Автор: z Iryna

— Я – ідеальний механізм. Я ніколи не запізнююся, ніколи не сперечаюся і завжди знаю, як догодити кожному. Всі кажуть, що я “золота людина”, але ніхто не знає,

— Весь світ — сцена, і я на ній — примадонна без театру. Мій син думає, що він піклується про стару матір, а насправді він просто виконує роль

— Мама відійшла у вічність, залишивши мені величезну квартиру і стару скриньку. Я сподівалася знайти там прикраси чи листи про кохання. Але замість золота я знайшла детальний реєстр

— Вітю, подивися, хто до нас завітав, — Зінаїда стояла біля вікна, відсунувши фіранку. У голосі, зазвичай м’якому, з’явилася дивна нота — то чи втома, то чи передчуття.

— Я вам добро роблю, а ви договір підписати не хочете, — невдячні. Забудьте про дачу — краще чужим людям залишу. — Марин, відчини, руки в піні! Марина

— Ти проти онучки? Тоді геть із квартири, — заявила свекруха. Я ж одразу казала — ти не пара моєму синові. — Ти знову пізно, — голос Аліси

— Олю, йди сюди. Глянь, хто прийшов, — гукнув Василь із сіней, не зачиняючи за собою двері. Ольга Петрівна витерла руки об фартух і вийшла на ґанок. На

Телефон Вані на журнальному столику завібрував. «Мама» – висвітилося на екрані. – Поговори з мамою, будь ласка, – сказав Ваня, дивлячись на свою сорочку. Він щойно випадково перекинув

— Ми тобі допомогли з квартирою, а ти невдячна — сім’ї допомогти не хочеш. Кімнату в комуналці не отримаєте, хай дістанеться Ріточці.   — Вибачте, але ви нам

«Допомогти мамі», – Лєна здивувалася. «Не драматизуй, це лише путівка в санаторій», – прошипів чоловік. – Ти це серйозно зараз? – Лєна з гуркотом поставила на стіл чашку