Життя
Катерина сиділа на теракотовій терасі старенької вілли в Сан-Феліче-Чірчео, маленькому містечку між Римом і Неаполем, і дивилася, як вечірнє сонце тоне в Тірренському морі. Було 5 грудня, і
— А ти що тут робиш? Тебе ж не мало бути. Голос чоловіка, Віктора, пролунав не винувато, не перелякано, а роздратовано. Ображаюче роздратовано. Ніби це Віра, увійшовши до
— Правда очі коле? Її тортики. Думаєте, вона для вас старається? Вона їх продає в інтернеті, ганьбить мене, моє прізвище, сидить там, листується з якимись мужиками, замовлення приймає.
— А ти не думала, якби в тебе була нормальна робота, а не оце от твоє пік-пік на касі, ми б зараз не сперечалися? Ця фраза, кинута Андрієм
— І що ти їй скажеш? «Мамо, прибери свій потворний килим, від нього у моєї дружини сіпається око»? Вона ж образиться на все життя, скаже, що ми її
Оксана стояла на пероні головного вокзалу в Празі, тримаючи в руках важку валізу й великий червоний мішок із подарунками. Зимовий вітер пронизував навіть товстий пуховик, але вона посміхалася:
— Так, значить, половина мого майна тепер належить тобі за те, що ти просто жив зі мною? Ольга дивилася на Кирила, і в горлі стояв гіркий присмак. Ось
На річницю весілля чоловік вирішив зробити сюрприз – поїхати у відпустку з коханкою за мій рахунок. — Дорога, я вирішив зробити тобі сюрприз до двадцятиріччя нашого весілля. Наташа
«Владиславе, ви зі Стасею можете продовжити десь в іншому місці. Я цілком не проти, але мій дім для цього не підходить. Ідіть негайно» – заявила Оля подрузі і
Максим їхав селом на старому «Запорожці», і двигун тахкав так само, як серце в нього тахкало весь той вечір. Було вже по дев’ятій, грудневий вітер гнав по дорозі