— Зовсім зазнався, синочку? Рідну сестру виставити за двері! І могли б і помінятися на квартиру. Що вам коштує?
— Іллю, може даремно ми це все задумали?
Катя сиділа за столом на кухні й не знала, за що взятися. Їхня мрія була на межі. Нерви здавали, і хотілося все кинути.
— Катюшо, ми впораємося, — сказав майже впевнено чоловік і обійняв її за плечі.
— Але як ми впораємося? Нам немає кому допомогти. Ми розраховували, що за два роки усе вийде. А тепер?
— А тепер просто трохи довше. Зате у нас буде дитина. Ти ж не думала про це?
— Ні, звісно, — перебила його Катя. — Як ти міг подумати, що я не хочу дитини?
— Ну й чудово. Ми впораємося. Я знайду додатковий підробіток, і все буде так, як ми мріяли.
Одружені Ілля й Катя були вже 4 роки. Через рік після весілля вони вирішили, що хочуть жити у своєму будинку. Для цього вони склали чіткий план, скільки їм треба відкладати. Дивилися райони, де хотіли б оселитися. Навіть дивилися будинки, хоча грошей ще й не було. І через рік таких оглядів вирішили, що готового будинку вони не хочуть, а будуть будуватися.
Батьки Каті підтримали прагнення молодих. Тим більше, що батько Каті, Іван Петрович, колись займався будівництвом і міг допомогти і порадою, і ділом. Хоч через поважний вік він багато чого не міг, але молоді були раді, що їх підтримали. А поради фахівців дуже потрібні. Особливо коли ти не розумієшся у цій сфері.
Ілля був автослюсарем, а Катя — бухгалтером. А ось батьки Іллі не були у захваті від цієї ідеї. Маргарита Павлівна навіть сварилася:
— Ви що задумали? Ви уявляєте, скільки на це треба грошей? У вас є однокімнатна квартира. Не всім так пощастило. А ви хочете роками не доїдати й відкладати на будинок? Краще б нам допомогли. Ось у тебе, Іллю, сестра на видані. Весілля на носі. Я думала, ви з весіллям нам допоможете.
— Мамо, але ми ж не просимо у вас грошей. Знаємо, що Світланка скоро заміж виходить. Та й ми самі все збиралися робити. А ось допомогти не зможемо. Завдаток за землю внесли.
— Так забери той завдаток! Вигадали! Світланці й у пологовий через 7 місяців. Ти знаєш, скільки грошей на дитину треба? А ще й житло винаймають.
— Мамо, так ви ж їх поселіть у бабусиній квартирі. Нащо їм знімати житло?
— В однокімнатній з дитиною? — не вгавала мати. — Ні. Ми трохи пізніше її продамо й візьмемо іпотеку. Але це після появи дитини.
Ілля зрозумів, що розмова марна. У матері на думці завжди була лише донька. А батько робив те, що скаже мати. Те, що він теж живе в однокімнатній квартирі, що дісталася Каті у спадок, нікого не хвилювало. А от улюблена Світлана так жити не може. І район незручний, далеко від матері, і маленька квартира. Тому будуть знімати їм квартиру у сусідньому під’їзді.
Каті було шкода Іллю. Вона розуміла, що йому було прикро. Що замість слів підтримки на нього посипалися лише докори. Тому вдома вирішила не чіпати цю тему. А через тиждень ділянка була повністю їхня. 15 соток — навіть багато, але місце чудове. Та й ніхто не змушує засаджувати там плантації овочів і орати на цих сотках. А місце знайдеться, щоб щось облаштувати.
У своїх планах вони забули про ту розмову. Та й батькам Іллі було не до них. Грошей у них немає, а ті зайняті підготовкою до весілля. Адже весілля має бути таке, щоб його пам’ятали все життя й хвалилися.
А в Іллі з Катею весілля було скромним. Батьки дівчини пропонували влаштувати весілля в ресторані й запросити більше гостей, але вони відмовилися. Катя завжди мріяла про весілля влітку й на природі. Вони зняли невеликий будинок на турбазі для себе й поруч — для батьків. Інші родичі та друзі, яких було небагато, або теж зняли собі житло там, або поїхали до міста. Зате на весіллі було весело, і не було ніяких конкурcів і незнайомих далеких родичів.
Весілля сестри пройшло з розмахом. Ілля й Катя подарували гроші у конверті. Побачили, як Світлана відразу зазирнула всередину й скривилася. Мабуть, очікувала більшої суми, і від цього стало неприємно. На весіллі вони побули недовго, і коли підійшли вибачитися й сказати, що їм пора, то ніхто не засмутився й не став умовляти залишитися.
