— Звільніть квартиру! Занадто дорогий вам подарунок на весілля вийшов! — заявила свекруха… І діти звільнили. Проте свекруха знов залишилася незадоволеною.
— Подивимося, що у вас тут коїться, — промовила зверхнім голосом Людмила Сергіївна, проходячи до квартири сина та невістки.
Поведінка жінки видалася дивною, тому подружжя перезирнулося, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
— Мамо, а що сталося? Ти так раптово приїхала… ми навіть прокинутись до ладу не встигли, ось тільки кава зварилася. Хочеш?
— Каву свою пийте самі! — обурилася жінка, пройшла до кімнати й окинула її поглядом.
Анну охопило дивне лихе передчуття. Свекруха ніби з ланцюга зірвалася. Що на неї таке найшло? Чому поводилася як господиня й роздивлялася кожен куточок?.. Невже хтось устиг наговорити їй чогось, а вона повірила й вирішила в усьому переконатися?
— Мамо, може, поясниш мені, що сталося, нарешті? Я не розумію, що на тебе найшло, — продовжив спроби докопатися до істини Максим.
Пробудження вийшло надто… емоційним? У грудях усе клекотіло від неприємного почуття. Вони не зробили нічого протизаконного. Тоді чому мати так озиралася? Невже сусіди поскаржилися? Не мали б… Подружжя вело спокійне життя. Вони жодного разу не посварилися голосно за півтора року шлюбу, нікому не завдавали неприємностей.
— Я поясню, звісно, що сталося. Думали, що буду терпіти це й поводитися так, наче нічого незвичайного не відбувається? Ні вже! Мені набридло мовчати. Чому це я завжди маю мовчати в ганчірочку й удавати, що мене все влаштовує?
— Може, вам усе-таки налити чаю? Із ромашкою та лавандою допомагає заспокоїтись, — втрутилася Анна, розуміючи, що свекруху щось сильно обурило. Не просто так вона приїхала настільки розгнівана. Якби могла, почала б блискавки з очей метати. Жінці слід було заспокоїтися, щоб не наробити дров, от тільки щось підказувало, що одного чаю в цьому випадку точно не вистачить.
— Пий свій чай сама. Якщо комусь і знадобляться заспокійливі відвари, то це тобі. Не думала, що ти виявишся такою… Розраховувала, що знайду дочку в твоїй особі, але ти не вмієш цінувати те, що маєш. І правильно, казали мені, що я надто м’яка з тобою, але я не слухала. Намагалася налагодити стосунки, а тепер бачу, що даремно це робила.
Максим уже стиснув руки, бо нерви натягнулися, нагадуючи струни гітари, і тримати емоції в собі ставало дедалі важче.
— Квартиру звільніть! Занадто дорогий вам подарунок на весілля вийшов! — холодно кинула свекруха, впиваючи погляд у свою невістку, наче вказувала, що причина її поганого настрою прихована саме в тій.
Анна відчула, як по спині побігла цівка крижаного поту. Максим різко підвів голову й подивився на матір, не впізнаючи її.
— Про який подарунок ти говориш, мамо? Чому ми маємо звільнити квартиру? Що на тебе найшло? Поясни все й одразу, будь ласка, — процідив Максим, намагаючись зберігати спокій у голосі.
— Ну, хіба не очевидно? — Людмила Сергіївна повільно пройшлася по вітальні, наче оцінюючи кожну деталь інтер’єру, яку тепер збиралася відібрати. — Я подарувала вам цю квартиру, думаючи, що ви вмієте дякувати. Але, як з’ясувалося, для невістки її рідня все одно важливіша. Не бачу сенсу залишати вам такий подарунок. Зрештою, замість вдячності я отримую тільки образи. Тривати так далі не може. Я втомилася. Я довго думала й ухвалила рішення. Краще заселю сюди квартирантів і отримуватиму гроші, ніж дозволю вам і далі жити в квартирі, ні в що мене не ставлячи!
Анна нервово ковтнула надто в’язку слину, що утворилася в роті. Вона дивилася на свекруху з нерозумінням, не розуміючи, що ж зробила не так. Вона знала, що в Людмили Сергіївни давно накопичувалося невдоволення, але щоб отак… Ніколи б не подумала, що свекруха влаштує щось подібне, а тепер і не знала, як їй реагувати. Від самого початку Людмила Сергіївна всіляко намагалася відділити Анну від сім’ї: вимагала, щоб невістка частіше приїжджала до неї, щоб усі свята відзначали виключно в неї. Варто було тільки заїкнутися про те, щоб запросити рідних Анни, як свекруха обурювалася й казала, що вони надто різні, і їм не про що буде спілкуватися. Батьки Анни бачили поведінку жінки й не прагнули потоваришувати з нею. Раз вона від самого початку поставила такий поділ, мають бути причини.
