Автор: z Iryna

Каріна стала строчити наклепи й звинувачувати викладачку в упередженому ставленні У неї навіть довідки були і зібрані підписи одногрупників. Олену Сергіївну викликали в деканат. «Можна, Анатолію Івановичу?» Олена

— Катюшо, опамятайся! Твоєму обраному вісімнадцять років, тобі — двадцять шість! Чудова пара! Залюбуєшся. Що він тобі може запропонувати? Нескінченні проблеми, ось що. Тебе ж колеги засміють. Прийшла

– Як ти можеш? Вона мені свекруха, не рідна людина, але для тебе рідна бабуся. – Бабуся? – Маша прищурила очі, як робила завжди, коли починала сердитися. –

Людині складно зізнатися навіть собі, не кажучи вже про інших, що вона нещасна. Не пощастило з роботою, у сім’ї немає гармонії, діти не радують, а навпаки – засмучують.

Син втік від вагітної дружини. Мамо, вона просто нестерпна. Ну, чесне слово, я так більше не можу. Антонина Миколаївна завмерла, і спиці з недов’язаною крихітною шкарпеткою кольору топленого

— Знаєш, Наталко, вірність — це не відсутність спокус. Це коли у тебе є можливість, але тобі це не потрібно. Адже в мене є ти. Ігор говорив це,

Жінка подивилася на свою сім’ю і зрозуміла, що нікому не потрібна. Дочка не дзвонить, у сина своє життя, а чоловік, як кілька років має коханку. А головне, жінка

— Нащо ви підсунули Максу цю дитину? Чого ви хочете домогтися? Я не прийму чужу, нагуляну невідомо від кого дитину. Та навіть якщо дівчинка і виявиться від Макса,

Леонід чекав на дружину з роботи. Він нервово міряв кроками маленьку кухоньку, потирав руки, переставляв цукорницю з місця на місце. Розмова назріла серйозна. Так далі тривати не може.

— Вадиме, — Олена не знала, як почати важку розмову, — я хочу забрати дітей Марини до нас. У них тепер ні мами, ні тата. Я не хочу,