– А знаєте, чому я виглядаю як безхатько? – Катя оглянула очима відвідувачів кафе, що зацікавлено дивилися на виставу, що розгортається. – Бо він свою зарплату на себе коханого витрачає! А я свої гроші, які, між іншим, заробляю на двох роботах, витрачаю, щоб сплатити за комуналку, кредит і купити цьому продуманому «красеню» поїсти! Так мало того, він ще й свою пенсіонерку-матір об’їдає

– Це що таке взагалі, – Микола невдоволено дивився на тарілку з «порожніми» макаронами.

– Вечеря, – спокійно відповіла Катя, його дружина.

– Це ти називаєш вечерею? Я взагалі мужик! Мені м’ясо потрібне!

– На м’ясо грошей немає, – покірливо пояснює Катя, але її тон не тільки не заспокоює чоловіка, а й доводить його на сказ.

– А куди ти їхні справи? Знову все на нігті та ганчірки витратила? Я ж тобі нещодавно зарплату віддав!

Катя подивилася на свої нігті, що давно не бачили лаку, і, зітхнувши, так само спокійно промовила:

– По-перше, зарплату ти мені віддав три тижні тому, і вона вся пішла на продукти. Зі своєї зарплати я заплатила комунальні платежі та кредит. Жодних ганчірок я собі не купувала!

– Так Так! Не купувала! То я тобі й повірив!

Катя мовчки взялася за їжу. Як їй уже набридли ці вічні скандали та невдоволення чоловіка! Це вічне безгрошів’я і небажання чоловіка знайти найбільш оплачувану роботу.

– Щоб більше заробляти, потрібно більше працювати! — репетував він. — Я що кінь пахати з ранку до ночі? Ти краще на свої салони менше витрачай!

– Ну я ж якось працюю на двох роботах, хоч теж не кінь! — тихо відповіла Катя.

– Та що там у тебе за робота? Сидіть днями ляси точити з такими ж курками, як ти! Ось і вся робота! На такій роботі можна і в три зміни пахати!

– Ну так знайди собі таку саму! Щоб сидіти, нічого не робити та гроші отримувати!

Катя мала невеликі накопичення. Але вона відкладала їх на нове пальто. І не тому, що їй хотілося обновки, а тому, що в старому вже соромно було з’являтися на роботі. Катя як могла прикривала потертості тканини, перешивала гудзики, пришивала якісь аплікації, але все одно було видно, що йому час на звалище.

Але все одно наступного дня Катя зайшла в магазин і купила курку. Гроші були взяті із відкладених. «Нічого! — втішала себе жінка. — Цього місяця обіцяли премію. Ось з неї я і додам!»

Курка чоловіка не вразила. Він гидливо подивився на те, що приготувала з неї дружина і мовчки вийшов з-за столу, даючи зрозуміти, що не збирається їсти цю жалюгідну подобу їжі. Насправді ж, Микола після роботи заїхав до матері і поїв у неї, виправдовуючись тим, що дружина всі гроші спустила на манікюр і вдома нема чого їсти.

Мати докірливо хитала головою, шкодуючи, що синові дісталася така марнотрата і підливала йому наваристого борщу, якого зварила цілу каструлю, сподіваючись, що їй вистачить на тиждень. Бабуся теж, як могла економила. Ліки так виросли в ціні, що доводилося обирати — їсти чи лікуватися.

У день зарплати Микола віддав дружині лише половину.

– Мені куртка потрібна нова на зиму! – пояснив він. — У цій я вже два роки відходив! Досить!

– А те, що я в одному пальті вже п’ять років ходжу, нормально? – обурилася Катя.

– Так ти вибирай: чи салони з нігтями чи пальто нове! – кинув чоловік.

– Так? А кредит? А комуналка? Це, на твою думку, хто оплачує?

– Та чи багато там цієї комуналки?

– А Ти візьми і подивися!

– Ось ще! Що я баба платіжки дивитися?

Катя заплакала. Прощавай нове пальто! Але чоловік навіть не глянув на її сльози, а мовчки пішов у кімнату.

– Досить істерити! Іди краще вечерю мені розігрій! – крикнув він звідти.

Наступного дня на роботі у Каті все валилося з рук. Після обіду її викликав начальник, Іван Трохимович.

– Катерино! Я щось не зрозумію: ви сьогодні якась не зібрана! У вас якісь проблеми?

– Ні, – тихо промовила жінка, але сльози зрадницьки бризнули з очей.

– Так. Давайте заспокоїмося! — Іван Трохимович налив із графина, що стояв на столі, склянку води і подав її Каті. Дочекався, коли вона зробить кілька ковтків і наказав: — Розповідайте!

І жінка виклала все як на духу. Сил носити це більше не було. Намагатися показувати оточуючим, що в неї все гаразд, теж.

– Діти є? – поцікавився начальник, вислухавши її розповідь.

– Ні. Не наважуюсь!

