— Чоловік подарував мені розкішний косметичний набір, де серед пробників була чудова мініатюрка брендового парфуму, і я вирішила від щирого серця віддати її доньці-підлітку. А у відповідь почула лише: “Фу, це що, Dior?…”. І так зараз буквально з усім у її житті — фу це спагеті, фу це автобус, фу це ваш стиль!
Ольга налила гарячий чай у фаянсовий кухол і стомлено опустилася на стілець біля вікна. Навпроти сиділа її старша сестра Тетяна, яка саме розпаковувала свіжий домашній пиріг.
— Танечко, я іноді просто не розумію, що відбувається в голові у цих сучасних підлітків, — з глибоким зітханням мовила Ольга. — Я щодня почуваюся так, ніби беру участь у якійсь дивній грі, де правила змінюються щохвилини.
Тетяна посміхнулася й відрізала щедрий шматок пирога:
— А що вже знову витворила твоя Вікторія? Йому ж зараз чотирнадцять, правильно? Найкритичніший вік, коли все довкола здається неправильним.
— Отож-бо й воно! — підхопила Ольга, сплеснувши долонями. — Слухай, що сталося вчора. Чоловік зробив мені дивовижний сюрприз — подарував великий фірмовий набір доглядової косметики. Консультанти в магазині щедро наклали туди всіляких пробників, і серед них була маленька красива мініатюрка фірмових парфумів Miss Dior. Такий вишуканий флакончик, аромат просто казковий — ніжний, квітковий, свіжий.
— О, це ж чудовий аромат, класика! — похитала головою Тетяна.
— І я так подумала! Заходжу до Вікторії в кімнату, радісна така, простягаю їй цей флакончик і кажу: «Вікуся, подивися, яка краса! Це тобі маленький подаруночок, тримай, користуйся з задоволенням». А вона подивилася на цей флакон так, ніби я їй лимон під ніс підсунула, скривила обличчя й видає: «Фу, це що, Dior? Мам, це ж такий крінж, зараз таке ніхто не носить!».
Тетяна не втрималася й тихо засміялася:
— Dior для неї — фу? Оце так вибагливість!
— У тому й річ! — розрозповідала далі Ольга. — І це ж не тільки з парфумами. Це зараз буквально з усім у нашому будинку! Готую на вечерю смачні спагеті з соусом і сиром — «Фу, спагеті, це нудно, я це не їм». Пропоную проїхатися до центру на автобусі, бо на дорогах затори — «Фу, автобус». Купую нові красиві штори у вітальню — «Фу, що це за колір, як у минулому столітті». Я вже просто не знаю, як реагувати на ці постійні «фу» на кожному кроці!
— Оленко, заспокойся, — м’яко мовила Тетяна, простягаючи сестрі чашку. — По-перше, згадай, що вона зараз шукає свій спосіб показати незалежність. Для них заперечення всього «дорослого» чи «звичайного» — це просто спосіб показати, що вони інші, що вони мають свою власну думку, навіть якщо ця думка міняється тричі на день.
— Та я це розумію головою! — мовила Ольга. — Але іноді так прикро стається, коли ти від щирого серця хочеш зробити людині приємно, а у відповідь отримуєш таке зневажливе оцінювання.
— А ти спробуй змінити тактику, — посміхнулася Тетяна. — Не намагайся їй догодити й не приймай це на свій рахунок. Коли вона наступного разу скаже своє чергове «фу», просто спокійно забирай річ собі й кажи: «Чудово, тоді мені більше дістанеться!». Побачиш, як її реакція швидко зміниться.
Ольга замислилася, попиваючи чай, і на її обличчі з’явилася легка посмішка:
— Знаєш, а це думка. Залишу цей дивовижний аромат собі й буду пахнути як королева!
Тетяна прихильно подивилася на сестру й підкинула ще один шматочок запашного пирога на її тарілку:
— Ось це вже правильний підхід! Знаєш, Олю, ця ваша ситуація з парфумами та вічним підлітковим запереченням нагадала мені випадок, який стався торік у моєї близької знайомої, Марини. Там донька Катя у своє п’ятнадцятиріччя взагалі влаштувала справжній бунт проти всього домашнього й сімейного.
