Михайло їхав по дорозі, обмірковуючи всі справи, які треба було завершити.
Бус, який він нещодавно купив, мав стати основним засобом для доставки товару до клієнтів. Тому він часто виїжджав по справах, перетинаючи села та маленькі містечка, аби встигнути зробити всі потрібні справи. І сьогодні був один з таких днів.
Погода була чудова, і він не поспішав, насолоджуючись поїздкою. Все йшло за планом, поки на одній з вулиць він не побачив на узбіччі — вуйка Івана.
— Іване! — вигукнув Михайло, зупиняючи бусік.
— Що ти тут робиш?
Іван підняв голову, його обличчя мало характерну зморшкувату усмішку. Він завжди мав гарну історію чи анекдот, щоб підняти настрій.
— Та от, по справах, — відповів Іван, не уточнюючи яких саме.
— Сідай, поїдемо, може, буде цікаво.
Михайло не задумувався і одразу відчинив двері. Іван сів поруч, і вони поїхали далі.
Дорога була довга, вони багато про що говорили, згадуючи старі часи, часи, коли ще ходили разом на полювання або рибалку. Тема для розмови ніколи не закінчувалась, і час летів непомітно.
Проте, ось на одній з поворотних ділянок дороги їх увагу привернули дві молоді дівчини, що йшли вздовж дороги. Обидві були в яскравих сукнях і сміялися між собою.
Михайло поглянув на них і одразу сказав Івану:
— А може підберемо їх? — він злегка посміхнувся, намагаючись додати розмові легкості. — А то не буде більше нагоди.
Іван відразу ж повернув голову до нього, підняв брови, потім подивився на дівчат і, не витримавши, посміхнувся:
— Будуть, будуть дівчата всюди, бо в мене гроші є, — сказав він з усмішкою і хитро підморгнув.
— А якщо їм хочеться поїхати в комфорті, то чому б не запропонувати?
Михайло трохи зацікавився.
Ми під’їжджаємо до них, і Михайло заради жарту вирішив подивитись, що скаже вуйко Іван.
Вони зупинилися поруч із дівчатами. Іван відкрив вікно і, не витримавши, звернувся до них:
— Дівчата, може, вас підвезти?
Дівчата поглянули на них, розгублені спочатку, потім одна з них посміхнулася. І одна з них, так і не роздумуючи, відчинила двері.
Іван і Михайло здивувалися одночасно, не очікуючи, що за кілька секунд дівчата вже будуть в бусі.
Вуйко Іван сказав усміхнено:
— З Михайлом завжди весело, ми, як правило, до всіх з хорошими намірами, — він хитро підморгнув.
Дівчата сміялися, а одна з них навіть пожартувала:
— Ну, так ми то бачимо, що ви з хорошими намірами, добре, що тікати не прийшлося від вас десь через ліс!
Михайло не міг стримати сміху, а Іван відповів:
— Так, дівчата, у нас все під контролем, з нами ви у безпеці — він підморгнув, ніби цей жарт був нормою для нього. Весь цей час дорога ставала смішнішою. Дівчата почали жартувати про все: від погоди до маленьких пригод, які траплялись на їхньому шляху.
І так, не дивлячись на те, що поїздка не мала ніякої конкретної мети, кожен момент був цікавим і смішним. Всі жартували, сміялися з ситуацій, один одному підкидали ідеї для нових пригод. Михайло усвідомив, як важливо мати таких людей поруч — легкої вдачі, з ким можна не переживати через кожну дрібницю.
Автор: Олеся.
