Підбори Аліни карбували по плитці під’їзду переможний ритм. Вона міцніше стиснула ручку валізи, відчуваючи всередині приємний тягар своїх речей — відтепер вони лежатимуть у шафі Сергія.
Два дні тому він написав: «Я більше так не можу, Марина знає все. Це кінець». Аліна витлумачила це однозначно: шлях вільний, суперниця капітулювала.
Вона навіть не стукала — мала дублікат ключів, який Сергій необачно дав їй «на всякий випадок». Двері відчинилися з легким шурхотом. У вітальні пахло дорогою кавою та… новими шкіряними сидіннями?
— Сержику, любий, я вдома! — прощебетала Аліна, закочуючи валізу в центр кімнати.
З кухні вийшов не Сергій. Перед нею постала Марина — ідеально зачесана, у шовковому халаті, з келихом соку в руці. Вона виглядала не як покинута жінка, а як королева на прийомі.
— О, а ось і доставка «самоілюзій» прибула, — спокійно мовила Марина, оглядаючи валізу. — Тільки адресою помилилася, люба.
— Що ти тут робиш? — Аліна відчула, як впевненість починає кришитися. — Сергій сказав, що все скінчено. Де він?
— Він у вікно дивиться. На свій новий «Мерседес», який я щойно пригнала йому з салону. Подарунок на нашу десяту річницю. Сергію, йди-но сюди, твій минулий тиждень завітав у гості!
Сергій вийшов із кабінету. Вигляд у нього був жалюгідний: він переминався з ноги на ногу, уникаючи погляду обох жінок.
— Аліно… навіщо ти прийшла? Я ж просив дати мені час.
— Час? — Аліна спалахнула. — Ти сказав, що вона знає! Ти сказав, що це кінець! Я зібрала речі, я звільнилася з роботи, щоб ми могли поїхати у відпустку!
— Це справді кінець, — втрутилася Марина, підходячи ближче до Аліни. — Кінець вашого короткометражного фільму. Розумієш, Аліно, чоловіки на кшталт Сергія іноді люблять «тест-драйв» на стороні, але купувати вживане авто без гарантії вони бояться. Особливо, коли вдома стоїть ексклюзивна модель, яка тримає в руках весь сімейний бізнес.
— Ти його просто купила! — вигукнула Аліна, звертаючись до Сергія. — Ти ж казав, що вона тебе не розуміє, що вона холодна як лід! Ти ж обіцяв мені ранки в Парижі!
— Ранки в Парижі — це дорого, — відрізала Марина. — А в Сергія, як з’ясувалося сьогодні вранці, заблоковані всі рахунки. Моїм розпорядженням. Тож, Сергійку, вибирай: Париж з валізою Аліни та пішими прогулянками, або вечеря вдома і ключі від нового авто на столі.
Сергій нарешті підвів очі. У них не було ні кохання, ні каяття — лише сухий розрахунок.
— Аліно, вибач. Я погарячкував. Нам справді не варто було так далеко заходити. Забери, будь ласка, речі.
— Ти боягуз! — закричала Аліна, штовхнувши валізу в бік Сергія. — Ти жалюгідний додаток до її банківської картки!
— А він і не торкається, — з усмішкою зауважила Марина. — Він відпрацьовує. Знаєш, скільки коштує таке прощення? Десять років покори. І він щойно підписав цей контракт. До речі, сукня на тобі гарна. Моя зміна в гардеробі теж відбудеться сьогодні, тож не забудь її повернути в магазин, якщо взяла в кредит.
— Я ненавиджу вас обох! — Аліна схопила ручку валізи, але від обурення вона заклинила. — Ти думаєш, ти перемогла? Ти тримаєш біля себе ляльку!
— Краще тримати керовану ляльку в «Мерседесі», ніж бути викинутою іграшкою на тротуарі, — спокійно відповіла Марина. — Двері там само, де й були. І ключі залиш на тумбочці. Ті, що ти потайки зробила.
Аліна з силою жбурнула ключі на підлогу. Метал гучно задзвенів, розбиваючи тишу квартири.
— Ти ще пошкодуєш, Сергію! Ти задихнешся в цій золотій клітці!