– Це правильно! З таким чоловіком боязко мати нащадків! Але це добре! – Іван Трохимович погладив по руці Катерину, що злякано вп’ялася на нього. – Я до того, що можу тобі допомогти. А от із дітьми було б важче. Адже ти знаєш, від нашої фабрики гуртожиток є. Так би мовити, пережиток минулого. Звичайно, умови не розкішні, але цілком придатні для житла. У нас одна робітниця вийшла заміж і з’їхала до чоловіка. Її місце звільнилося. Я випишу тобі направлення. Але дивися, довго не затягуй із роздумами! Я ще маю потребуючих.

– Дякую, Іване Трохимич! Але не варто. – Катя витерла сльози.

– Та ти не відмовляйся відразу, подумай. З тиждень, — начальник уважно подивився на жінку. — А тепер іди працюй!

Микола не розмовляв із дружиною і навіть не вечеряв, занадившись ходити після роботи до матері. Катя намагалася з ним помиритися і навіть купила на останні гроші відбивних, що залишилися з відкладених грошей. Але Микола демонстративно пройшов повз кухню. Зате вночі, поки дружина спала, пробрався і переполовинив деко з м’ясом.

Катя, звичайно ж, помітила зникнення, але нічого не сказала, сподіваючись, що після цього чоловік піде на примирення.

Перед самою перервою на обід у приміщення, де працювала Катя з іншими жінками, вбіг Іван Трохимович.

– Дівчата! Виручайте! Потрібно терміново відвезти зразки нашої продукції потенційним клієнтам!

Жінки переглянулись. Відводячи погляди, почали відмовлятися і вигадувати неіснуючі справи. Катя вирішила врятувати начальника.

– Іване Трохимичу, давайте я відвезу! – Вона підвелася зі свого робочого місця.

Зразки клієнтам сподобалися. Вони із захопленням їх розглядали та обіцяли зробити велике замовлення. Але найбільше Катерину розхвилював один із клієнтів, який робив компліменти не лише продукції, а в основному Катерині. Він навіть провів її до виходу з будівлі.

– Катерино, ми зможемо ще якось побачитися? — спитав він і швидко додав: — У справі, звичайно ж!

– Приїжджайте до нас на фабрику, – посміхнулася Катерина. Настрій у неї піднявся і вона неквапом попрямувала до автобусної зупинки. Зненацька вона побачила Миколу. Він входив до якогось закладу з ще одним чоловіком. Катя обережно підійшла і глянула на вивіску. То було кафе. Через скло у величезному вікні вона побачила, як її чоловік з апетитом поїдає принесені йому страви.

Жінка вирішила з’ясувати, звідки у чоловіка гроші на обіди у кафе. Вона увійшла до закладу та попрямувала до столика, де сидів її чоловік. Щоб не скандалити марно, жінка вирішила спочатку підслухати, про що вони говорять. Може цей чоловік пригощає її чоловіка на подяку за щось. Столики були відокремлені невеликими перегородками, і Катя примостилася за одну з них.

– Реберця сьогодні чудові! – промовив незнайомець.

– Так! – відповів Микола. – А ось салат підкачав. Заправки обмаль і солі!

– На мене саме то!

– Ну не знаю…

– Ти вже просто перебираєш! – засміявся чоловік. — Забув, чим дружина на вечерю годує?

– А я тепер не вечеряю вдома! — хвалько заявив Микола.

– Що в ресторан ходиш?

– Ні. До матері. Вона знає, чим мужика годувати треба! Та й не потягну я двічі на день ресторанами ходити!

– А Катерина твоя не цікавиться, чому ти їй так мало грошей приносиш?

– Так вона думає, що в мене зарплатня як два роки тому! Їй зовсім ні до чого знати, скільки я заробляю! Скоро взагалі грошей давати їй не буду! Обійдеться! Досить того, що живе у моїй квартирі!

– А якщо піде?

– Та кому вона потрібна? Ні шкіри ні пики!

Слухаючи це, Катерині хотілося схопитися зі свого місця і вчепитися чоловікові в обличчя. Через цю людину вона відмовляє собі у всьому, а він ще так сміє про неї говорити! Катя витерла сльози, що побігли, і вийшла зі свого укриття.

– А ось тут ти помиляєшся, Колю! Я піду від тебе і на розлучення подам!

– Та гаразд тобі істерики закочувати! Краще не ганьбись і йди звідси! — Микола швидко прийшов до тями від появи дружини. – От бачиш? – звернувся він до співрозмовника. – А що я казав? Мало того, що виглядає як безхатько і готувати не вміє, то ще й істеричка! — це Микола вже Каті вигукнув.

– А знаєте, чому я виглядаю як безхатько? – Катя оглянула очима відвідувачів кафе, що зацікавлено дивилися на виставу, що розгортається. – Бо він свою зарплату на себе коханого витрачає! А я свої гроші, які, між іншим, заробляю на двох роботах, витрачаю, щоб сплатити за комуналку, кредит і купити цьому продуманому «красеню» поїсти! Так мало того, він ще й свою пенсіонерку-матір об’їдає і не замислюється, що в неї пенсія мізерна і якщо вона годуватиме свого синочка, то сама житиме впроголодь! Я йду від тебе!

Катерина розвернулася і під німе мовчання, що повисло в кафе, попрямувала до виходу.

