Життя
— Свєтко, ну ти ж знаєш Олю, вона в нас така тендітна, не від світу цього. Поживе в тебе місяць, поки знайде квартиру. І дітей приглянеш, тобі ж
— Альо, Льоша! Це дядько Петро з Кривого Рогу. Ми тут з жінкою і племінником до зоопарку приїхали, будемо через годину. На розкладушку не претендуємо, нам і на
— Степанку, ти ж розумієш, що Марина звикла до іншого рівня? — Тамара Іванівна поправила серветку. — Твоя зарплата інженера — це чудово для виживання, але для життя
— Я та сама «невдячна невістка». Та, що «вчепилася в штани». Та, що «зіпсувала хлопця». Якщо ви шукаєте історію про ідилію та спільне ліплення вареників під душевні розмови
— Тобі треба — ти й купуй своїй матері цю дачу, а я на це не дам ані копійки! І мені начхати, що в неї ювілей! — Оль,
— Я свою квартиру вашій дочці не віддам! Хай живе, де хоче! І сина, до речі, теж заберіть! Клавіші комп’ютера стукали під її пальцями зі звичною розміреністю, коли
Сергій нервово ходив по кухні, з силою стискаючи в руці телефон, наче той був винен у його душевних муках. На столі холола кава, а навпроти сидів його давній
Коли Катерина зачинила двері квартири, вирушаючи до хворої матері в село, Тарас відчув не сум розлуки, а дивний приплив авантюризму. Гроші в гаманці закінчувалися, а нова знайома, ефектна
— Чому рахунки такі величезні? Любий, ти впевнений, що в моєму домі більше ніхто не живе? — спитала я, дивлячись на величезний рахунок за електроенергію. Чашки знову стояли
— Чому тільки я завжди повинна допомагати твоїм батькам? Ти ж їхній син, от і їдь з ними на дачу! — Таню, збирайся, у суботу їдеш до батьків