“Через 20 років знайшов рідного дідуся і мoгuлy матері” – сповідь сироти з Буковини

У Чернівецькій області хлопець-сирота Михайло виховувався в дитячому будинку та інтернаті, а тільки через двадцять років знайшов рідного дідуся.

“Вихователів називав мамою”

Михайлика ще немовлям залишила мама в пологовому будинку. Написала відмову. Вслід їй лунав плач хлопчика, який ніби передчував, що від нього відреклася найдорожча людина.

– Про своє життя в дитячому будинку я мало пам’ятаю, – зізнався хлопець, –Ніби крізь туман, бачу ліжечко, в якому лежу і плачу. До мене підходить жінка в білому халаті, бере на руки, пригортає до себе. Усіх вихователів я називав “мамою” . У мене було світле кучеряве волоссячко. Медсестра сказала: “Як можна було залишити таке янголятко”.

Я був тихим, слухняним. І за це мене всі любили, приносили іграшки, солодощі. Приходили якісь люди, оглядали мене з усіх боків, про щось запитували. Але я був дуже сором’язливий і мовчав. Одна жінка сказала: “Гарний хлопчик, але якийсь недорозвинутий. Не будемо його брати”.

Потім Михайлика перевели в інтернат. ” Тут мені було важче, ніж у дитячому будинку, – хлопець зітхає. – Старші учні знyщалися над меншими, бuлu їх, посилали просити гроші. Якось мені poзбuлu голову, обличчя залило кpoв’ю. Кривдники попередили: якщо поскаржуся вихователям, то пpuб’ють.

І я сказав, що сам впав і пoкaлiчився. Вчився я непогано. Особливо любив математику, бо вчителька була дуже добра. Підходила до мене на уроці, допомагала з домашнім завданням. Після закінчення школи я вступив до училища, де навчився робити меблі. Потім вступив ще на заочне відділення ЧНУ, хочу стати програмістом”.

“Були сиротами при живих батьках”

Михайло завжди хотів знайти маму. “Малим я сідав біля вікна і виглядав її. Мріяв, що одного дня вона прийде, обійме мене і скаже: “Ходімо, синочку, додому”, – пригадує хлопець. –А вона все не приходила. І з роками я почав втрачати віру, що колись побачу її. У нас в інтернаті мало в кого були мами. Від багатьох дітей відмовилися. Деяких батьків за пиятику позбавили батьківського піклування.

Ми були сиротами при живих батьках. Декому пощастило – їх усиновили або взяли під опіку. Мене теж хотіла взяти до себе одна сім’я. Але я відмовився, сказав, що в мене є своя мама, яка прийде за мною. Потім шкодував, що не пішов із тими людьми”.

Читайте також: Олена була коханкою місцевого авторитета: “Я знайшов жінку, яку шукав усе життя, але прoклятa хвoрoба забирала її у мене”

Після закінчення школи хлопець вирішив відшукати маму. “Я знав її прізвище та ім’я, тому сподівався, що знайду її. Звертався в різні організації. Вони шукали і на Буковині, і в інших областях, – розповів Михайло. –Зрештою мені повідомили, що моя мама проживала на Одещині, мала кількох чоловіків, спилася і помepла. Я їздив на її мoгuлу, поклав квіти, навіть сплакнув. Думав, що назавжди залишуся сам.

Але сталася радісна подія – знайшли мого рідного дідуся по мамі. Я поїхав у село, де він проживав. Дідусь мене одразу впізнав. Показав фото своєї доньки і сказав, що я дуже схожий на неї – копія. Тепер ми живемо вдвох із дідусем. Я допомагаю йому по господарству: посадив город, годую курей, навіть навчився доїти корову. Ви не уявляєте собі, яке це щастя, коли біля тебе рідна людина. Я ніколи не залишу дідуся. Мрію створити власну сім’ю з коханою дівчиною. Ніколи не відмовлюся від своїх дітей, буду для них найкращим батьком”.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram