— А бабуся сьогодні цілий день у маминих речах копирсалася, — якось сказав син. Це насторожило невістку й підштовхнуло її до певних дій.
Катя не уявляла, що мати чоловіка може викинути. Але одного разу таке трапилося. Отже, Ніна Павлівна подзвонила вся в паніці й почала верещати, що до неї в квартиру від сусідів таргани переповзли.
— Катенько, люба, я просто не знаю, що робити! — примовляла свекруха. — Вони всюди. Я навіть на кухню боятися заходити!
Катя зітхнула й переглянулася з чоловіком. Обоє розуміли, до чого йде розмова.
— Мамо, може, до нас переїдеш на час? — запропонував Максим, і Катя подумки застогнала.
Ніна Павлівна, звичайно ж, погодилася. Уже за кілька годин стояла на порозі їхньої квартири. Чоловік уже затягнув за собою дві валізи, а сама Ніна Павлівна тримала переноску. Звідти нявкав її улюблений кіт Барсик. Катя зітхнула. Добре хоч Ніна Павлівна не притягла до них тих нестерпних комах.
Отак і стала в них Ніна Павлівна жити. Взагалі, зібралися по всьому будинку тарганів виводити. Слава Богу, всіх сусідів умовили. То ж іще зовсім трохи лишалося — і Ніна Павлівна поїхала б до себе додому. А то життя зі свекрухою точно не було медом помазане.
Перші дні все було відносно спокійно. Свекруха молодій сім’ї особливо не заважала, здебільшого сиділа у вітальні. Дивилася там свої мелодрами, книжки читала. Іноді щось робила в планшеті, який їй на день народження подарували.
Загалом, усе було цивільно. Навіть Барсик особливо життя молодої сім’ї не псував, хоч Катя переживала, що кіт їм усі шпалери подере. А внуки так взагалі раділи. Бабуся ж удома весь час була, тому щось смачненьке приготує. А по вечорах книжки їм читала вголос.
Але ось за тиждень почалося.
Ніна Павлівна, певно, на місці освоїлася й почала свої порядки розставляти. То до Каті в неї якісь претензії: дітей вона не так виховує, їжу вона не так готує. У домі точно треба навести лад. І ніхто з цим краще не впорається, крім, звичайно ж, самої Ніни Павлівни.
— Катюшо, ти б хоч пил витерла, — і проведе пальцем по полиці.
А Катя, взагалі-то, після роботи втомлювалася. Це Ніна Павлівна весь час удома сидить, їй і здається, що часу багато. А тут поки одне зробиш, поки інше. Загалом, витирати пил щодня — то вже точно ніякої сили не вистачить. Раз удома весь день сидить, то сама б і витерла, думалося Каті. Уголос вона старалася нічого свекрусі не казати.
Та якось між ними напруга все-таки наростала. Максим намагався влагоджувати гострі кути, але це не завжди спрацьовувало.
А потім Катя взагалі почала помічати, що речі весь час опиняються в різних місцях. Вона щось покладе, а потім якимось чином воно телепортується в інше місце. От тільки вчора вона светр у шафу поклала. Чому він тепер на стільці опинився?
А то візьме — тарілки не знайде на кухні. Виявляється, Ніна Павлівна все переставила, як їй зручно. Катю це вже дратувало. Тож вона з нетерпінням чекала, коли свекруха вже поїде до себе додому.
Та це було ще не все. Якось увечері Катя почула, як Машенька розповідає братові:
— А бабуся сьогодні цілий день у маминих речах копирсалася.
Катя завмерла, не знаючи, як реагувати. Свекруха без дозволу чіпає її речі? Ні, ну це вже ні в які ворота не лізе. Катя наступного дня вирішила, що зі свекрухою треба це обговорити. Та тільки Ніна Павлівна одразу ж перевела діалог на іншу тему.
Минув час, а дезінсекція в домі свекрухи все не закінчувалася. Щоразу, коли Максим або Катя питали, Ніна Павлівна знаходила нові причини, чому не можна повертатися.
— Синочку, кажуть, потрібно ще одну обробку провести, — зітхала. — А тоді почекати тиждень. Ну щоб точно переконатися, що всі таргани зникли.
Катя вже почала підозрювати, що свекруха просто звикла з ними жити. І до себе повертатися не хоче.
Ранок видався метушливим. Катя прокинулася від дзвону будильника о 6:30 і почала збиратися на роботу. Поки фарбувалася, до ванної кімнати то й дітлахи забігали. Машенька шукала свою улюблену шпильку, а Димко ніяк не міг знайти зубну щітку.
Потім Катя швидко приготувала сніданок.
— Машо, не забудь, сьогодні в тебе фізкультура, — нагадала доньці.
