Руслан жив у повноцінній сім’ї, і навіть і думки не мав, що його не злюбить сам рідний батько.
Чоловік говорив до жінки: ” Це твій син от і рости його сама, та подякуй ще, що я тебе із дому не вигнав”.
Жінка намагалася довести чоловікові, що це його син: “Тарасе поглянь на нього, носик, очі твої, подивись сам”. Та чоловік знову твердив своє, він був впевнений, що то син їхнього кума. Він вже давно підозрював, що дружина та кум таємно зустрічаються.
Крім Руслана у сім’ї було ще троє дітей, добре, що хоч їх чоловік вважав за рідних. Так вони і жили, Тарас тільки дбав про старших трьох, а от Віра більше уваги приділяла Русланові.
Хлопець виріс розумним та допитливим, мав добру вдачу. Він старався допомагати батькам у всьому по господарстві, а особливо татові. Та Тарас наче його не помічав, ніколи йому доброго слова не сказав. От хлопець не витримав та спитав у матері чому так батько ставиться до нього, та Віра старалася, якогось заспокоїти сина та говорила що, чоловік любить всіх дітей однаково.
Так дальше минали роки за роками, Руслан вже зовсім виріс, змужнів, і вже дуже був схожий на свого батька Тараса. Чоловік теж став уже помічати цю схожість, однак гордість йому не давала зробити перший крок до примирення з сином.
Та й не до того йому було, адже старша дочка виходила заміж, і середуща вже теж натякала. Про Руслана чоловік навіть не думав, ніби його і не було.
Хлопець пішов учитися, закінчив з червоною медаллю, та одружився на дочці ректора інституту. Руслана радо прийняли у ту сім’ю, відсвяткували одруження в тісному колі людей. На розпис приїхала тільки мати та сестри, а от Тарас залишився вдома на господарстві, так сказали рідним нареченої.
Оселилися у місті в квартирі, невдовзі у них появилися діти. Все у них було добре. Мати і сестри часто приїжджали до них у гості.
А от він з дружиною та дітьми не часто навідувався до батьківської хати. Коли вони приїжджали, то Тарас ходив, наче не помічав їх чи взагалі ішов з дому. Дружина Руслана не розуміла, чому себе веде так свекор. Вона одного разу спитала у Руслана, чому його батько так себе поводить.
Та він відповів, що батько його ніколи не любив і він не знає чому. Так і б дальше жили, та мама Віра занедужала і її не стало.
Тож Тарас сам залишився в селі в хаті. Старші доньки та син спочатку трохи навідувалась до батька, а потім і зовсім забули дорогу в село. Тільки один Руслан з дружиною та дітьми, по два-три рази на тиждень навідувався до батька. Так холодне серце чоловіка і відтануло. Тим більше поряд бігали онуки, невістка готувала вечерю.
Всі вони разом сіли за стіл і Тарас встав з стільця, було видно як в нього тремтіли губи. Але все ж він набрався сили та сміливості та щиро попросив у Руслана пробачення за всі роки, які він просто не помічав його, та за ту любов, яку йому не подарував, на відміну від старших його сестер та брата.
Чоловік зрозумів, що через свої безпідставні ревнощі, він погубив життя дружини Віри. Адже, жінка дуже переживала через такі погані стосунки чоловіка з сином, от і серце жінки могло не витримати.
Та Руслан добрим поглядом глянув на батька і сказав: ” Що було, те минуло”.
Як Вам ця історія, кому відгукнулась, пишіть в коментарях.
Автор: Віра Лісова. Передрук заборонений.