— І що ж вона витворила? — з цікавістю запитала Ольга, трохи розслабившись і спираючись ліктями на стіл.
— О, це була ціла драма! — засміялася Тетяна, згадуючи ті події. — Марина з чоловіком вирішили влаштувати Каті на день народження сюрприз. Вони пів року збирали кошти, аби організувати для неї та її найближчих подруг поїздку до гарного заміського відпочинкового комплексу. Забронювали затишний бу будиночок біля озера, замовили смачний торт, прикрасили все кульками, приготували подарунки. Марина цілий день пекла її улюблені капкейки, нарізала фрукти, склала гарне меню.
— Звучить як мрія будь-якої дівчини! — зауважила Ольга.
— Авжеж! Але коли Катя приїхала туди разом із подругами, подивилася на все це дійство, скривила губи й при всіх дівчатах видала: «Мам, ну що це за дитячий садок? Навіщо ці кульки й цей торт? Це ж такий несмак і застарілий формат! Зараз усі нормальні люди святкують взагалі в інших місцях, це просто сором якийсь!».
Ольга аж повітря ротом вхопила від здивування:
— При подругах таке сказати матері?! І як реагувала Марина?
— Марина спочатку дуже засмутилася, — зітхнула Тетяна. — Слово за слово, між ними виникла суперечка. Катя зачинилася в кімнаті й відмовлялася виходити до столу, стверджуючи, що всі ці старання батьків — це «суцільний крінж і контроль». Але знаєш, що зробив батько Каті, Віктор?
— Що?
— Віктор виявився людиною з чудовим відчуттям гумору й міцними нервами. Він просто зайшов у вітальню, подивився на засмучених подруг Каті, посміхнувся й сказав: «Дівчата, якщо для нашої іменинниці цей торт і капкейки занадто застарілі, пропоную нам усім разом врятувати цей свято й з’їсти все самим!». Вони разом із дівчатами розпакували подарунки, увімкнули гарну музику, почали грати в настільні ігри, сміятися й чудово проводити час у дворі біля басейну.
— А Катя? — усміхнулася Ольга.
— А Катя просиділа у своїй кімнаті години дві, слухаючи, як за вікном лунає щирий сміх її ж подруг і батьків. А потім не витримала, тихенько вийшла на терасу, підійшла до столу, взяла найбільший капкейк і спокійно села поруч із усіма. І більше жодного разу за той вечір не згадала про свої претензії до свята!
— Оце так урок! — вигукнула Ольга. — Батько просто не став грати в її гру й не дав їй зіпсувати настрій усім довкола.
— Саме так! — підтвердила Тетяна. — Підлітки дуже часто використовують це своє «фу» лише для того, щоб перевірити наші кордони й привернути до себе увагу. Якщо вони бачать, що дорослі починають виправдовуватися, бігати навколо них чи засмучуватися — вони продовжують цю лінію поведінки. А якщо зустрічають спокійну, впевнену посмішку й розуміння, що світ не зупиниться через їхнє невдоволення, ця показова вибагливість зникає сама собою.
— Ти абсолютно права, — мовила Ольга, роздивляючись свою чашку. — Я сьогодні ж увечері спробую поводитися інакше. Якщо Вікторія знову почне кривитися від вечері чи від моїх пропозицій, я просто посміхнуся й не буду вступати в ці безглузді суперечки.
— І побачиш, як швидко все зміниться, — тепло посміхнулася Тетяна. — Головне — пам’ятати, що під цією підлітковою колючою оболонкою все одно ховається наша маленька дівчинка, яка просто вчиться жити в дорослому світі й іноді сама плутається у власних емоціях.
Ольга зітхнула з полегшенням. Розмова із сестрою повернула їй спокій та впевненість. Вона знала, що попереду ще чимало подібних моментів, але тепер мала простий і дієвий рецепт — зберігати любов, любовний спокій і добре відчуття гумору за будь-яких обставин.
