Життя
Святослав Ігорович належав до тієї зникаючої касти харківських інтелігентів, які визначали архітектурне обличчя міста не лише за професією, а й за станом душі. У свої сімдесят років він
У родині професора медицини Анатолія Петровича та його дружини, завідувачки кафедри іноземної літератури Марини Сергіївни, завжди панували культ вихованості та повага до традицій. Їхня єдина донька Олена, двадцятичотирирічна
Ігор Володимирович, п’ятдесятирічний власник успішної мережі будівельних маркетів, звик керувати ризиками. Будівельний бізнес навчив його: якщо фундамент тріснув — будівля впаде, скільки б ти не фарбував фасад. Його
Осінній вечір видався вологим і пронизливим. Тетяна Петрівна стояла біля кухонної плити, де в емальованій каструлі булькав духмяний, щойно зварений борщ. Вона звично витирала рушником і без того
Ярослав стояв посеред вітальні, яка більше нагадувала зону відчуження після падіння метеорита, і масажував скроні. У його лівій руці заходився від вібрації робочий телефон — генеральний директор будівельного
Артур сидів на старій гойдалці у своєму дворі й машинально крутив у руках телефон. Екран світився яскравими фотографіями: його молодша сестра Діана, усміхнена, у розкішній сукні, тримала в
Чоловік при гостях сказав: «Дружина в мене нерозумна, тільки їсти вміє». Я встала і зробила те, про що він шкодуватиме все життя Він промовив цю фразу голосно, з
— А з чого це я повинна щодня готувати для твоєї мами? — обурилася дружина. — Вважаєш, я зобов’язана готувати щодня для твоєї мами?! — кинула Юля, не
— Андрію, моя квартира — не їдальня! — колишній чоловік повадився спустошувати холодильник. Марина штовхнула двері плечем, у руках — два важкі пакети з продуктами. День нарешті виявився
— Вірочко, ми виросли з цих стосунків. Я подаю на розлучення. Будинок і машину поділимо навпіл, — заявив чоловік. Віра сиділа в куточку маленького ресторанчика «Базилік», нервово смикаючи