Поки Аня була маленька за неї відповідала бабуся, коли підросла – стала сама писати листи батьку. Приїхати батько ніколи бажання не виявляв, Аня не відчувала до нього ніяких почуттів. Як можна любити або не любити людину, яку ти не пам’ятаєш? Коли Ані виповнилося років двадцять листування зійшла нанівець.
На черговий лист Ані батько не відповів, вона через півроку написала ще й отримавши у відповідь тишу більше не писала. Мабуть її батько вважав свою місію виконаною. Аня не ображалася абсолютно. Це життя і все нормально.
Вона будувала своє як могла: вчилася, працювала, вийшла заміж і вже мала дітей. З матір’ю вона теж не спілкувалася – просто не розуміла, про що їй говорити з цією жінкою. Та й її мати не прагнула до спілкування зі старшою донькою. Вони були абсолютно чужими одна одній людьми.
Життя йшло своєю чергою. Ані виповнилося 35 років, її діти були вже підлітками, вони з чоловіком відзначили її день народження досить тихо, в колі своєї родини. Увечері Аня відкрила свою сторінку в одній з соціальних мереж. І з подивом побачила там коментар до своєї старої світлини. І судячи з усього – коментатором був її батько.
Він писав щось малозрозуміле, але, мабуть, на його думку сильно розумне і правильне. Чоловік запропонував Ані не відповідати. Але Аня вирішила вчинити по-своєму і відповіла. Привіталася, назвала батька по імені-батькові, поцікавилася, чого він хоче.
Її батько відгукнувся негайно, розповів, що він хворів, що ніякої спадщини Аня від нього не отримає, і все відійде його дочкі від другого шлюбу. Аня сильно здивувалася, і довго думала з чого такі розмови про спадщину, і коли вона взагалі на щось претендувала. Але вважаючи спілкування з батьком як мінімум дивним – більше йому не відповідала і додала в чорний список.
Через кілька днів це все забулося. Але тут Аня отримує повістку в суд. Її батько подав на аліменти. У суді він говорив, що виплачував аліменти, і тепер дочка повинна йому все повернути. Суддя поцікавилася як він живе – виявилося, що живе він непогано.
Дружина, дочка, зять, онуки. Його люблять, і він ні в чому не має потреби. Житло – хороша квартира, а ще є будинок, і машина. І невеличкий бізнес зі стабільним доходом.
Суддя пояснила, що його положення не дозволяє вимагати аліменти, він не знаходиться в ситуації, коли їх призначають.
Батько дуже розлютився, коли отримав відмову в позові, і пообіцяв домогтися правди в наступній інстанції. І подав.
Аня ходила на суди регулярно, слухала про те скільки вона винна батькові, як плакала його дружина, розповідаючи, що аліменти не давали їм жити як того варте, плакала його дочка, що недоїдала, недопивала, і носила зашиті колготки.
Аня ж сиділа і згадувала, як вони з бабусею відкладали на дрова і вугілля, щоб було чим взимку топити будинок. Як збирали на зимові чоботи, і як вона не змогла піти на випускний, бо у них не було грошей, щоб здати потрібну суму. Аліменти і бабусина пенсія складали весь їх бюджет.
Вельми скромний, треба сказати. Ледве кінці з кінцями зводили. А в 18 Аня вже пішла працювати і вчитися одночасно. Їм ніхто не допомагав. Але вона не стала розповідати про це.
Черговий суд відмовив батьку Ані. І суддя сказала, що при наявності у Ані двох дітей, і того, що вона немає доходу, тому що сидить вдома з дітьми, навіть якщо аліменти і призначать – це буде гривень 500 на місяць. Не більше. Невже від цих копійок життя заграє новими фарбами?
Батько Анни сказав, що йому все одно скільки призначать. Йому важливий сам факт. Тому що він упевнений – Аня йому винна і зобов’язана допомагати.
Аня зітхнула. Вона вже готова була погодитися виплачувати сама, аби більше не бігати до суду і не слухати маячню від батька. Але, після такої відповіді, різко передумала.
Вона встала і сказала: «А мені був потрібен батько. Щоб просто було з ким поговорити, щоб було кому поскаржитися, щоб було від кого отримати підтримку. Але батька у мене не було. І ти жодного разу за все життя навіть не приїхав до мене. І я не ображалася на тебе, приймаючи життя таким, яким воно є. Я не очікувала від тебе такого. І я тобі нічого не винна».
Батько нічого відповів їй. І суд знову відмовив йому в позові.
Батько вийшов з суду мовчки. Повістки Аня більше не отримувала.
