Мар’яна сиділа на кухні своєї маленької київської квартири, пила каву з корицею і дивилася у вікно на сніг, що падав великими тихими пластівцями.
Була остання ніч грудня. За вікном феєрверки, хтось уже кричав «З Новим роком!», а вона тримала в руках блокнот і ручку.
«Досить, — сказала вона сама собі вголос. — Досить цих вічних „а може він?“, „а може той?“, „а раптом я помиляюсь?“. Цього року я все вирішу раз і назавжди».
Вона відкрила нову сторінку і великими літерами написала: ПРОЕКТ 12/12
Підзаголовок: «Дванадцять місяців — дванадцять чоловіків. В кінці року оберу одного. І вийду заміж. Точка».
Мар’яна посміхнулася своєму відображенню в темному вікні. Їй було тридцять один, вона була красива, розумна, мала гарну роботу в маркетингу, купу подруг і жодного стабільного чоловіка вже чотири роки.
Всі попередні романи закінчувалися приблизно однаково: спочатку вогонь, потім згасання, потім «ти чудова, але я не готовий».
«Цього разу я готова за всіх, — пробурмотіла вона. — І правила будуть мої».
Правила були прості:
Кожного місяця — новий чоловік.
Знайомство тільки з тими, кого вона раніше не знала.
Відносини — ексклюзивні на місяць. Ніяких паралельних.
В кінці місяця — чесна розмова: «Так» чи «Ні».
В кінці року — з усіх «Так» обрати одного і зробити пропозицію самій (бо чому б і ні?).
Вона закрила блокнот, допила каву і пішла спати з відчуттям, що завтра починається найцікавіший рік у її житті.
Січень. Роман. Бариста з бородою
Перший кандидат з’явився випадково. Мар’яна зайшла в нову кав’ярню біля роботи, і за стійкою стояв він — високий, з рудою бородою, в окулярах. Його звали Роман.
«Еспресо подвійний?» — запитав він, навіть не дивлячись на неї спочатку.
«А якщо я скажу, що хочу лате з вівсяним молоком і корицею зверху?» — відповіла Мар’яна з усмішкою.
Він підняв очі. Зелені. «Тоді ви точно моя клієнтка. Я сам вигадав цей рецепт».
Через тиждень вони вже гуляли Подолом, трималися за руки і сміялися з того, як Роман ненавидить зиму, але любить пекти імбирне печиво.
«Ти знаєш, — сказав він якось увечері, коли вони сиділи в його маленькій квартирі над кав’ярнею, — я ніколи не думав, що закохаюся в відвідувачку. Це ж кліше».
«А я ніколи не думала, що закохаюся в баристу, — відповіла Мар’яна. — Теж кліше».
Вони цілувалися довго, наче підлітки. Роман готував їй сніданки, малював сердечка на піні кави, читав вірші. Мар’яна думала: «Оце воно. Початок».
Але в кінці січня, коли вона повернулася з відрядження, Роман зустрів її з серйозним обличчям.
«Мар’яно, я повинен сказати… Я не хочу серйозних відносин. Мені добре з тобою, але я… я ще не готовий».
Вона кивнула. Всередині щось стиснулося, але зовні — спокійно.
«Добре. Тоді до побачення, Романе».
В блокноті з’явився перший запис:
Січень — Роман — НІ. Причина: «ще не готовий». Класика.
Лютий. Артем. Фотограф-мандрівник
Друга зустріч була навмисною. Мар’яна зареєструвалася в додатку, поставила в профілі: «Шукаю пригоди на один місяць. Без драми». Артем написав першим.
«Привіт. Бачу, ти любиш гори. Я щойно повернувся з Карпат. Хочеш подивитися фото?»
Вони зустрілися в кафе на Воздвиженці. Артем був засмаглий, з довгим волоссям, зібраним у хвіст, і з запахом диму від багаття.
«Я не можу довго в одному місті, — сказав він одразу. — Максимум два-три місяці, і мене тягне кудись».
«Ідеально, — відповіла Мар’яна. — Мені якраз на місяць».
Вони поїхали на вихідні в Карпати. Спали в наметі, готували на вогнищі, фотографували один одного на тлі засніжених вершин. Артем вчив її ставити штатив, вона його — пити вино з термокружки.
«Ти особлива, — шепотів він ночами. — З тобою я міг би затриматися».
Але в кінці лютого, коли Мар’яна запитала: «А що далі?», Артем відвів погляд.
«Я отримав пропозицію поїхати в Непал на три місяці. Це моя мрія».
«Зрозумію, — сказала вона. — Лети».
В блокноті:
Лютий — Артем — НІ. Причина: мандри важливіші за мене. Зрозуміло.
Березень. Максим. IT-шник з котом
Максима їй познайомила подруга. «Він милий, розумний, має кота і стабільну роботу. Ідеальний кандидат на чоловіка».
