fbpx

Чужих дітей не буває. Жінка розповіла, що вона не має де з дітками жити, а їхній батько навіть чути за них не хоче. Та не буває в житті завжди так просто. А що б ви порадили?

Автобус зупинився біля дитячої поліклініки. З транспорту вийшла Лариса, молода жінка, а за нею п’ятеро дітей. Коли жінка зайшла в реєстратуру, їй потрібно було почекати. Вона сіла з дітками на крісла, недалеко сиділа жінка.

Вона звернулася до Лариси та спитала в неї, наскільки важко зараз виховувати трьох дітей?
Ще одна теж подивилася та поспівчувала. Але збоку стояла сусідка Лариси з сином і слухаючи ці розмови підійшла до жінок потиху та сказала їм, що то чужі діти.

Що Ларисині тільки двоє, а решту вона взяла, бо ж не хоче робити, а гроші на дітей дає держава. Але насправді ситуація була геть зовсім іншою.

Лариса вже майже другий тиждень з дітьми ходить то до поліклініки, то у відділенні сидить. Адже, одне за іншим почали хворіти.

А вдома в селі чекає чоловік Петро. Лариса та Петро одружилися та щасливо жили у просторі квартири в місті. Мали хорошу роботу та велику зарплату. Та не буває в житті завжди так просто.

Та як пара працювала на одному підприємстві, яке збанкрутувало, то вони зразу обоє залишилися без роботи. Довго не думаючи Петро запропонував Ларисі в село та завести невелике господарство, щоб діти не були голодними.

Так вони приїхали зробили косметичний ремонт в хаті, яка стояла декілька років пустою. На невеликому городі Лариса посадила овочі та картоплю, і ще три сотки полуниці, щоб дітям було щось смачненьке.

Хоч вони сім років прожили в місті, однак роботи ніколи не цуралася. Якось ввечері вийшовши в парк недалеко від поліклініки, Лариса сіла на лавку та телефонувала до Петра. І тут вона почула як на сусідній лавці плакала ще досить молода жінка, років двадцяти. А поряд з нею було троє дітей.

Вона не могла пропустити це повз вуха. Тож миттю підійшла до жінки спиталася, що в неї трапилось?
Та й розповіла, що її хочуть позбавити материнських прав, вона не має де з дітками жити, а їхній батько навіть чути за них не хоче.

А вона так не хоче щоб її діти росли в притулку. Лариса заспокоїла жінку та сказала: ” не хвилюйтесь все буде гаразд, щось придумаємо”.

Ще раз набрала Петра і сказала: ” Любий, ти мріяв про велику сім’ю, то ж сьогодні твоя мрія здійсниться”.
Петро нічого не зрозумів про що говорила дружина. Але через декілька днів коли Лариса разом з Світланою та її трьома дітками переступили поріг їхньої оселі, то чоловік усе зрозумів та радо прийняв.

І так получилося, що Світлана почала називати Ларису та Петра своїми батьками, а її діти бабусею та дідусем. Згодом Світлана знайшла роботу, де їм виділили квартиру, без ремонту. Однак Лариса та Петро допомогли молодій жінці з ремонтом.

Тож невдовзі уже жінка з дітьми зможуть переїхати до своєї невеликої, однак затишної квартири. Проте, майже 50-річні Лариса та Петро розуміють, що вони так і залишаться назавжди батьками для Світлани, в якої на жаль дуже рано батьків не стало.

А для її діток турботливими бабусею та дідусем. Вони й самі не проти, адже чужих дітей та онуків не буває.

Напишіть мудру пораду, любі наші читачі.

Автор: Галина Червона. Передрук заборонений. Фото: Павла.

You cannot copy content of this page