Дівчина довго не могла знайти роботу, тому тимчасово влаштувалася у компанію, де власником був батько її однокурсниці. Подивившись документи іспанською, Катерина відразу зрозуміла, що в компанії загрожує банкрутство
— Ніхто не бере без досвіду роботи. А де його взяти? Замкнене коло якесь, — скаржилася Катя своїй однокурсниці Жанні. Коли вони випадково зустрілися в супермаркеті. Жанна набирала у візок делікатеси. Катя ж сховала свій напівпорожній кошик з буханкою хліба та пляшкою молока за спину. Їй було ніяково.
— Ну, навіть не знаю, чим тобі допомогти, — пафосно закатила очі Жанна, ніби вона начальник відділу кадрів. — Хіба що вакансію прибиральниці можу запропонувати у батька у фірмі. У них учора прибиральниця розрахувалася, поки місце вільне. Зарплата начебто непогана.
— Та хоч прибиральницею, — зітхнула Катя. — Жити-то треба на щось. А вже потім паралельно шукатиму нормальну роботу.
— Ну, приходь зранку, скажу батькові, щоб нікого не брав, — важливо кивнула Жанна. — Адресу запиши, а то забудеш.
Катя швидко дістала свій старенький телефон і записала адресу. Від неї не сховалася усмішка однокурсниці. У тієї був дорогий смартфон останньої моделі. Катя знала, батько у Жанни дуже заможний і впливовий бізнесмен, який працює навіть із зарубіжними постачальниками. Не дивно, що в його дочки все найкраще.
Катя й Жанна закінчили університет іноземних мов. Жанна спеціалізувалася на іспанській. Катя ж іспанську вивчала як додаткову. Основною у неї була англійська. Вчилася добре, але це не допомогло їй у пошуках роботи.
Жила вона з бабусею, яка виховувала дівчинку з 5 років. Батьки Каті не повернулися з вахти, куди подалися за великими грошима. Відтоді зі всіх родичів у дівчинки залишилася одна бабуся. Вона вже давно вийшла на пенсію, але працювала, поки були сили, щоб вивчити єдину онуку. Тепер же Катрі треба було подбати про них із бабусею, тому дівчина з легкістю погодилася навіть на таку роботу.
— Бабусю, я завтра піду влаштовуватися, — порадувала Катя.
— Ох, невже взяли? — Бабуся знала, що не так-то просто знайти роботу випускникам вищі.
— Взяли. Сама не очікувала. Катя не стала казати, що ще й не взяли навіть, а лише запропонували. І взагалі це сказала подруга. А вже про те, що це зовсім не та робота, на яку вона розраховувала, дівчина й зовсім змовчала.
Наступного дня Катя прийшла до великої будівлі. Весь її вигляд кричав, що тут серйозні люди займаються серйозними справами. На вході сидів важливий охоронець, ціпким поглядом оцінюючи всіх, хто входив.
Катерині стало незручно від його пильного погляду, але діватися було нікуди.
— Доброго дня, мене на вакансію прибиральниці запросили. До кого можна підійти? — із замиранням серця звернулася вона.
На її подив, той досить дружелюбно пояснив, що треба зробити, щоб він міг її пропустити. І через кілька хвилин на прохідну вийшла Жанна.
— Привіт, — кивнула вона Каті й через плече процедила охоронцю: — Це зі мною.
Той натиснув кнопку, і Катя спокійно пройшла через турнікет.
— Дякую, — посміхнулась вона стражові порядку. Той розгубився, мабуть, не очікував подяки.
— Хіба з усякими ще й розмовляти, — обурилася Жанна. — Ще вклонилась би йому.
— Чому усяким? Це ж його робота. Я ж тепер теж іду не віце-президентом, а прибиральницею. Зі мною тепер теж не можна буде ввічливо розмовляти? — обурилася Катерина.
Жанна на мить задумалася, але потім відмахнулася, не вважаючи потрібним розвивати цю тему.
— Я в компанії батька працюю перекладачем, — заявила вона, ніби Катя її про це питала. — Не остання людина, між іншим. Ходімо до відділу кадрів тебе відведу. Там усі формальності закінчите, і зможеш приступати.
