“Вибач. Я йду від тебе. Більше не можу обманювати тебе. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розірвання шлюбу подам сама”, – Олександр прочитав смс від дружини.
” А як дітям без матері?” – подумав чоловік
Він видалив повідомлення та увійшов у гуртожиток.
Олександр працював на заробітках у Польщі. П’ять років тому, коли друг запропонував йому цю роботу, Наталя була щаслива.
– Нарешті, хоч із боргами розрахуємось, – зітхнула вона.
– А я думаю, нам треба квартиру в кредит взяти, – запропонував Олександр.
– Олександр, ти геній, – говорила щаслива дружина.
Вони одружилися молодими, нічого не було. Із батьками жити не хотіли. Покохали один одного в юності, потім побралися. У шлюбі прожили п’ятнадцять років, а тепер така зрада. Не чекав Олександр такого від дружини. Не очікував.
– Мамо, привіт, Ярина з Вадимом у тебе? – запитав чоловік, подзвонивши до мами.
– У мене, синку, — схвильовано говорила Ганна Петрівна. – Наталя – це твоя он якою виявилася. Мені вона ніколи не подобалась.
– Мамо, давай про це потім поговоримо. Зараз не до цього. Мені на роботу треба йти. До зв’язку.
Олександр не спав ночами. Багато думав, згадував прожиті роки з Наталею. Адже було кохання. Куди ж воно поділося?
Олександр приїхав до свого рідного міста. Потрібно було продовжувати жити.
– Тато, тато приїхав, – радів маленький Вадим.
– Ах, ти мій дорогий, як же я за тобою скучив, – обіймав сина чоловік.
– Тату, а нас мама покинула. Вона до дядька Миколи пішла. А нас тобі залишила, – сказав син.
– Ну нічого, сину, ми як-небудь і без мами проживемо. Навіть ще краще, – казав батько.
– Що ж ти тепер робитимеш? – запитувала мати.
– Житиму, мамо. Житиму. Засуну образу подалі і житиму. Дітей із собою заберу.
– Що ж діти по гуртожитках з тобою будуть?
– Квартиру поки що знімемо, а там видно буде.
Життя поступово налагоджувалося. Олександр перевіз дітей до Польщі, влаштував Ярину до школи, Вадима до садка. Квартиру винайняв.
Ярина, як доросла, тепер була на правах господарки.
– Вадим, збирайся швидше, я тебе в садок дорогою до школи заведу, – діловито говорила старша сестра.
– А хто забере мене?
– Я й заберу.
Якось увечері Ярині не спалося. Дівчинка вийшла на кухню. Вона побачила, як батько сидить і дивиться в стіну.
– Тату, ти не хвилюйся, я тобі в усьому допомагатиму – Ярина сказала підійшла та обняла батька.
– Дякую, доню, ти в мене зовсім доросла стала – відповів чоловік.
– Ти не ображайся на маму. Вона сама не знає, що наробила, – розважливо говорила дочка.
Робота не давала Олександру багато думати про минуле.
– Іванченко, ти у нас на підвищення йдеш. Бригадиром тебе ставлю. Юрій Петрович на пенсію вже йде. Тільки ти зможеш його замінити, – говорив керівник заводу.
– Дякую, Олександре Івановичу, за надану довіру. Постараюсь Вас не підвести.
Олександр багато працював. Вдома майже не бував. Все господарство вела дочка.
– І як же ви там? – запитувала бабуся.
– А нічого, нормально. Справляємось.
– Я завжди знала, що ти, Ярино, розумниця. Уся в батька, – з гордістю говорила бабуся.
З Галею Олександр почав зустрічатися ще восени. Сподобалася йому нова кухарка на заводській кухні. При заводі була гарна їдальня. Галю призначили завідувачем виробництва. Галя була самотня. Жила із мамою. Олександру вона також дуже подобалася.
– Галю, а в мене ж двоє дітей.
– Ну і що?- відповіла жінка.
– Та не знаю я, як ви порозумієтесь? Так і взагалі…
– Нормально порозуміємось, ти за це не переживай.
Увечері Олександр говорив до Ярини.
– Ярино, адже ти в мене доросла вже, – почав Олександр здалеку.
– Тату, кажи одразу, що трапилося.
– Розумієш, подобається мені одна жінка. Як ти поставишся до того, що вона житиме в нас.