— Можливо, — тихо відповів він. — Але в цій клітці є кондиціонер і шкіряний салон. Прощавай.
Коли двері за Аліною зачинилися, Марина повернулася до чоловіка.
— А тепер, любий, бери ганчірку. Твоя колишня натоптала в коридорі. А потім підемо переоформлювати машину… на моє ім’я. Ти будеш лише водієм.
Це рішення Марини виявилося для Сергія не просто «холодним душем», а справжньою крижаною камерою. Аліна пішла, але присмак поразки та аромат її парфумів усе ще висів у повітрі, змішуючись із запахом нової шкіри «Мерседеса», що вабив з вікна.
Сергій стояв біля кухонного острова, старанно нарізаючи авокадо. Марина сиділа навпроти з планшетом, перевіряючи звіти.
— Сергію, ти надто грубо ріжеш. Я люблю тонкі скибочки, — не піднімаючи очей, зауважила вона. — І не забудь, о чотирнадцятій у мене манікюр. Машина має бути прогріта, а ти — у чистій сорочці. Без плям від авокадо.
— Марино, я ж не твій особистий водій, — тихо промовив він.
— Ти помиляєшся, любий. Ти саме він. Ти вичерпав свій ліміт на роль «партнера» того вечора, коли я знайшла у твоєму телефоні бронювання готелю на ім’я Аліни. Тепер ти — функція. Дорога, красива, але функція.
Тим часом Аліна не збиралася здаватися. Вона сиділа в орендованій однокімнатній квартирі, розглядаючи фото Марини в соцмережах. «Водій? Ну-ну, побачимо, як довго ти втримаєш його на ланцюгу», — прошепотіла вона.
Аліна знала слабке місце Марини — її репутацію в бізнес-клубі. Вона дістала телефон і набрала номер колишнього партнера Сергія по бізнесу, якого Марина свого часу технічно «витиснула» з ринку.
— Алло, Ігорю? Пам’ятаєш, ти питав, як підібратися до активів Марини? У мене є дещо цікавіше за цифри. У мене є доступ до її домашнього сервера… і до совісті її чоловіка.
Через три дні Сергій чекав Марину біля салону краси. Він палив, спершись на блискучий капот «Мерседеса», коли поруч зупинилося старе таксі. З нього вийшла Аліна. Вона виглядала втомленою, але рішучою.
— Знову ти? — Сергій випрямився, озираючись на двері салону. — Аліно, йди геть, вона зараз вийде!
— Ти боїшся її більше, ніж Бога, Сергію, — гірко всміхнулася вона. — Я прийшла не просити тебе повернутися. Я прийшла дати тобі вихід. Ось флешка. Тут копії документів, які Марина приховує від податкової. Ті самі, що стосуються її «чесного» переоформлення твого бізнесу на себе.
— Звідки це в тебе? — його руки затремтіли.
— Ти сам залишив мені доступ до своєї пошти пів року тому. Ти ж ніколи не змінював паролі, пам’ятаєш? «Alina1234». Це твій квиток на волю. Передай це Ігорю, і він розвалить її імперію за тиждень. Ти отримаєш свою частку і станеш вільним.
У цей момент двері салону відчинилися. Марина вийшла на ганок, поправляючи сонцезахисні окуляри. Вона завмерла, побачивши Аліну біля машини.
— Сергію! — її голос пролунав як постріл. — Що тут відбувається? Я ж сказала: жодних контактів з цією особою!
Аліна швидко вклала флешку в кишеню піджака Сергія і прошепотіла:
— Вибирай зараз: або ти все життя будеш подавати їй пальто, або сьогодні ввечері ми покінчимо з цим.
Марина підійшла впритул, її обличчя було блідим від гніву.
— Аліно, ти не зрозуміла минулого разу? Тобі викликати поліцію? А ти, Сергію… чому ти мовчиш? Що вона тобі дала?
Сергій дивився то на дружину, яка тримала в руках його фінансове майбутнє, то на Аліну, яка пропонувала йому сумнівну, але таку солодку свободу через зраду.
