Я завжди хотіла жити в достатку, не обмежуючи себе і не рахуючи копійки, що залишилися в гаманці. Напевно багато хто хоче цього ж, але не всім це вдається. З раннього дитинства я комплексувала через брак грошей в сім’ї: через дешевий одяг, відсутність красивих ляльок і смачної їжі. На пояснення мами “Немає грошей”, я тупала ногами, плакала і тікала, щиро не розуміючи, чому деякі мають все, а у мене нічого не має. Можливо, це була заздрість і обурення, а можливо, просто відсутність розуміння того, що крім моїх бажань, є багато зобов’язань, в тому числі й фінансових.
Я влаштувалася на свою першу роботу в 18 років. Ось тоді я й дізналася справжню цінність грошей. Моя маленька зарплатня розліталася в одну мить: довгоочікуваний гарний одяг, походи в кафе, різні смаколики. В моїй вітряній голові навіть не виникали думки, що мама також хотіла гарний одяг, смачну їжу і чогось приємного. Вона все розуміла і не засуджувала мене, а навпаки, була щаслива, що нарешті я почала отримувати те, що так хотіла.
Того березневого дня ми гуляли по торговому центру і шукали сукню мамі для святкування жіночого дня на роботі. Вона вперто проходила повз дорогих магазинів, намагаючись піти в ті, де одяг набагато дешевший. Я всіма хитростями намагався затягнути її в хороший магазин, а мама говорила, що там нічого їй не подобається. Але я ж бачила, що там є красиві сукні, вони просто дуже дорогі для мами. Нарешті вмовила її зайти й приміряти одну сукню. Покрутившись біля дзеркала, вона із захопленням ахнула, а потім подивилася на цінник.
Так ми й пішли, нічого не придбавши, чим викликали невдоволення у продавця. Але мама не врахувала одного: я підготувалася і на моїй картці була зібрана достатня сума. Сказавши їй, що мені потрібно відійти, я побігла в магазин і попросила продавця відкласти сукню до вечора. Посміхаючись, вона зняла його з вішалки, гарненько впакувала в коробку і сховала під прилавок.
Через три дні мама йшла на корпоратив: вона накрутила красиві локони, нафарбувалася – була просто шикарною! От тільки її стара сукня зовсім не пасувала сюди. Але заповітна коробка вже була захована в моїй кімнаті.
– Мамуль, зайди до мене, будь ласка.
— Доню, ти ж знаєш, що я запізнююся, — незадоволено відповіла мама й зайшла до моєї кімнати.
А там я тримаю в руках ту дивовижну сукню, яку мама не купила, але так хотіла. Вона відкрила рот і сльози з’явилися на її очах.
– Доню, звідки? – ледве чутно почала говорити вона, але я не дала їй закінчити.
– Мам, це тобі, – урочисто вручила їй сукню і поцілувала в щічку. – Я хочу, щоб ти була найкрасивішою на святі. Хоча, ні – ти й так дуже гарна в мене, а в цій сукні тобі просто немає рівних!
– Але ж ти напевно витратила всі свої гроші, – сказала вона збентежено.
– Щастя не вимірюється грошима, мамо. Сьогодні моє щастя – твої щасливі очі!