Щоб не нашкодити шлюбу доньки, її батьки просто терпіли, закривали очі на королівську поведінку Людмили Сергіївни, хоча й могли давно поставити її на місце. І ось тепер жінка не витримала. Але ж Анна не зробила нічого поганого, не виявила неповаги своїй свекрусі. То чому ж вона вирішила прогнати їх із чоловіком із квартири? Квартири, яку сама ж подарувала їм на весілля. Щоправда, з оформленням документів не поспішала.
Роблячи ремонт, Анна кілька разів сказала чоловікові, що йому слід поквапитися з переоформленням документів. Людмила Сергіївна вже тоді заявила, що документи переробить на сина договором дарчі. Нехай подарунок цей і весільний для молодят, але вона боялася, що Анна вирішить розлучитися з Максимом і залишить чоловіка без даху над головою.
Молода жінка легко змирилася з такою умовою, адже розлучатися вона не збиралася, та й відбирати чуже теж не планувала, але… свекруха переоформлювати документи не поспішала. То вона прихворіє, то терміново має зустрітися з подругою, яку багато років не бачила. Які тільки причини Людмила Сергіївна не знаходила, зате всім рідним казала, що подарувала квартиру синові та невістці, хвалилася цим заради заздрісних поглядів.
— Я лише спілкуюся зі своїми батьками, — тихо сказала Анна. — Хіба це злочин?
— Лише спілкуєшся з ними? — Свекруха голосно засміялася. — Кожні вихідні в них проводиш. Сьогодні напевно знову збиралася. Думаєш, мені це невідомо? А як ти вчинила на мій день народження? Про це досі перешіптуються, кажуть, що погана я свекруха, якщо ти помчала зі свята до своєї матері.
Кілька днів тому це справді сталося. Анна з чоловіком приїхали на день народження свекрухи, привітали її, але довго пробути там Анна не змогла. Батько зателефонував і повідомив, що в її матері серце. Він викликав лікаря й чекав на його приїзд, питав, чи не знає донька, які медикаменти можна дати для надання першої допомоги. Сидіти на святі, посміхатися й удавати, що їй радісно, Анна просто не могла. Вона вибачилася перед свекрухою, сказавши, що має поїхати до батьків. Уже тоді погляд Людмили Сергіївни видався недобрим, а тепер багато чого стало на свої місця. Жінка затаїла образу тоді, цілий тиждень обмірковувала, як їй краще вчинити, а щойно почула від когось із знайомих, як цю тему знову обговорюють, зірвалася остаточно.
Максим напружився. Він знав, що мати ревнує, але не очікував, що дійде до такого. Забрати подарунок? Хіба так вчинить любляча мати? Чи цей подарунок вона зробила тільки для того, щоб виставити себе хорошою й щедрою в очах оточення? Максим розумів, що не може заборонити дружині спілкуватися з батьками через примху своєї матері, а тепер він почувався спустошеним, адже сварка, що сталася, змусила про багато що задуматися. А якою було його дружині? Бліда, як крейдяна гора, Анна ледь могла зробити вдих. Що вже казати про виправдання? У погляді Ані промайнула впевненість, даючи Максиму зрозуміти, що він має діяти рішуче, щоб не втратити свою дружину.
— Мамо, це перебір, — почав Максим, але Людмила Сергіївна спинила його.
— Ні, синку, це ти дозволив своїй дружині переборщити. Моя квартира — мої правила. Або вона нарешті зрозуміє, що тепер її сім’я — це ти і я, а не ті, хто прізвище їй у дівоцтві дали… Або ви звільните мою квартиру й перестанете ганьбити мене. Я не потерплю подібного ставлення до себе.
Анна відчула, як грудка підкочується до горла. Вона любила своїх рідних. Але тепер доводилося вибирати — або розірвати зв’язок із ними, або втратити дах над головою. Найважче полягало в сумнівах чоловіка. Здавалося, що якщо Анна зробить неправильний в очах свекрухи вибір, то втратить чоловіка. Максим виглядав замисленим. Він стояв з опущеною головою й збирався зі словами, але наче втратив дар мови в цей момент. Слід було ухвалити правильне рішення всім трьом. Анна готова була розпрощатися з квартирою, яку й не вважала своєю від самого початку.
