Чи міг Павло називати себе гідним сином після всього що сталося стоячи на порозі будинку перестарілих?
Він з неймовірним сумом спостерігав як його літня мама стояла біля вікна.
Колись Павло обрав комфортне життя з дружиною і прогнав матір, тепер він не знаходить спокою від свого вчинку як же я посмів так обійтися із нею.
Ще дитиною хлопець втратив батька, він рано пішов від них і мама замість того щоб почати нове життя вибрала його.
Вона була все ще молода і красива але основною проблемою виступав Павло.
Їй пропонували вийти заміж якщо вона дитину залишить А де вона ніколи і не сміла думати про те щоб залишити сина відхиляючи усі пропозиції.
Вона шукала роботу за фахом була кондитером, часто брала одну зміну за одною щоб було на що жити і оплату навчання Павла.
У неї завжди були величезні і червоні руки від постійної роботи з тістом але вона ніколи не скаржилася приходячи після важкої зміни.
Вона ставила чайник і годувала сина свіжою випічкою. Траплялися й такі дні, коли затримували зарплату мама зазвичай дивилася як я їм.
Тільки після того як я наїдався до схочу вона починала доїдати за хлопцем лише трохи пізніше я зрозумів що вона просто не
хотіла залишити Павла голодним.
Її любов була на скільки сильна, що вона без зволікання віддавала все заради сина, вона заміняла йому весь світ.
З такою мамою як вона Павлу не потрібен був батько, хлопець пам’ятає, що часто мати повторювала, що ніколи не вийде заміж, щоб її новий чоловік не повчав його.
Пізніше все ускладнилося, коли закрили її фабрику у неї почалися проблеми, кожен рух руками був для неї важким вона більше не могла працювати та й не було де, в інші місця її просто не брали.
Павло тоді закінчував старші класи і підробляв в магазині, прибирав, виносив сміття, допомагав розставляти товар, коли треба стояв за касою за цю роботу йому виплачували продуктами і іноді невеликими грошима.
Хлопець збирав гроші щоб оплатити все що виписував дільничий терапевт для мами і завжди намагався радувати її хорошими новинами знаючи що вона по-справжньому радіє коли чує про Павлові успіхи в навчанні.
Павло щосили намагався вчитися, закінчивши школу з медаллю він подав документи до університетів, досить швидко прийшла відповідь і його прийняли майже у всіх навчальних закладах.
Так вони з мамою переїхали до великого міста, Павло відразу почав підробляти і допомагати однокурсникам з курсовими а мама пішла покоївкою працювати до готелю.
Не знає сам хлопець чи вона була його першим коханням чи руйнівницею його долі.
Навчаючись на другому курсі він познайомився з Аліною точніше їх звели однокурсники. Міська дівчина з інтелігентної родини все така цікава і химерна відразу ж запаморочила Павлові голову.
Друзі заздрили, що йому вдалося завоювати таку неприступну красуню. Час летів і їхні стосунки із нею розвивалися в один день. Вона запропонувала почати жити разом, до такого хлопець був не готовий але вона була непохитна і Павлу довелося погодитись.
У неї вони жити не могли її батьки не схвалювали їхній союз і залишалася лише їхня з мамою орендована квартира. Вона не
була знайома з хлопцевою матір’ю та Павло й не поспішав їх знайомити.
Йому було соромно представити свою маму нареченій, він уже був знайомий з її батьками і мама нареченої була значно
гарніша та успішніша.
Це було неправильно, але Павло нічого не міг із собою зробити, необхідно було поговорити із мамою. Він прекрасно розумів що збирався сказати, розумів що мав намір маму відвезти жити у село до родичів.
Після навчання Павло прийшов все ж до матері і затіяв розмову, і після перейшов до головної теми.
Він розповів мамі, що зустрів дівчину і вони з нею збираються жити разом у їхній квартирі. І знайомити він її також поки не збирається.
Жінка все зрозуміла. Вона сказала синові, що повернеться в рідні краї і поживе у їхньої сусідки Зіни. Павло прекрасно усвідомлював що тітка Зіна не любить людей і навряд чи погодиться жити з його матір’ю, але він просто хотів якомога швидше позбутися від неї.
Любов засліпила йому очі. На ранок мама його не розбудила, Павло зрозумів що вона пішла і більше не повернеться. Не було її речей в шафі, ліжко було акуратно прибране а на столі вона залишила записку:
” Синочку не переживай за мене у мене все буде добре, я й не помітила як ти подорослішав змужнів, знаю ти соромишся
мене, я тебе розумію. Скажи своїй дівчині що у тебе немає матері тоді не доведеться знайомити.
Дорогий мій я бажаю тобі щастя і любові, удачі тобі синку і ніколи не повторюй моєї долі. Якщо тобі коли-небудь знадобиться допомога або щось трапиться зв’яжися із тіткою Зіною, я буду там.”
Павло знав що вона залишилася на вулиці без житла без грошей і зовсім не дужа. Але зробленого не повернеш і його Аліна
була готова переїхати до нього. Так вони з Аліною і зажили разом зовсім скоро вони з нею одружилися. Спочатку Павло хотів запросити маму на весілля, але передумав, адже вона сама запропонувала заявити що у нього немає матері.
Він так і вчинив після того випадку він навіть не намагався її шукати постійно виникали різні справи і йому було просто не до неї. Після появи дочки, Павло зрозумів як це бути батьком, він розповів все дружині про свою матір і про те як повівся з нею.
” І що ти тепер хочеш її відшукати” – запитала Аліна. Та ні я просто хотів дізнатися чи все у неї добре, і все.”
” А може ти ще свою маму додому приведеш, звідки мені знати де вона шастає скільки років і які недуги принесе до нас додому, подумай про свою дитину їй небезпечно перебувати із незнайомими людьми”.
Через кілька тижнів пошуків не вдалося її знайти виявилося, що тітка Зіна відійшла в інший світ відразу після нашого переїзду і мама не могла до неї поїхати.
Павло розпитував усіх сусідів з рідних країв але ніхто її не бачив. Тоді чоловік почав дзвонити по всіх відомих мені в місці установах поки не знайшов її в будинку для перестарілих.
Вона його не впізнала, недуга без належного догляду прогресувала вона привіталася й відвернулася до вікна. Сусідка по кімнаті сказала що мама там завжди стоїть з тих пір як її сюди привезли. Сина чекає, ще поки не забувала, все розповідала який він у неї хороший, визирала сина, вірила що знайде і прийде а тепер і не пам’ятає чого там стоїть.
“Знаєш чому мовчить?” -мовила жінка до Павла.
-Всі ми тут чекаємо, хто своєї останньої години, хто совісті, яка нарешті прокинеться у дітей.
Валентина Довга
