Життя
Катерина стояла посеред кухні, тримаючи в руках стару валізу, яка супроводжувала її протягом усіх цих років. Вона щойно повернулася з Італії, після п’ятнадцяти довгих років важкої праці. Повітря
Богдана стояла посеред кімнати з опущеними руками, дивлячись на розбиту вазу, яка лежала на підлозі в калюжі води. “Там де тонко, там ще й рветься,” – згадала вона
Настя сиділа за великим дубовим столом у бабусиній хаті, де родина збиралася на сімейні ради. Повітря було наповнене запахом свіжоспеченого хліба і міцного чаю, але атмосфера була напруженою,
Марина Юріївна була нашою начальницею. Моєю, зокрема. Завжди бездоганно вдягнена, з легким, ненав’язливим, але стійким ароматом дорогих парфумів. Строга, дуже вимоглива, але справедлива. Лише одна деталь здавалася дивной
Ігор стояв посеред подвір’я, дивлячись на величезну купу дров, яка нагадувала руїни стародавнього замку. Сонце вже хилилося до заходу, а вітер шелестів у листі старих яблунь, що росли
Теплий серпневий вечір обіймав маленьке містечко на околиці Львова. У невеликій, але затишній квартирі на третьому поверсі старенької п’ятиповерхівки Назар і Дарина сиділи за кухонним столом. На столі
— Ви ж ніхто хлопчику. Ми спершу шукатимемо родичів, а якщо за встановлений термін їх не знайдеться, тоді… — Тоді що? Я можу забрати його? — Ні, —
— Віро, обслужи чоловіка! — гукнули їй з-за стійки. Вона здригнулася і озирнулася, бо знову замислилася, і їй знову пригадалося минуле. Та одразу ж зрозуміла: все гаразд, вона
Зима наближалася до міста повільно, але невблаганно. Вітер уже гудів у вузьких вуличках, а перші сніжинки, легкі й несміливі, осідали на дахах багатоповерхівок. Марта сиділа за кухонним столом,
Ксенія лежала на верхній полиці плацкартного вагону й дивилася в стелю. То уявляла, як зустрінеться з Нікітою, як він обійме її, то рахувала стукіт коліс на стиках рейок,