Нарешті, діти були готові. Катя вдягла пальто, взула чоботи й вивела їх із квартири.
— Поводьтеся добре, — попрощалася вона з дітьми біля воріт школи й поспішила на автобусну зупинку.
Автобус під’їхав за кілька хвилин. Катя зайшла всередину, знайшла вільне місце й сіла.
І тут її осяяло — сумку-то вдома забула! Катя застогнала. У сумці були ключі від офісу, гаманець і документи. На роботу без неї ніяк. На наступній зупинці Катя вийшла з автобуса й попрямувала назад додому.
Піднявшись на свій поверх, дістала ключі й відчинила двері. Проходячи повз вітальню, почула якийсь шерех. Катя сповільнила крок і прислухалася. Звук повторився — наче хтось перебирав папери.
Катя обережно наблизилася до дверей вітальні. Ті були трохи прочинені, і крізь щілину Катя побачила.
Ніна Павлівна схилилася над письмовим столом Каті. Там вона вже розклала документи й теки. Руки свекрухи швидко перебирали папери, то один аркуш витягала, то інший. Серце в Каті закалатало частіше. Навіщо свекруха копирсається в її документах? Що вона шукає? Ніна Павлівна дістала конверта й почала уважно читати.
Раптом свекруха різко обернулася, і Катя ледве встигла відсахнутися від дверей. Швидко спустилася сходами й вийшла надвір, щоб свекруха не запідозрила. За кілька хвилин Катя повернулася й голосно грюкнула вхідними дверима. Ніна Павлівна зустріла її на кухні, як ні в чому не бувало.
— Катенько, а ти чого повернулася? — усміхнулася свекруха.
— Та ось сумку забула, — сказала Катя.
Катя дивилася на Ніну Павлівну й намагалася зрозуміти, що ховається за цією милою усмішкою. Навіщо свекруха рилася в документах? Катя знала, що питати прямо — немає сенсу. Свекруха все одно не скаже правди. І соромно їй не буде. Та більше вона це терпіти не має наміру. Ніні Павлівні треба виїжджати. І якнайшвидше.
Наступного дня Катя подзвонила в службу дезінсекції. Їй сказали, що в їхньому будинку вже давно не було жодних тарганів. Обробку вже зробили, і два тижні тому всі мешканці вже могли нормально жити. Тепер Катя почала конкретно сердитися. Отже, два тижні свекруха могла поїхати, але замість цього брехала? Ну все. Час з цим закінчувати.
Вона вирішила вступити зі свекрухою в конфронтацію. При зручній нагоді одразу пішла на розмову.
— Я знаю, що ви вчора рилися в моїх документах. І що у вашій квартирі вже давно немає жодних тарганів.
Обличчя Ніни Павлівни змінилося.
— Не знаю, про що ти, — спробувала свекруха виправдатися.
— Все ви чудово розумієте, — Катя злилася. — Я бачила вас учора. І дзвонила в службу дезінсекції.
Ніна Павлівна опустила очі, але швидко взяла себе в руки.
— Катенько, та я просто шукала чистий аркушик.
— Годі, — перебила її Катя. — Годі брехати. Я втомилася. Ви постійно лізете в наше життя, маніпулюєте. А тепер іще й копирсаєтеся в наших речах.
— Як ти смієш так зі мною розмовляти? — обурилася Ніна Павлівна. — Я мати твого чоловіка!
— Саме тому я так довго терпіла, — відповіла Катя. — Але більше не буду. Ніно Павлівно, виїжджайте. Негайно.
— Що? — свекруха зблідла.
Цієї миті на кухню ввійшов Максим, щойно почув сварку.
— Що тут відбувається?
— Твоя жінка виганяє мене на вулицю! — вигукнула Ніна Павлівна й мало не в сльози вдарилася.
Катя повернулася до чоловіка:
— Максе, я подзвонила в службу. Уже два тижні, як у квартиру можна повертатися. А вона в нас сидить.
Про документи вона чоловікові все-таки вирішила не казати.
Максим насупився.
— Мамо, ну ти серйозно? Навіщо?
Він зітхнув.
— Якщо так, тобі й справді краще піти.
Ніна Павлівна заплакала:
— Ви обоє невдячні!
— Мамо, будь ласка, давай без драми. Давай я тобі речі допоможу зібрати.
Катя відчула полегшення. Вона боялася, що чоловік стане на бік матері. Але все ж таки він її підтримав. Вони допомогли Ніні Павлівні спакувати валізи й відвезли додому.
Свекруха всю дорогу мовчала. Вона тепер довго ще з ними не розмовляла, та в Каті й бажання не було. Вона б іще щонайменше півроку свекруху не бачила. Ну а потім, може, і помиряться.