Вони зустрілися в книгарні. Максим був у светрі, з окулярами, і тримав у руках книгу про космос.
«Ти віриш у паралельні всесвіти?» — запитав він замість привітання.
«Тепер вірю, — відповіла Мар’яна. — Бо в одному з них ми вже одружені».
Він засміявся. У нього була гарна сміх.
Вони ходили в кіно, готували пасту вдвох, грали з його котом — рудим Борисом. Максим розповідав про свої проєкти, про те, як хоче колись свою компанію.
«Я шукаю людину, з якою можна будувати, — сказав він якось. — Не просто закохуватися, а саме будувати».
Мар’яна подумала: «Оце воно».
Але через три тижні вона помітила, що він постійно на телефоні. Пише комусь. Сміється від повідомлень.
«Хто це?» — запитала вона прямо.
Максим зітхнув. «Колишня. Ми розійшлися пів року тому, але… вона повернулася. Каже, що помилилася».
«І ти?»
«Він мовчав».
«Зрозумію».
В блокноті:
Березень — Максим — НІ. Причина: колишня повернулася. Класика №2.
Квітень. Сергій. Музикант
Сергія вона зустріла на концерті в маленькому клубі. Він грав на гітарі і співав власні пісні хрипким голосом. Після концерту підійшов сам.
«Ти стояла в першому ряду і весь час посміхалася. Я через це двічі сфальшував».
«Брешеш», — сказала Мар’яна.
«Ні. Ходімо вип’ємо?»
Вони гуляли до ранку. Сергій розповідав про свої тури, про те, як написав пісню про дівчину, яку бачив уві сні.
«А тепер я її знайшов», — сказав він і поцілував її під мостом.
Квітень був як пісня: пристрасний, гучний, сповнений ночей без сну. Він присвятив їй пісню на наступному концерті. Мар’яна відчувала себе героїнею кліпу.
Але в кінці місяця Сергій сказав:
«У мене контракт на літо в Одесі. Потім — Європа. Я не можу просити тебе чекати».
«Я і не чекатиму, — відповіла вона. — Але дякую за пісню».
В блокноті:
Квітень — Сергій — НІ. Причина: музика важливіша.
Травень. Дмитро. Підприємець
Дмитра вона зустріла на бізнес-конференції. Він виступав з доповіддю про стартапи. Після — підійшов.
«Ви задавали найкраще питання сьогодні. Вип’ємо кави?»
Дмитро був упевнений, успішний, з дорогим годинником і планами на п’ять років вперед.
Вони їздили на вихідні в Буковель, вечеряли в найкращих ресторанах, говорили про бізнес і майбутнє.
«Я шукаю партнерку, — сказав він. — Не просто дівчину, а саме партнерку. З якою можна разом рости».
Мар’яна подумала: «Оце точно воно».
Але в кінці травня Дмитро подзвонив:
«Мар’яно, я повинен бути чесним. Мені запропонували інвестора в Лондоні. Я переїжджаю на рік-півтора».
«Зрозумію».
В блокноті:
Травень — Дмитро — НІ. Причина: кар’єра за кордоном.
Мар’яна почала помічати закономірність. Всі вони були чудові. Всі говорили правильні слова. І всі в вирішальний момент обирали щось інше: мандри, музику, роботу, колишню.
Вона сіла за стіл і відкрила блокнот. П’ять місяців — п’ять «НІ».
«Може, проблема в мені?» — запитала вона вголос.
Телефон задзвонив. Подруга Оля.
«Як твій проєкт 12/12?»
«Поки що 0 з 5».
«Не здавайся. Попереду ще сім місяців».
Червень. Віталій. Тренер з йоги
Віталія вона знайшла в студії йоги. Він вів заняття, і його голос був такий спокійний, що Мар’яна мало не заснула в шавасані.
Після заняття він підійшов.
«У тебе гарна енергія. Хочеш чаю після?»
Вони пили трав’яний чай на терасі. Віталій розповідав про медитацію, про те, як жив рік в Індії.
«Я вірю, що люди приходять у наше життя не просто так».
Червень був повний тиші, прогулянок босоніж парком, масажів і розмов про душу.
«Ти могла б поїхати зі мною в ретрит на місяць?» — запитав він.
«Ні, — відповіла Мар’яна. — У мене робота».
Він кивнув. «Розумію».
В кінці червня Віталій сказав:
«Я відчуваю, що ти ще не готова відкритися повністю. Тобі треба час».
Мар’яна розсміялася.
«Це я тобі мала сказати».
В блокноті:
Червень — Віталій — НІ. Причина: я «не готова». Іронія.
Липень. Олексій. Ветеринар
Олексія вона зустріла, коли принесла сусідського кота на щеплення. Він був у білому халаті, з добрими очима і руками, які вміли заспокоювати тварин.
«Ви не боїтеся котів?» — запитав він.
«Я боюся тільки людей», — жартома відповіла Мар’яна.
Він засміявся.