Оформлення не зайняло багато часу, і через півгодини Катя, вже озброєна шваброю й відром, терла підлогу коридорів і сходів. Робота була нескладна, і до обіду дівчина впоралася вже з усім обсягом.
— А що тепер робити? — підійшла вона до кураторки, до якої її прикріпили.
Це була літня, міцна жінка років шістдесяти. Було видно, вона давно тут працює і все про всіх знає.
— Ну, робочий день у нас 8 годин, а ти до обіду вже все перемила. Це добре, але без діла сидіти погано. Давай так. Ти наступного раз не поспішай. Мий з почуттям, з толком, з розстановкою. Якщо хочеш, попрошу для тебе навантаження. Будеш мити ще й кабінети. Це плюс до зарплати. Ти як?
— Ой, було б здорово! — зраділа Катя. Доплата їй була б дуже доречно. Пенсія у бабусі зовсім невелика, а на ліки йде чимало. Виплату за втрату годувальника вони більше не отримували, і тепер одна надія була тільки на Катю.
— А що ж ти така молода? І прибиральницею подалась, — поцікавилася кураторка.
— Іншої роботи-то не було. Катя пояснила їй ситуацію, що й шукати підходяще місце можна й працюючи прибиральницею, а гроші з неба не сиплються.
Попрацювавши місяць, Катерина вже трохи розуміла специфіку бізнесу. Батько Жанни займався продажем медичних препаратів, БАДів, вітамінів іспанського виробництва, а також косметики й парфюмерії. Нещодавно на нього вийшли нові постачальники. Жанна займалася перекладом на переговорах з ними.
— Жаночка яка молодець, така молоденька, а вже балакає з іноземцями на їхній мові, — розхвалювала дочку боса кураторка. — Ох, як батько її обожнює. Все для неї. Мабуть, винним себе почуває.
— А що він зробив? — вирвалося у Каті. Вона й не знала подробиць стосунків подруги з батьком. Та й взагалі мало що знала про їхню сім’ю. Крім того, що вони дуже заможні.
— Та одружився наш начальник нещодавно удруге. Дружина його, мати Жанни, відійшла у засвіти три роки тому, а теперішня його дружина давно його на гачку тримала. Як не противилася дочка, все одно одружився. Ох, як вона мачуху ненавидить свою, вважає, що та тільки через гроші з ним. До неї тут Ілля працював. Ох, не знаю, чим він не угодив начальнику, але той його звільнив з тріском. Правда, Ілюша не дуже засмутився, швидко відкрив свій офіс і проводить екскурсії для іноземців містом і краєм. Від охочих відбою немає.
— Здорово, — зітхнула Катя. — Мабуть, кредит брав, щоб офіс відкрити. Без грошей нічого не вийде.
— Ну, цього я не знаю, — знизала плечима жінка. — Може, і взяв. Я його за ручку не водила. Гайда, що це ми з тобою розбалакалися? Працювати треба. Сьогодні у боса вимий у кабінеті. У нього там нарада якась важлива буде.
Катя чула розмови серед співробітників, що нові постачальники самі вийшли на фірму й пропонують найновіші препарати й продукти за цінами нижче ринкових. Усі дуже сподівалися на партнерство з іспанцями.
Розмірковуючи про те, що почула від кураторки про сім’ю шефа, Катя підхопила відро й швабру й заглянула в кабінет.
— О, проходьте, я зараз звільню, — привітно усміхнувся начальник. Він поклав якісь папери на край столу й, підвівшись, вийшов із кабінету, залишивши дівчину наодинці з її знаряддями праці.
Біля столу Катя кинула погляд на папери, що лежали з краю. — Ого, іспанською, — зраділа вона, ніби побачила стару улюблену книгу. — Поглянемо, чи не загубилися навички й знання.
Вона схилилася над документами. Це були контракти. Навіть при побіжному погляді вона зрозуміла, що тут щось не так. Їй навіть довелося сісти за стіл, зняти рукавички й уже уважніше заглибитися в читання. За цим заняттям її й застав шеф.
— Що ви собі дозволяєте? — вихопив він з гнівом папери з рук Каті. — Хто взагалі дозволив торкатися документів? Тим більше ви нічого в цьому не розумієте. Тут же іноземною.
— Ну так, іспанською, — перелякано підскочила Катерина.
— А ви що, знаєте іспанську? — Чоловік був вкрай здивований.
— Я ж вчилася з вашою донькою на одному курсі, — все ще хвилюючись, відповіла Катя. — І, знаєте, з цими документами не все так просто. Той, хто складав контракт, або хоче вас підставити, або, щоб ви збанкрутували. Мені так здається. Тут явна підробка. Продукти з минулим строком придатності пропонуються по завищеній ціні. Це поки все, що я встигла помітити.
— Та як ти смієш, соплячко? — ніби грім роздався голос власника компанії. — Вирішила опорочити ім’я моєї доньки. Вона складала цей договір, а я не сумніваюся у своїй дитині. Тим більше це її компанія. Тож усі твої домисли безглузді й абсурдні. І я не стерплю, щоб якась там прибиральниця поширювала в моїй фірмі наклеп. Геть, і щоб ноги твоєї тут більше не бачив!
Він із силою вдарив кулаком по столу, так що прес-пап’є з мармуру з гуркотом підскочило, а Катя кулею вилетіла з кабінету. Червона як рак, залишивши там і швабру, й відро. Вона мало не знесла кураторку, що трапилася їй на шляху, не зупинилася навіть на прохідній й вискочила з будівлі.
— Катюсю, а ти чого так рано сьогодні? — здивувалася бабуся, побачивши її.
— Та у них там світло відключили в будівлі, усіх по домовіх відпустили. Чого в темряві відсиджувати? — вигадувала на ходу Катерина, ледве стримуючись, щоб не розплакатися. Але голос у неї вже тремтів, і бабуся, звісно, все помітила.
— Не хоробрись, давай розказуй, — підсіла бабуся поруч і обняла її за плечі.
Катя крізь сльози розповіла і про Жанну, і про свою нову роботу, на якій вона протрималася всього місяць з хвостиком. — Ну й про документи, звичайно.
— Нічого, — втішала її бабуся. — Все налагодиться. Знайдеш ти собі роботу за душею. Ось чую, зовсім скоро.
— Та кому я потрібна? — ридала онука.
— Мені потрібна! Запеканці потрібна, яка тебе чекає не дочекається, під подушкою закутана, — усміхнулася бабуся й витерла мокрі щоки своєю хустинкою. — Ходімо-но розберемося з нею.
Схлипуючи, Катя пішла за бабусею на кухню й уже через п’ять хвилин уплітала смачну запеканку, яка проганяє будь-які погані думки й піднімає настрій.
Заспокоївшись до вечора, Катя вирішила вивчити біржу праці. Відправивши резюме в кілька компаній, вона, побажавши бабусі доброї ночі, лягла спати, але довго ще не могла заснути, прокручуючи минулий день у голові. Її не давали спокою контракти, які вона бачила. Навіщо Жанні так підставляти батька?
Заложивши руки за голову, розмірковувала дівчина.
— Якщо він їх підпише, то, правда, все одно розкриється, але буде пізно. Це ж кінець репутації фірми й великі фінансові втрати, якщо я все правильно зрозуміла. Навіщо їй це? Ні собі, ні людям. Невже назло батькові через мачуху?
— Ох! — раптом підскочила вона на ліжку від такої думки вголос. — А якщо батько збанкрутує, то Жанна сподівається, що мачуха кине його. От дурнува!
Похитавши головою, Катя знову лягла й заснула неспокійним сном.
А вранці в квартиру подзвонили. Катя тільки встигла вмитися й сідала снідати, коли роздався дзвінок.
— Хто це, цікаво? — здивувалася бабуся й пішла відчиняти.
— Катерина Савельєва тут мешкає? — почула Катя чоловічий голос, що здався їй знайомим.
— Тут. А ви до неї з якого приводу? І ви хто, власне? — Бабуся стояла на сторожі спокою онуки й аби кого пускати до неї не збиралася.