А далі всі жили своїм життям. Катя й Ілля розпочали будівництво. Іван Петрович, узяв на себе контроль над будівництвом, чому Ілля був дуже радий і не переставав дякувати. Будівництво йшло повільно, але поступово все робилося. Так минуло ще два роки. І раптом Катя почувала себе якось недобре. У метушні й вічних справах вона перестала слідкувати за здоров’ям, і коли лікар сказав, що вона при надії, жінка дуже здивована, але щаслива.
Батьки Каті дуже зраділи, що скоро у них буде онук чи онука. А ось батьки Іллі пропустили цю новину повз вуха, перебивши й почавши розповідати, що вміють діти Світлани. І хоч там особливо хвалитися було нічим, адже ті ще зовсім малі, але все подавалося так, ніби вони вже закінчили інститути.
Коли Катя була на 5-му місяці, Ілля залишився без роботи. Так вийшло, що господар автосервісу вирішив переїхати й продав свій бізнес. Тим більше що його давно умовляли, бо ця земля була потрібна. Весь штат розпустили, видавши 4 оклади.
— Катю, не переймася. У нас усе буде добре, — заспокоював Ілля дружину. — Зараз гроші є. Ти ж знаєш, що я знайду роботу. Так, наші плани щодо будинку відсунуться, але все-таки ми впораємося.
Катя знала, що в чоловіка золоті руки. Тільки от вона й сама скоро піде у декрет. Для дитини ще не все купили. І у будівництво треба ще вкладатися. Адже якщо залишати стояти стіни, вони мають бути під дахом. І хоч би з недорогого матеріалу.
Дізнавшись, що Ілля залишився без роботи, батьки Каті запросили їх до себе в гості. Іван Петрович попросив Іллю вийти на балкон, щоб поговорити без жінок.
— Іллю, ти знаєш, як я до тебе ставлюся. Що ми вас у всьому підтримуємо.
Ілля кивнув, не розуміючи, до чого веде тесть. А Іван Петрович продовжив:
— Ти хлопець з руками й головою. Я чудово розумію, що ти знайдеш собі роботу. Але, заглядаючи в майбутнє, ти не хотів би відкрити свій сервіс? Для початку невеликий, а там як вийде. Адже у тебе є свої клієнти, які у сервіс приїжджали виключно до тебе.
Звісно, Ілля думав про це. Але де взяти гроші? Тим більше скоро з’явиться син, та й будівництво потрібно продовжувати. Тому залишав це лише в роздумах і мріях. Він незрозуміло дивився на Івана Петровича.
— Так от, сину, — сказав тесть і простягнув пакет. — Хоч раз не відмовся від допомоги. Ми дачу продали.
— Але Ольга В’ячеславівна ж так любила свої квіти, і ви ще щось там саджали, відпочивали на свіжому повітрі.
— Ну, на квіти, гадаю, ви знайдете їй місце у вас на ділянці. А повітря й на будівництві вистачає, — засміявся Іван Петрович.
Поки чоловіки розмовляли на балконі, Каті мама розповідала те саме. Не все одразу вийшло гладко. Він почав з невеликого приміщення. Але постійні клієнти дійсно пішли, та ще й нових привели. Адже Ілля працював на совість. А особисто у нього ремонтувати виходило дешевше, ніж через автосервіс.
Коли з’явився Роман, батьки Ольги стали допомагати їй з онуком. То заберуть на вулицю погуляти, щоб Катя відпочила чи попрацювала. Адже у декреті вона тепер вела бухгалтерію чоловіка. Навіщо наймати бухгалтера, коли свій є, — сміялася вона.
Батьки Іллі онука не особливо хотіли бачити. Прийшли, коли йому був місяць, і говорили лише про дітей сестри. У неї тоді двійня з’явилася. Ілля вже не ображався. Коли Роману виповнився рік, вони вирішили розширити бізнес і придбали ще одне невелике приміщення. До того моменту у них працювало вже троє людей. Тепер батьки Іллі дивилися на це зовсім по-іншому. Стали частіше дзвонити, але при цьому не особливо цікавилися, як важко доводиться молодій сім’ї, а лише скаржилися, що у Світлани не вистачає грошей. Що її Сергій ніяк не влаштується на хорошу роботу. Просили взяти його до себе, але Ілля відмовив. Він таки знав, чому Сергій ніде не затримується. Йому не потрібен був ледар.
