«А розтовстіти чоловік мені не дає,” – похвалилася якось Лєнка подругам. «Я вечерю приготую, а Льоня мене бочком відштовхне від плити, мовляв, давай я сам покладу. Дістає мені маленьке блюдце і в нього їжу мені накладає»

Олена вважала, що з Льончиком їй пощастило. Вона завжди була не дуже вольова. То шоколадку ввечері під журнал цілком згризе і не помітить. На вулиці морозиво з’їсть, зап’є солодкою газованою водою. А у важкі хвилини Лєна припадала до стратегічного запасу чіпсів. Пересипала великий пакет в миску і непомітно згризали під серіал. До останньої крихти.

Вага Олени коливалася в межах доброго десятка кілограмів. У неї був «худий» одяг для хороших часів, коли вдавалося залишатися стрункою, і «жирні» комплекти для непростих часів, коли насилу втискувалася в велюровий спортивний костюм.

Загалом, з харчуванням у Олени були негаразди. Як і зі ставленням до себе.

Льоня їй допомагав.

– Лєн, ну куди тобі другий гарячий бутерброд? З’їж один. Другий мені давай, допоможу вже, так і бути.

У магазині теж підтримував як міг:

– Ну Лєн, куди тобі ці джинси? Знову розтовстієш, будеш ридати над ними. Так жодного разу і не одягнеш. Во, давай мені краще сорочку оту купимо!

Загалом, Льоня був хороший мужик. Надійна опора в будь-якій дієтичній ситуації. Так розповідала Олена своїм подругам, сьорбаючи мінералку з лимоном. Вона знову була в стадії схуднення. Після шести – ні крихти.

– Лєн, а коли він тобі в блюдце їжу накладає, собі теж так кладе?

– Нє, він же чоловік, він поїсти смачно любить. У нього і тарілка спеціальна – салатник глибокий. Він туди собі м’яска накидає, пюрешечку, помідорів маринованих, і їсть. Потім шоколадку до чаю. Печиво, знову ж. Зі склянкою молока на ніч. Щоб спалося краще!

І що б Олена робила без Льоні, надійного контролера її порцій?

Не інакше, одужала б від ненависті до себе і почала спокійно жити, не озираючись на ваги. Хоча Льоня вважав інакше:

– Ну куди вона без мене, тьотьоха така? У двері ж не пролізе!