Життя
— Степанку, ти ж розумієш, що Марина звикла до іншого рівня? — Тамара Іванівна поправила серветку. — Твоя зарплата інженера — це чудово для виживання, але для життя
— Я та сама «невдячна невістка». Та, що «вчепилася в штани». Та, що «зіпсувала хлопця». Якщо ви шукаєте історію про ідилію та спільне ліплення вареників під душевні розмови
— Тобі треба — ти й купуй своїй матері цю дачу, а я на це не дам ані копійки! І мені начхати, що в неї ювілей! — Оль,
— Я свою квартиру вашій дочці не віддам! Хай живе, де хоче! І сина, до речі, теж заберіть! Клавіші комп’ютера стукали під її пальцями зі звичною розміреністю, коли
Сергій нервово ходив по кухні, з силою стискаючи в руці телефон, наче той був винен у його душевних муках. На столі холола кава, а навпроти сидів його давній
Коли Катерина зачинила двері квартири, вирушаючи до хворої матері в село, Тарас відчув не сум розлуки, а дивний приплив авантюризму. Гроші в гаманці закінчувалися, а нова знайома, ефектна
— Чому рахунки такі величезні? Любий, ти впевнений, що в моєму домі більше ніхто не живе? — спитала я, дивлячись на величезний рахунок за електроенергію. Чашки знову стояли
— Чому тільки я завжди повинна допомагати твоїм батькам? Ти ж їхній син, от і їдь з ними на дачу! — Таню, збирайся, у суботу їдеш до батьків
Дзвінок телефону застав Олену на останньому прольоті сходів. Вона квапливо витягла мобільний з кишені. Номер був незнайомим. — Алло? — обережно промовила вона. — Олено? — стривожений жіночий
— Завтра їдемо всією ріднею на нашу дачу, купи м’яса на шашлик! — оголосив чоловік з порога, не знаючи, що дачу вже продали. — Усе, завтра їдемо! —