Ярина уважно дивилася на батька.
– Ти її любиш, тату?- спитала донька.
– Так, мабуть, люблю. Але річ не в цьому. Просто, ти розумієш, чоловік один жити не може.
– А як же ми?
– А ви частина моєї сім’ї, це не обговорюється. Якщо ти проти, то Галя у нас жити не буде, – рішуче заявив Олександр.
– Ну, що ти, тату, навіщо ти так одразу? – Познайом мене з Галею? – сказала Ярина.
– Отже, вона прийде до нас у гості завтра? – сказав Олександр.
Галя дуже хвилювалася перед зустріччю з дітьми Олександра. “Як усе складеться?” – думала вона.
– Галя познайомся, це Вадим, а це Ярина. Ярино, це Галя.
– Дуже приємно, – посміхнулася Галя.
– Мені також, – сказала Ярина.
Увечері Вадим почав хникати. – Тату, я не хочу нову маму. Я хочу свою маму, – плакав Вадим.
– Вадимчику, твоя мама так і залишиться твоєю мамою, але мама нас покинула, вона відмовилася від нас, розумієш, ми їй зовсім не потрібні, – пояснювала Ярина братові. Галя дуже гарна, подивися, яку вона тобі машинку подарувала. І млинці твої улюблені тобі напекла. А знаєш чому?
– Чому? – здивувався Вадим.
– Тому що вона всіх нас любить. І тата, і мене, і тебе.
– А мене за що? – здивувався маленький брат.
– Тому що ти найкращий. Ти майбутній чоловік, а чоловіки ніколи не плачуть, – виховувала Ярина брата.
– Ярино, дякую тобі велике, я б не впорався сам,— говорив Олександр дочці, слухаючи їхню розмову.
– Тату, ти завжди можеш на мене розраховувати. Ви сходитеся з Галею, якщо ти так вирішив.
Галя та Ярина потоваришували. Збоку їх можна було прийняти за подруг. Хоча такими вони і були. Галя була дуже доброю та привітною жінкою.
У квартирі завжди було прибрано, наготовлено. Та й із Вадимом поступово все налагодилося. Дуже він любив Галині млинці.
Наталя з’явилася зненацька. Вона приїхала пізно ввечері.
– Ти навіщо тут? – питав схвильовано чоловік.
– Олександре, я повернутися хочу. Не вийшло у нас із Миколою життя.
– А до чого тут я? – здивовано навіть з деяким обуренням спитав чоловік.
– Але ж у нас із тобою двоє дітей.
– У мене немає мами, – почула Наталя з-за спини Олександра голос своєї дочки. – Іди. Ти нас покинула.
Галя розгублено вийшла в коридор.
Олександр відчув, як у його душі сколихнулася любов до Наталі.
– Іди, – повторювала Ярина.
– Ярино, нехай твої батьки поговорять, – тихо сказала Галя. Галя вивела дітей до іншої кімнати.
– Ну помилилася я, розумієш, помилилася. Я люблю тебе, – говорила Наталя.
– Все скінчено між нами, ти зробила свій вибір – швидко сказав чоловік, щоб приховати свої справжні емоції.
Олександре, дітям потрібна рідна мати – жалісливим голосом сказала Наталя.
– Пізно ти про це згадала – відповів Олександр.
– Але ж кожен може помилитися. Ти так довго був відсутній вдома. Ось я й засумувала.
– Я гроші для сім’ї заробляв, хотів, щоб ви нічого не потребували. Іди, Наталя. Назад дороги немає.
Наталя сумно подивилася на нього і вийшла з кімнати.
Олександр стояв біля вікна і дивився, як Наталя йшла у морозну ніч назавжди. Все-таки він любив її.
– Тату, ти все зробив правильно, – тихо говорила Ярина. Він навіть не чув, як вона зайшла на кухню. – Не плач, тату. Все минає.
За півроку Олександру та Галині Бог послав дівчинку. Яринка та Вадим були раді та одне наперед другого хотіли з нею гратися.
“Ярино, я сподіваюся, що Марійка буде така ж розумниця, як і ти”, – казав щасливий батько.
Як ви думаєте, чи правильно зробив Олександр, що не повернувся до Наталі а залишився з Галиною? Адже багато хто каже вважає, що немає нікого кращого для дітей за рідних маму та батька.
Галина Червона
