– А татко коли повернеться? – питала 4-річна Аня. Відповідаю їй:
– Через місяць! – Я не хочу, щоб він їхав. Я буду сумувати.
– Не заважай Ань, пограй з братом. Чоловік збирався у відрядження. Він сам збирав речі, щоб потім розібратися, що і де лежить. Я збирала сумку з їжею. Чоловік лаявся, що так багато всього я приготувала, я ж стверджувала, що їхати доведеться на поїзді довго і все стане в нагоді (взагалі йому пропонували квиток на літак, але він страшенно боїться польотів, виною всьому ЗМІ і новини про падіння літаків).
Чоловік пішов зі мною на кухню і почав відкладати «зайве». Я ж пхали все відкладене назад в сумку. Діти займалися якоюсь нісенітницею і весь час заважали зборам. Вони спостерігали, як ми нервуємо через поїздку і навіть об’єдналися в якийсь момент для ігор.
Перед виходом чоловік перевірив, чи взяв з собою необхідні документи, я його просила телефонувати частіше, син засунув татові набір з манікюрними ножицями. Дочка кудись пропала. Ми випровадили батька сімейства і веселощі стихли. Син пішов в комп грати, дочка будувала з лего робота. Минуло десь півгодини.
Дзвінок від чоловіка з вокзалу: – Я все переглянув, але паспорта немає. Подивися вдома. – стурбовано попросив він. Я біжу по кімнатах, дивлюся на столі, на полиці. Скрізь переглянула. Ніде немає. В безвиході підходжу до доньки:
– Ти паспорт не брала татів? – потім додаю для розуміння. – Книжечка така з фотографією і написами. Відповідає: – Ні.
Дивлюся на неї уважно, якось підозріло вона виглядає. Притихла. – Ти точно не брала паспорт?
– Мама, я тільки хотіла фотографію собі вирізати на пам’ять!
Я в шоці. Дочка повільно дістає з коробки порізаний документ (фотографії нашого тата немає!). Потім біжить до свого ліжечка і з-під подушки дістає фото. каже: – Я її не віддам! – притискає до себе.
– Так уже й не треба. – я розумію, що тепер чоловік не поїде у відрядження. Пояснила, що дочка зробила дуже погано і дозволила дорізати паспорт.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