А п’ятиріччя Романа святкували у своєму будинку. Катя ходила ділянкою й не вірила своїм очам. Невже їхні мрії збулися? Все було саме так, як вони й хотіли. Стол накрили на альтанці. Приїхали всі бабусі з дідусями. А також Світлана зі своєю родиною. Батьки Іллі з ходили ділянкою й все роздивлялися. А Світлана відразу почала говорити про те, як чудово, що у них тепер є де проводити літо на свіжому повітрі. Ці фрази не сподобалися Каті. І вона сказала, що до них — тільки за запрошенням. Світлана хотіла заперечити, але змовкла. І Катя вирішила, що це питання закрите.
Через місяць подружжя поїхало у гори. Залишили ключі батькам Іллі. Мало що трапиться під час від’їзду. А батьки Каті відпочивали у санаторії в чей час. Повернувшись через 2 тижні, вони почули гучну музику, яка доносилася з їхнього двору. Відправивши Романа до сусідки, самі зайшли у двір. На здивування Каті, її квіти хтось потоптав, на свіжому газоні видно було сліди від багать, а з альтанки лунали чужі голоси. Там була гулянка, яка явно почалася не щойно. Назустріч їм вийшла якась дівчина.
— Ви хто такі? Ми нікого не чекаємо. І музику маємо право слухати голосно, ще не ніч. Ходять тут усякі.
Катя відштовхнула дівчину й заглянула на альтанку.
— О, які люди. А що ви так рано приїхали? — донісся голос Світлани. Її чоловік Сергій поруч спав, опустивши голову на стіл.
Ніколи ще Катя не була такою сердитою. Та й Ілля теж. Відправили на вулицю всіх незнайомих людей і коли Сергій прокинувся, він спитав, що тут коїться.
— Що ти сваришся, братику? Мама дала ключі. Адже нечесно, що я, твоя сестра, сидимо у спеку в квартирі, ви у горах, а тут нікого. Ось ми й вирішили відпочити.
— І давно ви тут відпочиваєте?
— Та всього-то три дні. У нас тільки відпустка почалася. Завтра діти приїдуть. Ось Роману сумно не буде.
— Йому й так не сумно, — прошипів Ілля. Йдіть всі звідси, і дорогу забудьте. Ключі можете не повертати. Сьогодні ж зміню всі замки.
— Нікуди ми не підемо. Якщо вам так не подобається наша компанія, то можете їхати у нашу квартиру. А то подивіться як. Бізнес у нього, будинок з ділянкою. А сестра все літо у квартирі. Ми з вами міняємося. І мама не проти зовсім.
— А нас ви спитати не хочете?
— Ой, та годі. Ви собі й ще можете будиночок збудувати. Багатії ж.
Скільки сил і терпіння знадобилося Іллі, щоб відправити родичів. Катя за цей час зібрала їхні речі й віднесла за паркан. Тільки зачинивши засов, вони зітхнули. На щастя, Роман залишився у сусідки, розповісти своєму другові про поїздку, і не бачив усього цього. Повернувся він через суміжну калітку.
— Тітко Валю, чому ж ви нам не подзвонили й не розповіли, що тут коїться? — з образою у голосі спитала Катя сусідку.
— Так вони сказали, ви дозволили. І я знала, що це сестра Іллі, — знизала плечима жінка.
— Вибачте. Просто я трохи не в собі. Усе добре, тітко Валю.
Поки Катя розмовляла з сусідкою, Іллі подзвонила мати й насварила:
— Зовсім зазнався, синочку? Рідну сестру виставити за двері! І могли б і помінятися на квартиру. Що вам коштує?
Ілля довго слухати не став. Поклав слухавку. Для початку йому треба було розв’язати проблему з замками, адже мати могла й дублікат зробити. А потім ще приводити до свого ладу двір. Та й собаку пора б завести, — подумав він, згадуючи про непроханих гостей.
Ввечері приїхали батьки Каті.
— Мамо, тату, у нас для вас новина, — сказав чоловік.
— Сподіваюся, добра? А то дивних і поганих на сьогодні вистачило.
— Добра. У вас буде ще онук чи онучка.
— Ну все, мати, пора нам дивитися житло поближче. Дітям допомога потрібна, а то далековато їздити, — сказав Іван Петрович, обіймаючи дочку й зятя.
— А ось і друга новина, — продовжив тепер Ілля. — Тітко Валя, наша сусідка, продає будинок. І ми домовилися про купівлю. Будинок невеликий, але добрий. А калітка між ділянками вже є.
Ольга Павлівна не могла стримати сліз радості.
— Діточки, та що ж ви нам то… — тільки й говорила вона.
А Ілля усміхався. Адже цим людям він готовий допомагати завжди й у всьому. І нехай йому не пощастило зі своїми родичами, зато пощастило з родичами дружини.
