У маленькому містечку жили брати: Олег — старший, спокійний й розважливий, та Кирило — запальний й дотепний. Вони були нерозлучні, завжди підтримували один одного та мали багато спільних інтересів. Все змінилося, коли в їх життя увірвалася вона, Оксана — дівчина з чарівною посмішкою та розумними очима.
Олег помітив Оксану першим. Вона працювала у новій кав’ярні, куди брати часто заходили після навчання. Кожен її погляд, кожне слово зачаровували його. Здавалося, світ навколо ніби завмер, коли вона була поруч. Кирило ж, спочатку не звертав особливої уваги на нову баристу. Але, з часом, замовляючи у неї каву, він теж закохався.
Брати стали суперниками. Вони почали змагатися за її увагу та любов. Олег дарував Оксані квіти, запрошував її на побачення, а Кирило намагався розсмішити її своїми жартами та історіями. Напруга між братами зростала з кожним днем. Дійшло до того, що вони перестали спілкуватися.
Тоді вирішили запитати у дівчини, що вона скаже. Розмова була непростою. Оксана нікого не хотіла ображати, але зустрічатися з двома братами вона не могла.
Якось вона сказала Кирилу:
— Я ніколи не хотіла стати причиною ваших суперечок. Мені так шкода.
Кирило дивився на неї, намагаючись розібратися у своїх почуттях. З одного боку, він все ще любив її, але з іншого, розумів, що їхня дружба з Олегом важливіша.
— Я знаю, що ти не хотіла цього, — відповів він. — Але ситуація склалася так, як склалася.
— Я просто не можу бути причиною ваших сварок, — продовжила Оксана. – Це неправильно. Якщо я вийду за тебе заміж, то Олег не дасть нам життя, а якщо вийду за нього, то ти не відпустиш.
Розмова нічим не закінчилась, але Оксана вирішила залишити все як є. Вона звільнилась з роботи та поїхала туди, де жила раніше. Хлопці помирились, але про неї не забули. Іноді вони згадували Оксану та сумували за нею. Тільки ніхто з них навіть не спробував знайти дівчину. Напевно, і почуття у них до неї були поверхневими.
