У Лесі був відмінний настрій, кілька днів тому з армії повернувся її любий братик. Ось він повернувся з пробіжки, Леся ним щиро пишалась, бо сама ніяк не могла змусити себе бігати щоранку.
– Лесюню, ти поїдеш зі мною до Ірини, в сусіднє містечко? А то вона мене і слухати не буде, півроку, як не писали одне одному, посварилися через дурість.
Побачивши, як Леся замахала руками, Іван почав благати: – Сестричко. Виручай, мила, пропадаю.
– Добре, поїхали.
– Мені в чому до неї їхати в формі або в цівільному?
– Не набридла форм ще? Одягай штани і сорочку. Мама давно тобі все купила на перший час, а потім сам підкупиш, що сподобається.
Незабаром Іван був одягнений в темні брюки і білу сорочку з синім коміром і такою ж кишенею. Він дуже був привабливим у такому оразі, який доповнили нові лакові туфлі. Через кілька хвилин вони вже сідали в автобус і приблизно через 40 хвилин були на місці.
Автобус зупинився на автовокзалі, і всі люди вийшли з нього. Леся вхопила брата за руку і пішла з ним по тротуару, який вів з вокзалу на вулицю. Іван обімлів, коли побачив таке. Він швидкому кроком випередив сестричку і став збоку, щоб його було видно. Леся глянула на людей і оніміла, побачивши Івана осторонь. <А з ким же я йду? » – промайнуло в голові.
Вона глянула на чоловіка, з яким йшла під ручку. Він був молодий, дуже цікавий і високий, вище Івана на пів голови. На ньому була сорочка, точно така ж, як на брату, біла з синім коміром і синьою кишенею. Дівчина смикнула руку, намагаючись звільнитися. Але не тут то було, молодий чоловік посміхнувся і взяв її руку в свої.
– Куди ти? Промовив він усміхнувшись. – Сама ж вибрала мене, а не його. Тепер я твій наречений … чи чоловік? – Запитав він.
– Це мій брат, – випалила Леся.- Пусти.
Хлопчина відпустив руку і дивився на дівчину посміхаючись. Леся підійшла до брата.
– Не знаю, як так вийшло, – виправовувалась вона.
– Так просто у нас з ним сорочки однакові, – сміявся від душі Іван. А Леся стояла похнюпившись і дивилася у слід хлопцеві.
Ірина радісно зустріла гостей, нагодувала обідом, напоїла чаєм. – Зараз брат повинен прийти, його Вадимом звуть. Я вас з ним познакомлю.
– А ось і він, промовив Ірина і побігла відчиняти двері. До кімнати увійшов вже знайомий молодий чоловік у білій, з синім коміром, сорочці. Побачивши старих знайомих він розсміявся. Ірина дивилася на них широко відкритими очі і нічого не могла зрозуміти.
Вадим розповідав, а сам заходився від сміху. Сміялися всі, і тільки Леся відчувала себе не дуже зручно. Вона стояла насупившись і дивилася в бік. – Ну годі тобі, всі ж знають, що сорочки у них однакові, – заспокоїла її Ірина. Вадим ступив до дівчини і взяв її за руки.
– Я так боявся, що більше тебе не побачу, промовив він.- Ти мені одразу сподобалась
Леся посміхнулася хлопчині. Вадим нахилився до дівчини і прошепотів: – Тепер я тебе нікуди від себе не відпущу. Ірина з Іваном з посмішкою дивилися на закоханих. – Нехай кажуть, що не можна так одружитися, двоє на двоє з сімей, а по мені навіть краще, тому, що рідніше будемо, промовив Іван, обіймаючи Ірину.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
