У мене є шестирічна донечка і цивільний чоловік, з яким ми живемо 4 роки. У нашій сім’ї все досить гладко, крім фінансової стабільності. Чоловік їздив на заробітки, щоб у нас було вдосталь грошей на те, що ми хочемо. Та якось у мене виникла ідея, щоб він залишився вдома з донечкою, а я поїхала спробувала тяжкий труд. Так і зробили.
Я сіла в автобус і поїхала. Так я опинилася на заводі, де пропрацювала наступні 2 місяці. Мені подобалася моя робота. Але одного ранку прийшли погані новини, наш завод закривався через карантин, коронавірус і так далі. Звичайно, я дуже засмутилася, через те, що до закінчення моєї візи залишився всього місяць. І тоді наш куратор запропонував перевестися на інший завод, але для виготовлення нового контракту потрібно було почекати декілька днів в одному з їхніх хостелів.
Я була в захваті. Велике місто. Бутики. Казкові місця. Звичайно, обійти це все було неможливо, але я була щаслива, тому що просиділа 2 місяці в селі, де був наш завод. А на 3-й день мого проживання в хостелі я познайомилася з чоловіком. Він працював у фірмі, яка нас привезла. Чоловік був дуже милий і запропонував показати нічне місто. Я просто запищала від радості. Ми їздили видатними пам’ятками, все місто горіло різнокольоровими вогнями. Пили каву. Спілкувалися. Сміялися. І навіть не помітили, як пролетів час. Повернулися в хостел і розійшлися по своїх кімнатах.
Наступного дня нам повідомили, що ввечері ми від’їжджаємо на нове місце роботи. Я сильно засмутилася через те, що це була остання наша зустріч з цією людиною. Настав прощатися. Я навіть розплакалася. Чоловік провів мене до автобуса і пообіцяв, що ми ще зустрінемося. Він виконав свою обіцянку. Через 2 тижні він приїхав до мене в гості, за 600 км. Моєму щастю не було меж. Того дня він відвіз мене до моря, з моїх очей котилися сльози щастя. Я вперше в житті була на морі. Ми гуляли по пляжу. Я мріяла, щоб цей день ніколи не закінчувався. Ми весело спілкувалися, сміялися і він обійняв мене. Це було так романтично. Ми не могли одне на одного надивитися. Але він все ще тримав дистанцію, тому що знав, що вдома на мене чекає чоловік і донечка. Сонце вже сідало і він відвіз мене додому.
Я була переповнена емоціями. Але ще більше засмучена тим, що нам потрібно було знову прощатися. І знаєш що він зробив? Через чотири дні повернувся з речами й оселився в нашому хостелі. Я не могла повірити, що це все реальність! Ми проводили кожен день разом. Він чекав мене після роботи та відвозив на все нові й нові місця. Я закохалася. По-справжньому і щиро. Після того як ми зблизилися, я зрозуміла, що мій чоловік не буде вже для мене тим, ким був раніше. Дізнавшись про це мій новий чоловік ще більше почав мене боготворити. Перший поцілунок. Перша ніч. Я була неймовірно щасливою.
Настав час, коли мені потрібно було повертатися на батьківщину. Це було сильне потрясіння для нас обох. Біля автобуса ми плакали разом. Цілувалися і міцно обіймалися.
Я поїхала. Коханий постійно розмовляв зі мною по телефону. А я ніяк не могла заспокоїтися. Повернувшись додому мені все здавалося порожнім, навіть донечка не радувала настільки, як повинна була. Нарешті, він посіяв надію в мені, пообіцявши приїхати, як тільки зробить всі необхідні документи. Так ми спілкувалися 3 місяці. Я навіть покинула свого чоловіка і переїхала жити до мами. Здавалося щастя зовсім поряд. Потрібно було ще трішки почекати.
Та раптом щось пішло не так. Коханий перестав брати слухавку, а коли брав розмовляв зі мною холодно, злився, ми часто сварилися. Звичайно наші стосунки закінчилися. Мені було дуже боляче. Я деякий час намагалася все владнати, просила його про зустріч, щоб поговорити, а він відповів, щоб я більше не турбувала його. йому це не потрібно.
В результаті я повернувся до свого чоловіка, він пробачив мені все, і ми знову намагаємося почати все спочатку. Ось тільки серце моє не зажило. Я й досі не можу його забути.
