на твоєму боці. Але скажи: чому ти повірила своїй подрузі, а не чоловікові? Він же ніколи не давав приводу для підозр.
— Бо у неї був доказ, — відповіла Катя. — Його футболка.
— Доню, — озвалася мати, — а хіба не могла та футболка потрапити до Інни іншим шляхом?
— Яким іншим, мамо? — розгубилася Катерина.
— Дуже просто, — пояснила вона. — Вона ж часто бувала у вас удома. Могла просто взяти її, поки ти була на кухні чи з дітьми.
— Але ж Єгор сам не міг згадати, куди її подів, — заперечила Катя. — Він усе обшукав, коли збирався у відрядження. Хотів її взяти з собою — це ж його улюблена річ.
— А коли він востаннє її надягав? — спитала мама.
— У п’ятницю ввечері, коли ходив на фітнес, — згадала Катя.
— Але ж у п’ятницю, коли я тобі дзвонила, ти сказала, що у тебе в гостях Інна, — нагадала свекруха.
— Так, — підтвердила Катерина. — Вона прийшла на вечерю. Потім повернувся Єгор, пішов у душ, а Маша заплакала, я вибігла з кухні…
Катя завмерла, починаючи все знову прокручувати у голові.
— А в суботу й неділю ми ж були у вас, — додала свекруха. — А наступного дня, коли Єгор збирав речі, футболка зникла.
Чоловік розібрався у ситуації. Він знайшов Інну її свого під’їзду, подивився їй в очі й запитав:
— Навіщо ти це зробила?
Жінка мовчала. Вона не знала що відповісти. Чоловік продовжив:
— Щоб близько до моєї Катерини не наближалася! Записуй їй голосове.
Єгор поставив телефон до обличчя жінки й вона зізналася, що навмисно так вчинила.
Минув час. Єгор і Катерина більше не згадували ті події — життя поступово поверталося у спокійне річище. Вони навчилися не дозволяти нікому втручатися у свої стосунки, берегли одне одного й особливо цінували щоденні дрібниці — ранкову каву, дитячий сміх, вечори у колі родини.
А Інна так і не з’явилася. Вона поїхала до батьків, потім змінила роботу, і більше про неї нічого не було чути. Іноді Катерина ловила себе на думці, що навіть не сердиться на неї. Вона зрозуміла, що жінка була нещасливою і все у неї не складалося.
Одного разу, коли Катя поверталася додому й проходила повз вулицю Вишневу, вона побачила жінку з маленьким хлопчиком. Жінка здалася знайомою, і в серці защеміло — Інна? Та, мабуть, ні. Катя не стала підходити. Вона лише зупинилася на мить і подумала:
— Нехай у неї все буде добре.
Потім пішла далі, до свого дому, де на неї чекали діти та Єгор — той, хто, попри все, залишився поруч.
