Підліткова депресія – це не поганий настрій або поганий характер, а серйозна проблема для дитини, яка потребує пильної уваги батьків. Саме в підлітковому віці, залишившись наодинці зі своїми внутрішніми негараздами, діти зважуються на протести і навіть фатальні вчинки.
Пам’ятаю свій підлітковий вік. Вже як я похитала нерви своїм уважним, трепетно люблячим батькам. Істерики, втечі з дому, прогули уроків, куріння в кватирку, обсценна лексика, немислимий макіяж і дивна манера одягатися. Я робила все, що хотіла, бунтувала сама не знаю проти чого, і відчувала себе абсолютно нещасною.
Але я ще легко відбулася, а от моя шкільна подружка якось щільно зашторила вікна у своїй кімнаті, лягла на диван і встала з нього тільки через два місяці. Пощастило, що це були літні канікули, інакше навіть знаю … Відрахували б зі школи, або стала б другорічкою – вона, колишня майже відмінниця. Їй було 16 років. Вона не вмивалася, не зачісувалася, не виходила на вулицю, до телефону не підходила, майже не їла, не читала.
«Вона весь час лежить носом до стіни мовчки» – скаржилася її мама. Спочатку подружкині батьки не знали, на який кривій козі до неї під’їхати, потім зводили до лікаря, який довго розмовляв з нею про щось нецікаве, як вона потім розповідала: «Він виписав мені таблетки, і, нарешті, всі залишили мене в спокої”.
До осені вона була в порядку. Таких станів вона більше не переживала, у мене туга теж розвіялася, і я не згадувала той сумний час. Закінчила школу і інститут, вийшла заміж, народила дітей. Все було благополучно до того моменту, поки спочатку у старшого сина, потім у молодшого, почав ламатися голос, і вони раптом почали огризатися на безневинні зауваження або прохання. Ось тоді я згадала все.
Переживати знову той досвід, але тепер з позиції мами, мені зовсім не хотілося, і я вирішила вивчити матчастину. Почала зі статистики: Австралійські вчені провели дослідження, в якому брало участь 400 підлітків у віці від 10 до 14 років. У сорока з них була виявлена клінічна депресія, а у половини – схильність до депресії в майбутньому.
На думку англійських психологів пік депресивних розладів доводиться на час переходу від отроцтва до юності – це період від 16 до 19 років. Наші вітчизняні фахівці свідчать, що тільки один підліток з п’яти отримує допомогу. Іншим доводиться справлятися самим. І, до речі, дівчатка в три рази частіше хлопчиків страждають від депресії.
Загалом, всім батькам треба бути готовим до того, що їх дівчинки-ніжні квіточки і хулігани-хлопчаки, вступивши в вік гормoнальних бур, можуть не впоратися самі з собою. І без допомоги дорослих їм ніяк не обійтися.
Допомагати грубому, агресивному і противному підлітку складно. Так хочеться задавити його батьківським авторитетом, моралями, посиланнями на власний досвід, покарати, приструнити. Але все це не тільки не працює, але і погіршує, я в цьому переконалася сама. Я придумала для себе інший спосіб. Коли я відчувала, що назріває конфлікт, я згадувала час, коли мої хлопці були маленькими.
Буває, втомлена від метушні і денних вражень дитина не може заспокоїтися і заснути, хоча, здавалося б, – лягай і відпочивай. Але він, збуджений донезмоги, продовжує скакати і волати, а сил вже немає, ще трохи і нервова система видасть істерику. В таких ситуаціях не треба виховувати, а треба просто любити. Обійняти, заспівати пісеньку, напоїти чаєм з булочками і почитати казку.
Правда адже, кожна мама знає, як заспокоїти свого малюка. Ось і початківець підліток – він той же малюк. Він так само розгублений, його нервова система під гормoнальною бурею так само недосконала, і тому спочатку його треба любити і захищати, а потім вже бути педагогом-наставником. Зрештою, на те ми і дорослі, щоб вміти впоратися зі своїм роздратуванням і бажанням вчити.
Маючи в анамнезі досвід спілкування з подругою в депресії, два відносно мирно пережитих підлітковий вік синів і деяку кількість вивчених психологічних мінлива, я б виділила кілька моментів.
Підтримка. Дитина повинна знати, що батьки на його стороні, що беззастережно зроблять для нього все можливе. Язік за зубами. Не треба ставити підлітку багато питань, проявляти цікавість – це схоже на бажання контролювати, а воно зараз для дитини буквально червона ганчірка. Делікатність, повагу, визнання особистих кордонів. Підліток ще не дорослий, як ми розуміємо. Але він себе розуміє інакше, треба змусити себе це взяти. А не вчити жити.
Якщо дитина не замкнувся в собі, продовжує ділитися з батьками якимись думками, враженнями – не треба оцінювати їх. Правильно/неправильно, нерозумно/розумно і так далі. Якщо є хороший приклад – його можна розповісти саме в якості альтернативи, ще одного варіанту. Але без моралі і повчання.
Звичайно, в перехідному віці багато дітей досить агресивні, спілкуватися з ними непросто, у них часто бувають перепади настрою – все це ще не депресія. Але щоб дитина не захворіла нею, цілком можна вжити превентивних заходів.
Симптоми депресії у підлітка
Власне, це все ті ж характерні риси перехідного віку, але глибше, різкіше, довше: гнів, ворожість, асоціальність, неспокійність, плаксивість, істеричність, втрата інтересу до чого-б то не було, апатичність, різке зниження успішності в школі, відмова від спілкування, ізоляція від оточуючих, інтернет залежність, втечі з дому. Все це – невербальні крики про допомогу.
Але досить часто буває, коли дитина і каже жaхливі речі або навіть жартує про них. Наприклад, про сaмогубство: «я б краще пoмер», «хочу зникнути назавжди», «я не бачу виходу». Якщо таке відбувається, то візит до лікаря стає абсолютно невідкладним. Депресія – серйозна штука, не варто покладатися на «саме пройде, такий вік», уникати консультацій фахівця і побоюватися медикаментозного лікування. Поганий настрій – це просто настрій, а депресія – хвороба, яка вимагає до себе особливого ставлення.
Читайте також: Ваш підпис має своє значення і вплив на долю: зробіть його щасливим
