Автор: z Iryna
Кожна дівчинка з дитинства мріє про білу сукню й фату. Вона накидає на голову ляльці шматочок мережива, малює принцесу в довгій білій сукні. Кажуть, дівчинка мріє про весілля
— Якщо вона потрапить у наш дім, я за себе не відповідаю! Ти взагалі головою думаєш? Ти знаєш, які у вас діти будуть? Тобі з дитиною хочеться вночі
Ліза виховувалася у суворості. І мати, і батько були скоріше байдужі до неї. Так здавалося дівчинці, коли її часто сварили за найменшу провину або непослух. — Ех, недолюблена
— «Вітаю, коханий, у нас буде син!» — Юля не зводила очей із екрана телефону свого чоловіка. Екран згас, а слова, немов вогники, продовжували пульсувати перед її поглядом.
Ірина зі Стасом познайомилися випадково на весіллі у спільних знайомих. Вони одразу сподобалися одне одному. Обом було за тридцять, за плечима — невдалий досвід стосунків, розлучення. Довгий час
Марина стояла посеред просторої вітальні й не могла повірити власним вухам. Поліна, її дочка від першого шлюбу, так упевнено й по-діловому міркувала про продаж бабусиної квартири, ніби йшлося
Алло, Юля? — почула вона незнайомий чоловічий голос. — Так. — Ви мене не знаєте. Я — сусід Петра… — Чий сусід? — не зрозуміла Юля. — Говоріть
Анна мимохіть кинула погляд на вікна п’ятого поверху, проходячи повз будинок колишньої свекрухи, й ніяково насупила брови: у такий ранній час у Ірини Анатоліївни горіло світло. Аня глянула
Жити б та жити, та сина ростити, ще ж скільки років попереду. А поруч — чоловік коханий, Томка сама вибрала: з усіх хлопців тільки Мишко до серця припав.
Гуркіт із кімнати змусив Тетяну Андріївну кинутися туди. Серце стислося від тривоги — чи не сталося чогось із Валерієм Івановичем? Адже він накульгує, і будь-які різкі рухи можуть