Життя
Над містом кружляв пухнастий сніг, а у вікнах будинків мерехтіли різдвяні вогники. Проте в хаті старого Степана Михайловича атмосфера була далекою від святкової. Він лежав у ліжку, важко
— Мамо, це якась помилка! Я не бачив Світлану два роки, це не може бути мій син! Не здумай відчиняти двері! — кричав у слухавку син Віктор, поки
— Мамо, я ж просила: ніяких домашніх котлет! Там жир, там засмажка, там глютен! У Марка за розкладом безлактозний йогурт і розвиваючі ігри за методикою Монтессорі. Будь ласка,
— Мамо, ну навіщо тобі ці клопоти з квитанціями та ремонтами? Давай перепишемо квартиру на мене, я ж твій єдиний син! Будеш жити як королева, ми з Оксаною
— Ганно Степанівно, ви мене не знаєте. Але я — донька вашого Павла. А це — Софійка, ваша онука. Він обіцяв, що ви нас не кинете… — ці
— Мамо, ми вивозимо меблі з дачі. Тут у старій тумбочці якась залізна коробка з-під печива… Важка! Ого, це ж татів золотий годинник! Той самий, що він “загубив”
— Алло? — промовила вона своїм фірмовим контральто, від якого колись у молодих акторів підгиналися коліна. — Мамо! Мамо, це я! Допоможи! — голос у слухавці був хрипким,
В квартирі встановилася гнітюча тиша, коли за останнім гостем, що прийшов пом’янути тітку Полю, зачинились двері. Аня стояла біля вікна, бездумно дивлячись на сірі краплі дощу, що замерзли
– Я не залишусь з нею під одним дахом. – Скандал зі свекрухою закінчився несподівано. Людмила з’явилася у дверях з двома валізами в середу. — Приїхала вам допомагати,
Це була субота, той особливий тип зимового ранку, коли повітря настільки густе від морозу, що здається, його можна ламати руками, як крихке печиво. Пані Галина, володарка найпухкішого берета