– А й справді, Колю, – чоловік, що сидів навпроти Миколи глянув на нього, – по твоїй дружині не скажеш, що вона всі гроші на себе витрачає. Та й об’їдати стареньку матір не діло! Ти ж не оплачуєш їй свої вечері? Навряд чи! Ти всі гроші по кав’ярнях та на шмотки спускаєш. Ще й дружину обманюєш!

– Та кого ти слухаєш? — почав виправдовуватись Микола. – Цю.

– Я не слухаю. Я бачу, що все, що вона сказала, правда! Вибач, але мені сидіти з тобою за одним столом гидко!

Чоловік кинув на стіл кілька купюр та вийшов.

“Ну ти в мене отримаєш!” — зеленіючи від злості, думав Микола. Він ледве дочекався кінця робочого дня, щоб бігти додому.

– Катько! — зарепетував він з порога, але ніхто на його крик не вийшов. Микола, не роздягаючись, пройшов у вітальню, потім у спальню. Катерини ніде не було. Передчуваючи недобре, відчинив шафу. Речей дружини також не було. Він помчав на кухню. Нікого. Тільки ключі від квартири на обідньому столі.

“Ну добре! Подивимося! Скільки ти протримаєшся! Приповзеш, як мила!»

Катя крутилася перед дзеркалом, милуючись обновками. З того часу, як вона пішла від чоловіка, у неї раптом з’явилися вільні гроші, які вона відкладала. І ось сьогодні, в черговий раз складаючи в коробочку частину зарплати, вона виявила, що там зібралася непогана пачка купюр. Катя перерахувала гроші і здивована вмостилася на ліжко.

Нове пальто стало дійсністю. А нові чоботи – приємним бонусом.

– Що? Здивована? — засміялася її сусідка по кімнаті Світлана. – Думаєш, Дід Мороз поклав?

– Ой, навіть не знаю, що й думати! – прошепотіла Катерина.

– Так, а що тут думати? За гуртожиток ми платимо не так уже й багато. Кредитів ти не сплачуєш. Крім себе годувати тобі нема кого, а сама ти їси як пташка. Ось і назбиралося! Тобі б і однієї зарплати вистачило, щоб утримувати себе, а ти он ще й на другу роботу бігаєш! Так що дивуватися нема чому!

Разом зі Світланою Катя сходила до торгового центру та обрала собі пальта та чоботи. А потім вони пішли до кафе, відзначати покупки морозивом.

– Роман приїде сьогодні? — хитро примружилась Світлана, поїдаючи третю порцію морозива.

Роман був тим самим клієнтом, одному з яких Катя збирала зразки. Він став залицятися до Каті майже відразу ж, як вона переїхала до гуртожитку. Спочатку вона не приймала його залицяння, але потім, під натиском Світлани, погодилася. “Дай йому довести, що не всі чоловіки такі, як твій Микола!” – Переконувала подруга Катю. І ось сьогодні у них мало відбутися третє побачення.

Зазвичай вони гуляли десь у парку, оскільки Катя соромилася свого одягу. Але сьогодні вона готова була прийняти його запрошення сходити до кафе.

Микола похмуро колупався в тарілці з макаронами, що злиплися. У кишенях у нього не було жодного гроша. У перший місяць після того, як Катя пішла, він продовжував так само жити, як і раніше і навіть радів, що ось тепер йому не потрібно віддавати щось дружині. Але вже за місяць йому зателефонували.

– У вас прострочено платіж за кредитом! Ми нарахували пені та чекаємо від вас оплати найближчим часом!

Микола обурився: як це? Катька, що не платить за кредит? Він зателефонував дружині, щоб сварити її.

– Кредит оформлений на тебе. І річ, куплена в цей кредит, залишилася в тебе. То чому ж я маю за неї платити? – Спокійно відповіла Катя і відключилася.

Через деякий час до заборгованості за кредитом додалася заборгованість із комунальних послуг. Микола ніколи не замислювався, хто оплачує рахунки. А вони виявилися зовсім не маленькими, враховуючи, що він постійно забував вимикати світло та воду.

Нічого робити. Отримавши зарплату, Микола розплатився із боргами та залишився практично без грошей. Він подався до матері, але тієї не було вдома — поклали до лікарні. Через те, що вона витрачала майже всю пенсію на продукти, щоб годувати сина, бабуся не могла дозволити купити собі необхідні ліки і в неї пішли ускладнення, від яких вона потрапила до лікарні.

Вечері у мами теж більше не рятували Миколу. Купивши на останні гроші найдешевших макаронів, Микола намагався дотягнути до зарплати, проклинаючи на чому світ Катерину.

Після тижня подібної дієти Микола вже дивитися не міг на ці макарони. Щоб хоч якось заглушити голод, він пішов прогулятись. Був вихідний. Містяни гуляли вулицями, заходили до кафе та ресторанів. У вікні одного з ресторанів Микола побачив свою колишню дружину. Вона добре вбралася і помолодшала, вона сміялася з того, що їй розповідав чоловік, який сидів навпроти неї.

Різко розвернувшись, Микола буквально побіг назад додому. До своїх холодних макаронів.