Зима. ЖК «Затишний» занурюється в темряву, але не в тишу. Сусід Ганни знизу, успішний підприємець Артем, вирішує питання радикально: купує потужний дизельний генератор на 5 кВт. Тепер у нього є світло, кава і тепла підлога. А у Ганни, чия дитяча кімната розташована прямо над балконом Артема, є вібрація, від якої дрижить ліжечко немовляти, і сизий дим, що просочується крізь зачинені вікна.
Коли в місті зникло світло на чергові дванадцять годин, Артем діяв. Він не з тих, хто чекає на милість від енергомереж. Вже через годину під вікнами Ганни загарчало. Це не був тихий шепіт інверторного бензинового приладу. Це був рев промислового дизеля, який Артем встановив на своєму відкритому балконі, трохи висунувши вихлопну трубу назовні.
— О, цивілізація! — вигукнув Артем, коли в його вікнах спалахнуло яскраве світло, а на балконі закрутилися лопаті охолодження.
Ганна в цей час намагалася вкласти сина. Від першого ж ривка генератора підлога в дитячій дрібно завібрувала. Дитина здригнулася і закричала. Ганна підійшла до вікна, щоб зачинити його щільніше, але відчула різкий, солодкувато-їдучий запах згорілої солярки. Потік теплого відпрацьованого газу, за законами фізики, піднімався вгору — прямо до її кватирок.
Ганна спустилася вниз. Артем відчинив двері в футболці, сяючи задоволеним обличчям на фоні працюючого телевізора та яскравих люстр.
— Артеме, добрий вечір. Слухайте, ваш генератор… це жах. У мене в дитячій вібрація така, ніби ми в цеху працюємо, і дихати нічим. Дим іде прямо до нас. Артем співчутливо кивнув, але погляду не відвів.
— Ганнусю, я все розумію. Але в мене робота, сервери, терміни. Я не можу сидіти в печері. Я купив найдорожчий, з кожухом! Він стоїть на моїй території, на моєму приватному балконі. Я маю право на автономність. Потерпіть трохи, скоро ж дадуть світло.
— «Трохи» — це шість годин поспіль? — перепитала Ганна. — Моя дитина задихається.
— Поставте зволожувач повітря, Або купіть собі систему клімат-контролю з якісними фільтрами — порадив Артем і плавно зачинив двері. — Всім зараз важко.
Через дві години ситуація стала критичною. Ганна помітила, що у неї самої почала боліти голова. Датчик у кімнаті не показував чадного газу, але специфічний сморід дизеля вже в’ївся в штори. Вібрація була низькочастотною — тією самою, що не чутна вухом, але викликає незрозумілу тривогу і нудоту.
Вона спробувала написати в чат будинку. Ганна (кв. 45): «Друзі, хтось може вплинути на власника генератора з 12-ї квартири? Дим іде в квартири вище, дихати неможливо». Відповіді розділилися: Сусід 1: «Артем молодець, хоч хтось підготувався. Заздрість — погане почуття». Сусід 2: «А що йому робити? Вмирати з голоду без роботи? Кожен виживає як може». Сусід 3: «Ганно, у нас теж смердить. Але сваритися не хочеться, він же нам телефон давав заряджати минулого разу».
Ганна зрозуміла: Артем «купив» лояльність будинку дрібними послугами, зробивши її проблему особистою справою «істеричної матусі».
О другій годині ночі світло так і не з’явилося. Генератор Артема продовжував молотити. Ганна перенесла ліжечко дитини в кухню — там вібрувало менше, але запах наздогнав їх і туди через вентиляцію.
Вона знову пішла до Артема. Цього разу вона не просила.
— Артеме, вимкніть це негайно. Зараз ніч. Є закон про тишу, є пожежні норми. Ви тримаєте 20 літрів палива на балконі, це небезпечно! Артем вийшов роздратований:
— Який закон про тишу в блекаут? Це форс-мажор! Не подобається — їдьте на дачу. Я нічого не порушую, я рятую свій бізнес. Якщо я вимкну зараз — я втрачу контракт. Твої незручності не коштують моїх грошей.
Це була фраза-тригер. «Твої незручності не коштують моїх грошей». Ганна зрозуміла, що апелювати до совісті людини, яка вимірює повітря в чужих легенях своїми контрактами, — марна трата часу.
Ганна повернулася додому. Вона не стала різати дроти чи кидати цеглу. Вона сіла за ноутбук, який ще тримав заряд і почала вивчати не пости в Facebook, а ДБН (Державні будівельні норми) та Правила пожежної безпеки.