Ще коли свекруха почала вигадувати різні відмовки, аби тільки не займатися переоформленням документів, стало ясно, що вона не хоче цього робити. Уже тоді Анна здогадувалася, тому намагалася пригальмувати з реалізацією планів і вкладати в це житло менше грошей. Тепер вона розуміла, як мала рацію. А от чоловік… Втратити його зовсім не хотілося. Анна любила Максима всім серцем, але навіть цього кохання було недостатньо для того, щоб узяти й зректися своїх рідних. Залишалося сподіватися, що чоловік не поставить дружину перед таким вибором. Здавалося, що час розтягнувся в саму справжню вічність. Якась хвилина нагадувала нескінченну часову петлю. Здавалося, що хтось поставив життя на паузу, поки Максим не зробив крок у бік матері.
— Дякую, що відкрила мені очі на правду, мамо, — промовив чоловік.
— Давно б так! Раз сам не помічав, що вона ні в що не ставить твою матір, мені довелося поставити тебе перед вибором. А тепер вирішувати тобі — змусити дружину змінитися чи покинути мою квартиру.
Усього лише відхід раніше за інших із дня народження. Так, Анна не допомогла свекрусі прибратися, але в неї не було на той момент ні фізичних, ні моральних сил. Зате Максим залишився й допомагав матері, а що тепер? Тепер усе перевернулося з ніг на голову, і свекруха закотила саму справжню сварку на порожньому місці. Однак це не остання ситуація. Анна розуміла, що далі буде тільки гірше, навіть якщо зараз усе вдасться вирішити мирним шляхом, а ще вона втомилася вдавати й робити вигляд, що її повністю все влаштовує. Вона теж була живою людиною. Якщо Людмила Сергіївна подарувала квартиру, щоб змусити невістку плазувати в її ногах до кінця днів, то краще б справді забрала її.
— Аню, збирай речі. Я зараз подзвоню своєму знайомому рієлтору, знайде нам квартиру в оренду на кілька місяців, а потім візьмемо іпотеку, — відрізав Максим.
Людмила Сергіївна втратила дар мови. Їй здавалося, що син зайняв її сторону, але як же сильно вона помилилася. Тільки тепер вона зрозуміла, що він навіть не збирався підтримувати її й готовий був звільнити квартиру. Житло, яке колишній чоловік залишив для сина, але про це жінка нікому, звісно ж, не казала, вирішивши привласнити всі заслуги собі, щоб керувати сином.
— Що ти зараз сказав? Ти готовий справді позбутися даху над головою й жити в боргах? — затинаючись, спитала Людмила Сергіївна, усе ще не вірячи власним вухам.
— Готовий. Нічого не станеться, але моя дружина житиме нормальним спокійним життям, і їй не доведеться постійно боятися зайвий раз зустрітися зі своїми батьками. Зараз ти розкрила мені очі на правду, мамо. Показала, яким нестерпним було життя моєї дружини ці півтора року. Дякую. Відтепер я зроблю все, щоб виправити це.
Людмила Сергіївна нервово сіпнулася й поспішила покинути квартиру. Уже цього ж вечора подружжя нашвидкуруч зібрало речі й перебралося в орендоване житло. Максим вибачався перед дружиною, адже раніше закривав очі на поведінку матері й не помічав, як майстерно та маніпулювала ним і позбавляла його дружину нормального спілкування з рідними. Максим бажав заповнити це, тому запропонував Анні тепер усі свята відзначати з її рідними. Подружжя стало підшукувати квартиру в іпотеку, а Людмила Сергіївна ввімкнула режим гордої й незалежної жінки, заявивши, що з невісткою тепер спілкуватися вона не хоче, та й із сином, раз він займає не ту сторону. Максим не прагнув якось виправити це, вирішивши, що його матері потрібен час. Можливо, воно допоможе їй усвідомити, як неправильно вона поводилася раніше.
Із квартирантами Людмилі Сергіївні не пощастило: уже за кілька тижнів вони влаштували в квартирі безлад й утекли, не розрахувавшись із нею. Грошей на ремонт не було, тому квартиру довелося просто закрити. Людмила Сергіївна журилася, що її план не спрацював, сердилася на сина й невістку, але… за законом жанру себе вважала найправеднішою в цій ситуації.