Вони почали зустрічатися. Олексій лікував безпритульних тварин, годував голубів у парку, розповідав історії про врятованих собак.
«Я хочу колись свою клініку і великий дім, де буде багато тварин і дітей».
Мар’яна подумала: «Оце точно воно».
Вони провели разом весь липень: гуляли з собаками, їздили на дачу до його батьків, пекли пиріжки.
Але в кінці місяця Олексій сказав:
«Мар’яно, ти чудова. Але я… я зустрів дівчину. Вона теж ветеринар. Ми разом працюємо над проєктом порятунку тварин. Це…
це щось особливе».
Вона кивнула.
В блокноті:
Липень — Олексій — НІ. Причина: колега по цеху.
Мар’яна вже сміялася крізь сльози. Сім місяців — сім «НІ».
Серпень. Павло. Книжковий «черв’як»
Павла вона зустріла в бібліотеці. Він сидів за столом, оточений книгами, і щось конспектував.
Вона сіла навпроти.
«Ви не проти, якщо я займу місце?»
Він підняв очі. «Тільки якщо ви любите Шевченка».
«Обожнюю».
Вони почали говорити про літературу, і не змогли зупинитися.
Серпень був повний книжкових крамниць, читання вголос на балконі, листування цитатами.
«Ти —розумієш людей краще, ніж вони самі».
В кінці серпня Павло сказав:
«Я отримав грант на навчання в Німеччині. На два роки».
«Зрозумію».
В блокноті:
Серпень — Павло — НІ. Причина: німецький грант.
Вересень. Ігор. Шеф-кухар
Ігор готував у ресторані, куди Мар’яна пішла з подругами. Він вийшов до столу і особисто приніс десерт.
«Це комплімент від шефа. Для найгарнішої дівчини в залі».
Вересень був смачний: дегустації, кулінарні курси, ночі, коли він готував їй пасту о третій ночі.
«Я хочу колись свій ресторан. І щоб ти була там зі мною».
Але в кінці вересня:
«Інвестор пропонує відкрити ресторан у Варшаві. Я не можу відмовитися».
В блокноті:
Вересень — Ігор — НІ. Причина: Варшава.
Жовтень. Андрій. Волонтер
Андрія вона зустріла на толоці — прибиранні парку. Він координував групу, роздавав рукавички і сміявся над усіма жартами.
Вони почали волонтерити разом: годували безпритульних, збирали речі для притулку.
«Ти маєш велике серце», — сказав він.
Жовтень був повний сенсу.
Але в кінці:
«Я записався в «Лікарі без кордонів». На рік в Африку».
В блокноті:
Жовтень — Андрій — НІ. Причина: Африка.
Листопад. Богдан. Художник
Богдан малював її портрет у парку. Просто підійшов і запитав:
«Можу намалювати вас? Ви дуже фотогенічна… ні, більше — живописна».
Листопад був кольоровий: фарби, виставки, поцілунки під дощем.
Він намалював її в дванадцяти різних стилях — по одному на кожен місяць, жартував.
Але в кінці:
«Мене запросили на резиденцію в Париж».
В блокноті:
Листопад — Богдан — НІ. Причина: Париж.
Грудень настав сірий і холодний. Мар’яна сиділа з блокнотом. Одинадцять місяців — одинадцять «НІ».
Вона вже не плакала. Вона сміялася.
«Ну що ж, — сказала вона сама собі. — Залишився останній місяць. Останній шанс».
Грудень. …
Вона вирішила не шукати. Просто жити. Ходити на роботу, зустрічатися з подругами, пити каву.
І ось 15 грудня, в тій самій кав’ярні, де все почалося, вона зайшла погрітися.
За стійкою стояв Роман. Той самий рудий бариста.
Він побачив її і посміхнувся.
«Еспресо подвійний?»
«Ні. Лате з вівсяним і корицею».
Він кивнув. Приготував. Постав перед нею.
«Мар’яно… можна поговорити?»
Вони сіли за столик.
«Я весь рік думав про тебе, — сказав він. — Після того, як ти пішла… я зрозумів, що помилився. Я готовий. Якщо ти ще…»
Вона дивилася на нього довго.
«Романе, — сказала нарешті. — Я весь рік шукала того, хто обере мене. А не мандри, не роботу, не колишню, не грант. І знаєш що?»
Він чекав.
«Я зрозуміла, що не хочу обирати з тих, хто в останній момент тікає. І не хочу виходити заміж тільки тому, що «час». Я хочу просто бути щасливою. З кимось або сама».
Вона встала.
«Дякую за каву. І за урок».
Вийшла на вулицю. Сніг падав великими пластівцями.
Мар’яна відкрила блокнот. На останній сторінці написала:
Грудень — нікого — ТАК.
Причина: я обираю себе.
Вона закрила блокнот, посміхнулася і пішла додому.
Рік дванадцяти чоловіків закінчився. Але її історія тільки починалася.
Жанна Руденко