— Це Олександр Олександрович, батько Жанни. Я тобі вчора розповідала, — вийшла з кухні Катя.
— А, так це той, хто кулаками стукати навчився, а розмовляти з людьми — ні, — насупилася бабуся.
Начальник знітився й почервонів.
— Я прийшов вибачитися. — він опустив голову. — Катю, пробачте, не стримався вчора. Просто це було дуже несподівано. Ви… документи… ці іспанці… моя донька…
— Ну, а що стояти-то в передпокої? Проходьте на кухню. Зараз чаю поп’ємо й усе розкажете, — діловито закрила бабуся двері, підштовхнувши тим самим гостя до кухні.
— Все ж у мене закралися вчора сумніви після вашого відходу, — розмішуючи цукор у ароматному, свіжозвареному чаї, почав начальник. — Я покликав доньку й прямо запитав її, що написано в договорі, поки я його не підписав. Вона почала викручуватися, крутитися й товком мені нічого не сказала. Звинуватила мене у зраді, розплакалася й вискочила з кабінету. Не розумію, кого я зрадив. Я ж усе для неї, усе, що не попросить. Катю, я б хотів, щоб ви ще раз глянули на документи.
— Але чому? — здивувався він, побачивши, як Катерина заперечно мотає головою.
— Вам потрібен незацікавлений експерт, а то ви можете мені не повірити, — пояснила вона свою відмову. — Я знаю, є такий, але не впевнена, що він погодиться, адже ви його з тріском звільнили.
— Ілля? — одразу зрозумів, про кого йдеться, батько Жанни. — Так, я тоді погорячкував, не послухав його, коли він намагався мені відкрити очі, що Жанна сама знайшла цих іспанців невідомо де… А тепер навіть не знаю, кому ще можна довіряти, коли рідна дитина з тобою так поводиться.
Він засмучено дивився у вікно, і можна було подумати, що гість забув про чай, про Катю й її бабусю. Але ні. Повернувшись, бізнесмен подивився на дівчину.
— А якщо я попрошу вас поїхати зі мною до Іллі, щоб він поглянув на документи?
— Гаразд, — Катя погодилася, і вони вийшли з дому.
Біля під’їзду стояв позашляховик. Олександр Олександрович відчинив двері й допоміг Каті забратися.
— Знаєте, я розумію, що це не моя справа, — наважилася Катерина на розмову, поки чоловік заводив машину. — Але вам не здається, що донька робить це вам на зло?
— Не зрозумів, — він навіть заглушив мотор.
— Це через вашу другу дружину. – Катя почувала себе ніяково, наче її спіймали за підгляданням у замочну скважину. — Вона, м’яко кажучи, її недолюблює. Вважає, що та з вами тільки через гроші. Я, звісно, це не стверджую, але ви не допускали таку думку? Звідси й розмови про зраду. Жанна думає, що ви зрадили її маму.
Чоловік задумався. На його обличчі відбилася такий сум, що Катя навіть пожаліла його, але він взяв себе в руки.
— Їдемо! — завів він свій позашляховик і рушив з місця.
Офіс Іллі розташовувався в житловому будинку на першому поверсі, викупленому під комерційні приміщення. Сам господар був на місці. Побачивши колишнього начальника, той напружився.
— Здоровенькі були, — Олександр Олександрович увійшов із текою документів. — Мабуть, мої вибачення будуть недоречні.
— Та чому? Вибачення завжди доречні. Хіба що вони щирі, а не для галочки, — відповів Ілля, трохи розслабившись, але все ще не розуміючи, що потрібно тут колишньому начальникові.
— Я був неправий. Можливо. А щоб бути на 100% упевненим у цьому, мені потрібна твоя допомога. Не відмов. — Чоловік простягнув теку.
Господар офісу не поспішав брати документи, і Олександр Олександрович стояв із простягнутою рукою.
— Нам потрібен незалежний експерт, — взяла слово Катя, якій набридли ці дуелі. — Ілля здригнувся й нарешті взяв теку.