— Вона дала мені вибір, Марино, — нарешті вимовив він, намацуючи холодний пластик флешки в кишені. — Той самий, якого ти мене позбавила разом із ключами від цієї машини.
— Вибір? — Марина засміялася, але в її очах промайнула тривога. — Твій єдиний вибір — це марка бензину, яким ти заправляєш мою машину. Сідай за кермо. Зараз же.
Сергій подивився на Аліну, потім на дружину. Він зробив крок до водійських дверей, але раптом зупинився.
Сергій завмер, тримаючи руку на ручці дверей «Мерседеса». Метал був холодним, як і погляд Марини, що пропалював у ньому дірку.
Аліна стояла за два кроки, затамувавши подих. Вона бачила, як на його шиї пульсує жилка — ознака того, що внутрішній «водій» бореться з колишнім «господарем життя».
— Сергію, я не буду повторювати двічі, — голос Марини став тихим, що було набагато небезпечніше за крик. — Сідай. У машину. Зараз. Або завтра ти прокинешся в орендованій кімнаті на околиці з боргами, які ти не виплатиш і за сто років.
Сергій повільно витягнув руку з кишені. У його пальцях зблиснула та сама флешка.
— Знаєш, Марино… — він підняв накопичувач на рівень очей. — Ти завжди казала, що я — невдаха, який не вміє рахувати ризики. Але ти забула одну річ. Навіть у самого забитого звіра є інстинкт самозбереження.
— Що це? — Марина зробила крок вперед, намагаючись вихопити флешку, але Сергій спритно відвів руку.
— Це твоя свобода, люба. Твої офшори, твої «схеми» з ПДВ і той маленький фокус із банкрутством заводу Аліна виявилася куди уважнішою за твоїх аудиторів.
Обличчя Марини миттєво зблідло. Вона перевела погляд на Аліну, яка тепер посміхалася з неприхованою зловтіхою.
— Ти… ти не наважишся, — просичала Марина. — Ти ж теж там підписаний! Ти підеш на дно разом зі мною!
— О ні, — втрутилася Аліна, підходячи ближче. — Сергій підписував лише те, що ти йому підсовувала під час ваших «романтичних» вечерь. Він — жертва твоїх маніпуляцій. А ось ти — мозок операції. Ігор уже чекає мого дзвінка. Один гудок — і документи лежать на столі в потрібних людей.
Сергій раптом розмахнувся і з усієї сили жбурнув ключі від новенького «Мерседеса» в бік Марини. Вони впали на асфальт з неприємним металевим брязкотом.
— Залиш собі це корито, Марино. І водія собі знайди іншого. Бажано такого, хто не вміє читати.
Він підійшов до Аліни й владно взяв її під лікоть.
— Ходімо. Нам треба багато про що домовитися з Ігорем.
— Ти з глузду з’їхав! — закричала Марина їм у спини. — Ти ніхто без моїх грошей! Ти повернешся приповзеш на колінах через тиждень, коли зрозумієш, що ця дівчинка просто використала тебе, щоб помститися мені!
Сергій зупинився, але не повернувся.
— Можливо, — кинув він через плече. — Але краще я буду використаний нею на волі, ніж тобою — у твоїй золотій клітці. До зустрічі в суді, дорога дружино. Розлучення буде довгим і дуже… дуже дорогим для тебе.
Марина залишилася стояти посеред парковки. Її ідеальний манікюр, її шовкова сукня і цей клятий «Мерседес» за чверть мільйона доларів раптом здалися їй декораціями в театрі, який щойно згорів. Вона подивилася на ключі, що лежали в пилу біля її ніг.
Аліна та Сергій сіли в старе таксі. Як тільки машина рушила, Сергій витягнув флешку і задумливо покрутив її в руках.
— То що, Аліно, — сказав він, дивлячись їй в очі. — Ти справді готова йти до кінця? Бо якщо ми це зробимо — шляху назад не буде. Ми або станемо королями, або…
— Або навчимося жити заново, — перебила вона його, міцно стиснувши його долоню. — Але цього разу — за нашими правилами.
Таксі зникло в потоці машин, залишивши Марину наодинці з її розкішшю, яка більше нікого не могла купити.
Валентина Довга
