У свої 43 роки Анастасія Петрівна вважала, що чоловік навряд чи вже зможе її чимось здивувати. Молодість жінки якраз припала на лихі 90-і, відомі своєю розгульною свободою.
Потім Анастасія встигла побувати у шлюбі, в Єгипті і на сайті знайомств. Тому обґрунтовано вважала себе досвідченою і проникливою жінкою. Однак, практика показала, що вона помилялася.
Зустрівши на просторах інтернету Юру, 47 років, двоє дітей-підлітків, які проживають з їх матір’ю, колишньою дружиною Юри, окремо, середній стабільний дохід, Анастасія відкрила нові, досі невідомі їй межі стосунків. Полягали вони в наступному.
В один з тих ніжних моментів, коли Анастасія та Юрій ніжилися в орендованому погодинно гніздечку, від чоловіка раптом надійшла пропозиція переїхати до нього. А потім і узаконити стосунки. Але з умовою.
Анастасія, звичайно, була дещо розчарована відсутністю будь-яких традиційних дрібниць, які зазвичай супроводжують пропозицію руки і серця.
Але ще більше її напружила розмова про якісь умови. Насторожившись, Анастасія почала акуратно з’ясовувати подробиці.
Виявилося, умова чоловіка полягала в наступному. Протягом семи років Анастасія Петрівна повинна буде знаходитися в статусі співмешканки, доводячи свою придатність для спільного життя.
Виконувати жіночі обов’язки, прати, прибирати, готувати. Ну і вночі не розслаблятися, що вже тут. І якщо чоловіка все влаштує, якщо пара протягом цього часу буде життєздатною, тоді він урочисто поведе її в РАЦС за всіма правилами.
З білою сукнею, весільними фото, квітами і обручками.
– А тебе не хвилює, що мені тоді буде вже 50?! – дивувалася повороту подій Анастасія.
Але ще більше її мучила думка про те, що хороша не вона сама по собі, а якісь її функції, які можуть зробити життя чоловіка легше і краще.
І ще – що штампа в паспорті, про який вона, до речі, і не просила, доведеться усіма силами заслуговувати, день за днем витанцьовуючи перед чоловіком з бубном. Це її зовсім не влаштовувало.
Чесно кажучи, я навіть не знаю, звідки такі ситуації беруться. Насилу можу уявити собі роботодавця, який запропонував би випробувальний термін протягом семи років.
А після його закінчення пообіцяв би нагородити працівника грамотою. А тут людині не соромно. Чудеса, та й годі.
