Життя
— Діти — це радощі, а не бізнес-план, Ліля. Чому ти все намагаєшся прорахувати, а? Невже не можна просто жити? Лілечко, чому ти весь час намагаєшся прорахувати? Невже
— Я все пам’ятаю. Чесно слово, просто замотався, — кожен раз говорив чоловік, коли заходила справа до якихось сімейних справ. Він відкладав заміну лампочки, потрібні покупки й навіть
Спадщина буває різною: хтось отримує антикварні меблі, хтось — акції великих компаній, а Насті дістався «скарб», що став її персональним прокляттям. Це був набір каструль із надміцного сплаву,
Посеред передпокою висів чемодан, величезний, темно-червоний, з блискучими металевими замками, товстими ременями й масивною ручкою. Ледь ступивши за поріг, Фаніс натрапив на нього поглядом і недоуміло хмикнув: —
— А пил-то в тебе віковий. Прямо хоч картоплю сажай на комоді. Урожай буде знатний. На всю зиму вистачить. І чим ти тільки цілими днями займаєшся? В інтернеті
Як я влаштувала колишнього на роботу. Тримай, мати, ні в чому собі не відмовляй. Гуляй на всі. Купи Дьомі морозиво, а собі, ну, не знаю, щось за решту.
— Льошику, вставай, бо застигне! — голос матері просочився крізь зачинені двері з наполегливістю термітів. — Я спеціально з ринку сир брала, домашній, не те що та ваша
— Вадим Сергійович думає не головою, а… — вона обірвала себе. — Слухай мою команду. Меню міняємо, повертаємо класику. Соуси — ті самі, на вершках та горіхах. Нормальне
Старе село Вишневе зустріло Олену запахом вогкої землі та диму. Вона не була тут майже десять років — відтоді, як поїхала до столиці, а потім перебралася в іншу
Кажуть, що справжнє життя вирує лише там, де світять неонові вивіски, де кава коштує як пів мішка зерна, а люди завжди кудись поспішають. Іван та Настя теж так