Вона розповіла, що сталося, і попросила Іллю перекласти контракти при начальникові.
Як і говорила Катя, так і вийшло. Ілля підтвердив усе, що сказала прибиральниця начальникові там у кабінеті, і додав, що це липові іспанці, підставна фірма. І про це він теж попереджав боса свого часу.
— Іллю, прости бога ради, я не міг і подумати, що донька може так зі мною вчинити. – На начальника було жалко дивитися. Він ніби постарів на кілька років.
— Та годі, проїхали. Я навіть радий, що так вийшло, — махнув рукою екскурсовод. — Мій бізнес розширюється. Я вже планую шукати помічника собі. Один не справляюся. А там, дивись, і філіал відкрию.
— Слухай, так ось же, — начальник висунув Катю вперед себе. — Ось тобі помічниця. І шукати нікого не треба.
— Ви серйозно? Це ж ваша співробітниця, — здивувався Ілля.
— Ні, це мій нештатний консультант, — підморгнув чоловік Катерині, не видаючи її статус у його компанії.
Дівчина знітило усміхнулася.
— А ви знаєте ще якусь мову? — Ілля зацікавився. Тим більш, що гостя була досить симпатична, а він досі не одружений.
— Так, знаю англійську, іспанська — це так, факультатив, але мені досить легко даються мови.
Катя із замиранням серця чекала рішення Іллі.
— Чудово. Така зарплата вас влаштує? — Він натиснув кілька кнопок у телефоні й повернув екран до неї. У неї мало очі на лоб не вилізли, дивлячись на цю цифру. Катерина навіть у сміливих мріях не могла сподіватися на подібну суму.
— Влаштує! — ледь не підскочила вона від радості, але стрималася.
— Тоді, якщо ви не поспішаєте, можемо сьогодні обговорити графік, обов’язки, умови й інше, — усміхнувся Ілля.
— Ну, а я, мабуть, поїду. Треба розставлювати всі крапки над і, — зітхнув начальник, навіть не уявляючи, як він виправдовуватиметься перед донькою.
Жанна замкнулася у своїй кімнаті після розмови з батьком і не виходила звідти.
— Доню, я хочу поговорити з тобою. — Батько постукав. — Відчини, будь ласка.
Двері відчинилися, і перед ним постала опухла від сліз Жанна. Вона кинулася до нього з риданням, розуміючи, що мало не накоїла. Батько обійняв її й погладив по голові, як у дитинстві.
— Дівчинко моя, я навіть не думав, наскільки тобі зараз важко. Пробач, але давай спробуємо поговорити начистоту. Я ніколи не забував про твою маму. Вона завжди займатиме особливе місце в моєму серці. Але життя триває, і мені треба було знайти силу жити далі. Твоя мачуха — це людина, яка допомагає мені справлятися з самотністю й підтримує мене в тяжкі хвилини. Вона не замінить твою маму, але вона приносить радість і тепло у моє життя. Адже я ще не зовсім старий у тебе.
Батько відсунув доньку й, витираючи їй сльози, усміхнувся.
— Моя нова дружина ввійшла в нашу сім’ю не заради грошей, а тому, що побачила в мені людину, якій потрібне піклування й любов. Вона нічого не вимагає навзамін, крім взаємних почуттів. Прошу, дай їй шанс стати частиною нашої сім’ї. Можливо, тоді ти побачиш, що вона хороша людина.
— Пробач, тату, пробач мені. Я була такою сліпою егоїсткою, мало не накоїла лиха… — Жанна знову розридалася, що батькові довелося потім віджимати светр.
Нарешті пристрасті вляглися. Помалу Жанна почала більше довіряти мачусі, і в сім’ї в них запанували мир і спокій.
А Ілля й Катя вивели бізнес на новий рівень, поступово відкриваючи все нові точки в різних містах, що викликають інтерес у іноземних туристів.
Довге сусідство не могло не призвести спершу до дружніх, а потім і до ближчих стосунків. І незабаром це став сімейний бізнес.
Бабусю ж вони перевезли до себе в новий будинок, і вона ще встигла понянчитися з правнуками, коли ті народилися.