Виявилося, що Артем помилявся. Його «право на автономність» закінчувалося там, де починалася технічна документація будинку. Ганна зробила кілька фотографій: вихлопна труба, що спрямована вгору під кутом, каністри з паливом поруч із розпеченим двигуном, і замірила рівень шуму за допомогою сертифікованого додатка.
— Окей, Артеме, — прошепотіла вона, дивлячись на екран. — Ти хочеш мови грошей? Ти її отримаєш. Твій генератор коштуватиме тобі дорожче, ніж твій контракт.
Вона склала офіційну претензію і розіслала її не в чат будинку, а на електронні адреси керуючої компанії, ДСНС та місцевої екологічної інспекції. Але головний козир вона приховала для особистої розмови.
Наступного ранку Ганна не стала продовжувати нічну сварку. Вона дочекалася, поки Артем вийде на балкон заправити свій апарат, і покликала його. В руках вона тримала роздруківку з виділеними маркером пунктами.
— Артеме, я вночі була на емоціях, вибач. Але я вивчила матчастину. Давай поговоримо як дорослі люди, які цінують свій спокій і гроші. Твій генератор на балконі — це «міна» під твоєю ж квартирою.
Артем хотів щось заперечити, але Ганна випередила:
— Згідно з правилами ДСНС та санітарними нормами, відстань від працюючого генератора до вікон та дверей має бути не менше 6 метрів, а в ідеалі — 10 метрів. У тебе — нуль метрів. Крім того, зберігання палива на балконі прямо заборонено правилами пожежної безпеки в житлових будинках. Якщо, не дай Боже, станеться пожежа — твоя страхова компанія не виплатить ні копійки, бо це грубе порушення експлуатації. А ти ще й будеш винен усьому будинку за збитки.
Артем замислився. Аргумент про страхову та пожежну безпеку подіяв на нього значно сильніше, ніж плач немовляти. Бути «героєм зі світлом» — це приємно, але стати «винуватцем пожежі без виплат» — це фінансова катастрофа.
— Ганно, я розумію про 10 метрів. Але де я його поставлю? На вулиці його вкрадуть за п’ять хвилин.
— Саме для цього і існують колективні рішення, — відповіла Ганна. — Я вже поговорила з головою нашого ОСББ. У нас є задній двір, який закритий парканом і проглядається камерами. Там є бетонний майданчик. Давай винесемо його туди.
Ганна запропонувала Артему угоду, від якої важко було відмовитися.
— Дивись, ти витратився на генератор та паливо. Але ти витрачаєш купу часу на заправку, страждаєш від шуму так само, як і ми, просто боїшся зізнатися. Якщо ми винесемо його у двір, я і ще двоє сусідів готові «увійти в долю» на паливо та кабель. Ми купимо довгий захищений кабель, зробимо металевий антивандальний бокс і закріпимо його на анкери до бетону.
Артем почав рахувати в умі.
— Тобто ви скидаєтесь на бензин і обслуговування, а я даю потужність?
— Саме так. Тобі це стає втричі дешевше, генератор не гріється в закритому просторі балкона, а в квартирах стає тихо і чисто.
За два дні двір ЖК «Затишний» змінився. Артем, Ганна та ще один сусід-інженер облаштували місце згідно з усіма правилами:
- Відстань: 12 метрів від найближчого вікна.
- Безпека: Генератор у металевому боксі з замком, прикручений до бетонної основи.
- Електрика: Професійно прокладений кабель у гофрі по фасаду із використанням перекидних рубильників (щоб не було зустрічної напруги, коли дадуть світло).
- Екологія: Вихлопні гази розсіюються на відкритому просторі, не затримуючись у «кишенях» між балконами.
Коли генератор запрацював на новому місці, його ледь було чутно в квартирах. Це був терпимий фоновий гул, який не викликав вібрації стін.
Ця історія могла закінчитися викликом поліції, штрафами та вічною ворожнечею. Але вона закінчилася створенням локальної енергосистеми.
Коли Ганна зустріла Артема у дворі, той саме допивав каву.
— Знаєш, — сказав він, — я вночі на балконі ледь не знепритомнів від того смороду, але гордість не дозволяла вимкнути. Дякую, що натиснула на правильні важелі. Тепер я і працюю спокійно, і сплю в тиші.
— Дякую, що почув про 10 метрів, — посміхнулася Ганна. — Безпека — це не обмеження свободи, це гарантія того, що ця свобода триватиме довго.
